"Нібулон" – це вітчизняний зернотрейдер, який поклав край безроздільному пануванню іноземним зернотрейдерам на ринку експорту зерна. У 2012 р. ця компанія зайняла третє місце по чистому доходу (виручці) - 13 867,1 млн грн серед 100 топ-компаній у сфері агробізнесу.
Компанії, які займаються несільськогосподарським виробництвом, стали вливали свій капітал у сільське господарство, розглядаючи аграрне виробництво як перспективний напрям інвестицій для вільного капіталу (холдинги "Нафком", "Авіас-2000", "Алеф", "Чиста криниця" та ін.). Є й такі великі промислові підприємства, які, будучи технологічно не пов'язаними з сільським господарством, вливають свій капітал в цю галузь для забезпечення потреб багатотисячних колективів своїх працівників дешевими та якісними продуктами 'Харчування. Прикладом може бути дочірнє підприємство шахти ім. Засядька "Агрофірма "Шахтар". До її складу входять близько 30 сільськогосподарських підприємств загальною площею сільськогосподарських угідь 75 тис. га. В них утримується 6 тис. корів, 25 тис. голів свиней, 500 тис. бройлерів, 1 млн голів дорослий курей. Переробні підприємства представлені Краматорським м'ясокомбінатом і консервним заводом і Слав'янським молокозаводом.
Створені також холдинги за участю банківського капіталу (наприклад, "Міжнародна агропромислова корпорація "Приват-Агро"), які вбачають не лише перспективність капіталовкладень в аграрну сферу, а й контроль за процесом сільськогосподарського виробництва з метою повернення раніше виданих кредитів (це важливий мотив входження банків до агробізнесу). Крім того, банки, зокрема, "Приватбанк", через підконтрольне йому ТОВ "Приватагроцентр", що здійснює управління 30-ма виробничими структурами, у тому числі 17 аграрними підприємствами, кількома переробними підприємствами, елеваторним комплексом надає кредити аграрним підприємствам. При цьому "Приватбанк" гарантує собі повернення таких кредитів через підконтрольність аграріїв, одержуючи, таким чином, надійні відсотки за мінімального ризику.
Агропромислові холдинги створюються в останні роки і міжнародними корпораціями "Sema", "Renesans-Capital", "Tveelingen-Agro", "Золотий колос" та ін., які масово стали орендувати земельні масиви. Ці та інші компанії, маючи значні фінансові ресурси, підвищують орендну плату за землю і консолідують завдяки цьому великі масиви землі.
На даному етапі основна мета іноземних компаній – взяти землю в довгострокову оренду (з метою можливого її викупу) й організувати ефективне експортно-орієнтоване виробництво сільськогосподарської продукції завдяки родючій землі, низької (для них) орендної плати (в країнах ЄС вона сягає 425 євро за 1 га (приблизно 5 тис. грн)[4] і дешевої робочої сили. Окремі такого типу холдинги стають вертикально інтегрованими структурами, придбаваючи або створюючи переробні потужності.
У 2013 р. функціонувало близько 100 АПФ (агропромислових холдингів і АПФ як цілісних підприємств) з площею орендованих земель від 10 до 670 тис. га. Загальна площа цих структур – близько 7 млн га. Найбільші масиви сільськогосподарських угідь орендують "Ukrlandfarming" – 670 тис. га, "Кернел" – 422, "NCH" – 400, "Миронівський хлібопродукт" – 360, "Мрія" – 320 тис. га. Уже 16 компаній використовують по 100 і більше тисяч гектарів. Причому холдингові структури в останній час стали інтенсивно нарощувати земельний банк в очікуванні ринку землі. За даними УКАБ, з липня 2010 р. по липень 2011 р. компанії України збільшили площу землекористування на 1 млн га, а в 2016 р. згідно з заявленими планами вона може збільшитися до 8 млн га.
АПФ обох типів мають низку переваг як господарські об'єкти, але водночас вони несуть в собі і значні загрози. Основні переваги полягають в тому, що АПФ створюють велике товарне виробництво, яке дає змогу отримувати ефект масштабу. В більшості з них відбувається концентрація капіталу в руках ефективного суб'єкта господарювання. Влитий в аграрну сферу капітал реанімує в багатьох випадках сільськогосподарське виробництво і забезпечує його зростання на новій технічній і технологічній основі. В результаті зростає добробут працюючих селян завдяки підвищенню їх заробітної плати, виникають можливості залучення холдингами іноземного капіталу.
