Аграрні підприємства частину своєї продукції реалізують населенню на сільськогосподарських ринках або прямо на місці (працівникам господарства, соціальної сфери села, іншим громадянам – для особистого споживання). Цим каналом реалізують переважно овочі, баштанні, фрукти, молодняк тварин. Через відсутність у більшості аграрних підприємств власної торговельної мережі, переробних виробництв (консервних, ковбасних цехів, пунктів первинної переробки молока й т. ін.) частка продукції, що реалізується ними для особистого споживання населенню в загальному обсязі продажу невелика.
Проте вже зараз є підстави для висновку, що в майбутньому сільськогосподарські товаровиробники збільшуватимуть обсяг реалізації продукції населенню для особистого споживання насамперед за рахунок розвитку овочівництва, садівництва і баштанництва – трудомістких галузей, які на сучасному етапі практично згорнуті в багатьох аграрних підприємствах, що не є виправданим. За належного забезпечення цих галузей технікою вони спроможні стати високоприбутковими, а їх продукція реалізовуватимуться не лише безпосередньо населенню, а й в мережі оптової та роздрібної торгівлі. Споживачами сільськогосподарської продукції можуть бути і закордонні покупці, які придбавають її для виробничого й особистого споживання або ж для перепродажу.
Споживачами продовольства, що виробляється підприємствами переробної промисловості, в основному є населення. Тому ця ланка мікросередовища тісно пов'язана з окремими аспектами соціально-культурного середовища, про яке йтиметься далі. Що ж стосується безпосередньо споживачів продовольства, то потреба в ньому залежить від кількості населення країни (регіону), вікової і статевої структури, життєвих цінностей, традицій, звичаїв, релігійних вірувань, мобільності населення, рівня доходів тощо.
Безпосередніми споживачами продукції підприємств переробної промисловості є населення, якщо продовольчі товари реалізуються або через власну роздрібно-торговельну мережу, або через великі супермаркети, або через інші роздрібно-торговельні організації, яким ці товари реалізуються за оптово- договірними цінами.
Особливістю споживачів продукції переробної промисловості є те, що всередині галузі одні підприємства можуть бути споживачами продукції інших підприємств. Наприклад, кондитерські фабрики, цукрорафінадні заводи є споживачами основної продукції цукрових заводів – цукру; хлібопекарські підприємства є споживачами продукції борошномельних підприємств і т. д.
Посередники – це такі підприємства чи організації, які за дорученням підприємств продають їх продукцію або знаходять клієнтів для такого продажу. (Частково про таких посередників уже йшлося в параграфі 2.4.)
В умовах ринкової економіки важливими посередниками є товарні біржі, головне завдання яких – сприяння торгівлі великими партіями окремих товарів шляхом надання посередницьких послуг в укладанні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропонування, вивчення, впорядкування і здешевлення пов'язаних із цим торговельних операцій.
На Заході товарні біржі обслуговують 25 % валового національного продукту. Для реалізації сільськогосподарських товарів (у вигляді великих партій однакових за величиною та якістю) тут створені спеціалізовані товарні біржі. Наприклад, у Чикаго (США) одна з товарних бірж спеціалізується на продажу окремих видів продукції рослинництва, інша – на продукції тваринництва.
В Україні біржова діяльність для обслуговування аграрного сектора була започаткована у 1992 р., завдяки створенню першої товарної біржі для реалізації сільськогосподарських товарів. У середині 2013 р. в Україні існувало вже 23 агропромислових бірж. На початку функціонування бірж більшість операцій в них здійснювалася у вигляді спотових угод з реальним товаром у короткий термін (до 15 дн.), що свідчило про низький рівень організації їх діяльності. В даний час істотно збільшується частка форвардних угод з терміном поставки від З до 12 міс. На товарних сільськогосподарських біржах в країнах з розвинутою економікою переважають форвардні й особливо ф'ючерсні угоди, а частка спотових операцій тут невелика.
Біржі як основний суб'єкт інфраструктури організованого аграрного ринку забезпечують прозорість операцій купівлі-продажу, створюють умови для продажу продукції за реальними цінами, дають змогу аграрним підприємствам відмовитися від бартерних операцій, які переважно є економічно невигідними для них. Така діяльність бірж позитивно впливає на подолання диспаритету цін.
До посередників – суб'єктів інфраструктури організованого аграрного ринку відносяться крім бірж і агроторгові дома, оптові ринки сільськогосподарської продукції та аукціон живої худоби. (Детально про них йтиметься в темі 5.)
Для поліпшення діяльності посередників – суб'єктів інфраструктури аграрного ринку, особливо на районному та обласному рівнях, важливо забезпечити функціонування дієвої системи цінового моніторингу, завдяки якій аграрні підприємства матимуть змогу своєчасно одержувати й аналізувати інформацію про рівень цін на сільськогосподарську продукцію, попит і пропонування на неї тощо.
Характерною особливістю мікросередовища сучасного періоду є те, що в ньому функціонує багато суто посередницьких структур, яких партнерами можна назвати умовно, але вони є споживачами сільськогосподарської продукції, оскільки закуповують у аграрних підприємствах сільськогосподарську продукцію, яку потім від свого імені і на своїх умовах продають іншим споживачам, нерідко закордонним, маючи на цій посередницькій операції значний зиск. Аграрні підприємства при цьому втрачають значну частину свого прибутку, тому їх зусилля мають бути спрямовані на встановлення ділових стосунків із посередниками як суб'єктами інфраструктури організованого аграрного ринку та покупцями, які були б кінцевими споживачами їх продукції.
Усе ж зазначимо, що обійтися без суто посередницьких структур на сучасному етапі ринкових відносин навряд чи можливо. Це стосується, зокрема, таких типових посередників, як зернотрейдери, яких є досить багато, але переважаючу частку зерна експортують 10 зернотрейдерів. Скажімо, у 2012 – 2013 маркетинговому році ними було експортовано майже 54,3 % загального обсягу експорту зерна (трейлери: "Кернел" – 10,4, "Нібулон" – 9,8, "Луїдрейфуз" – 8,5, "Тепфер" – 5,9, серна "Гленкор" – 5,6 % та ін.).
До посередників відносять також підприємства, що спеціалізуються на переміщенні (перевезенні) товарів з одного місця в інше, де є можливість реалізувати сільськогосподарські товари і продовольство з більшим економічним зиском.
Постачальники – це підприємства, окремі ділові особи, що забезпечують усі організаційні форми господарювання на селі та переробні підприємства необхідними для них матеріальними ресурсами – паливом, мінеральними добривами, отрутохімікатами, технікою, запасними частинами, обладнанням, основними та допоміжними матеріалами. У даному разі йдеться про постачальників матеріально-технічних ресурсів, а постачальники капіталу будуть розглядатися окремо.
Проблема вибору підприємством постачальників є однією зі складних для розв'язання, оскільки з боку цих партнерів можуть виникати серйозні обмеження стосовно якості і цін на матеріально-технічні ресурси, а також щодо умов їх постачання. Тому перш за все підприємства повинні визначитись, які саме ресурси і в яких обсягах їм потрібно придбавати з урахуванням фактора часу, а також зі способом задоволення таких потреб.
Цим зумовлена необхідність забезпечення підприємств потрібною інформацією про діючих та потенційних постачальників, кон'юнктуру ринку сировини і матеріалів, її тенденції та ступінь конкуренції на цьому ринку, про цінову еластичність попиту на ресурси, прогноз виходу на ринок нових постачальників, про наявність і можливості використання ресурсів-замінників, а також про трансакційні витрати, що пов'язані з придбанням ресурсів, та про так звані витрати конверсії, джерелом виникнення яких є зміна постачальника.
Слід звернути увагу й на таку обставину. В першому десятилітті XXI ст. загострилася проблема товарів (ресурсів) замінників у переробній (харчовій) промисловості. Йдеться, наприклад, про виробництво тваринних спредів, в яких значну частку займає замість тваринного масла рослинна олія, завдяки чому значно здешевлюється виробництво цього продукту – замінника масла тваринного. На цьому чимало молокопереробних підприємств заробили значні прибутки за рахунок споживачів. Державне втручання через внесення змін до відповідних стандартів виправило ситуацію.
Проте варто знати, що продаж конкурентами товарів-замінників за нижчими цінами може призвести до збитковості виробництва "справжніх" товарів у підприємств, що їх виробляють, а також до втрати ними частини "своїх" споживачів, які почнуть купувати такі замінники. Потрібно зважати й на посилення за цієї ситуації конкуренції в галузі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мікросередовище діяльності підприємств агропромислового комплексу“ на сторінці 2. Приємного читання.