АПФ мають змогу здійснювати єдину науково-технічну, технологічну і фінансову політику, розвивати великомасштабну переробку і власну торговельну мережу, оптимізувати внутрішні фінансові потоки, концентрувати і спрямовувати їх на розв'язання актуальних завдань щодо створення висококонкурентно- го виробництва, логістики, впровадження сучасного менеджменту. В раціональних за розмірах АПФ підвищується оперативність і маневреність використання усіх ресурсів, значно спрощується і раціоналізується процес узгодження інтересів учасників інтеграційного процесу, знижується ризик від погодних умов завдяки просторовій диверсифікації сільськогосподарського виробництва, розширюються можливості комбінування виробництва. В сукупності все це породжує додаткове джерело синергічного ефекту в АПФ.
Разом з тим вітчизняний варіант капіталізації сільського господарства з домінуючим напрямом впливання капіталу із зовнішніх джерел несе в собі і немало загроз. Одна з них, про яку вже йшлося, – це створення АПФ як цілісними підприємствами аграрних структурних підрозділів ("зелених цехів") замість відокремлених. В результаті доходи від податків минають сільські території, осідаючи в центральних офісах. Окремі АПФ не орієнтуються на довгострокову Присутність в аграрній сфері, і головним завданням своїм вбачають одержання значної економічної вигоди за короткий строк, інвестуючи лише поточну діяльність. При цьому АПФ нерідко орієнтуються лише на рослинницькі галузі з високоліквідною продукцією – соняшник, ріпак, зернові культури, що швидко мінералізують ґрунт, знижуючи його родючість. По суті, такі АПФ одержують антиренту. Тому актуальною постає проблема впровадження механізму вилучення антиренти на користь місцевих бюджетів і обмеження можливостей її утворення.
У зв'язку зі значною концентрацією в одних руках земельних ресурсів є загроза виникнення латифундизму і розвитку монополізму на ринку оренди землі, а можливо, й на ринку сільськогосподарської продукції та продовольства. Функціонування холдингів може породжувати загрозу зростання соціальної напруженості на селі, що пов'язане з використанням робочої сили: орієнтація окремих холдингів лише на рослинництво і відмова від розвитку тваринницьких галузей позбавляє сільське населення значної кількості робочих місць. Не розвивають ці структури і трудомісткі галузі: льонарство, овочівництво, хмелярство тощо, що також посилює безробіття на селі. Несе в собі певні загрози й та обставина, що деякі з АПФ зовсім відмежувалися від підтримки соціальної сфери на селі.
Слід також наголосити, що окремі холдинги являють собою надто складні конгломерати із сукупності різнопрофільних промислових підприємств (не тільки переробних), інфраструктури аграрних виробників із великою розосередженістю по території України і надзвичайно ускладненими відносинами власності. Часто вибудовуються піраміди власності з важко розпізнавальним головним власником, що перебуває на її вершині. При цьому втрачається прозорість бізнесу.
Різнопрофільність виробництв, велика їх розосередженість по території країни надає таким холдингам деяких наближених рис кластеру. Але, безумовно, це не кластери, таким структурам потрібна своя назва. Бо у світовій практиці кластери створюються на добровільних засадах юридично самостійними суб'єктами господарювання, а що до таких холдингів, то тут має місце, скажімо, квазікластеризація, за якої до квазікластеру входять в основному суб'єкти господарювання, відносини між якими будуються на економічній залежності (спільній власності). Це породжує між ними своєрідні дво- і багатосторонні відносини, часто непрозорі, оскільки базуються на емпліцидних (неформальних) договорах.
Наявність зазначених переваг і загроз, що несуть в собі виниклі в процесі капіталізації новітні форми АПФ, дають підстави для висновку, що наразі гостро стоїть проблема законодавчого економічного регулювання діяльності цих агропромислових формувань, яке має бути спрямованим на посилення переваг і на усунення або пом'якшення зазначених загроз.
У цьому контексті важливо прийняти Закон України "Про сільське господарство", в якому мають бути виписані регуляторні заходи держави щодо недопущення надконцентрації і монополізації в агропромисловому виробництві, а також монокультури через визначення оптимальних обсягів виробництва продукції сільського господарства в кожному регіоні держави.
Світовий досвід розвитку агропромислової інтеграції кооперативного типу
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Господарські агропромислові формування“ на сторінці 3. Приємного читання.
