У кожному агропромисловому підприємстві (агрофірмі) повинна бути досягнута раціональна концентрація виробництва продукції, що йде на переробку. Для безпосереднього вирішення цього завдання необхідно враховувати повне використання виробничої потужності переробного заводу (цеху), обсяги поставок продукції в свіжому вигляді відповідно до договорів, а також внутрішньогосподарські потреби в ній для особистого споживання.
Водночас потрібно забезпечити більш тривалий період надходження свіжої продукції з метою повнішого задоволення попиту споживачів і пом'якшення сезонності її споживання, а також ритмічної роботи переробних виробництв за мінімальних втрат сировини. Досягти цього можна завдяки раціональному добору видового і сортового складу культур або багаторічних насаджень із різними строками дозрівання їх продукції.
Загальною тенденцією розвитку господарських агропромислових формувань на сучасному етапі є створення ними нових і розширення існуючих ланок ринкової інфраструктури і, зокрема, служб маркетингу, власної торговельної мережі. Значення цієї тенденції істотне, оскільки такі підприємства позбавляються залежності не лише від переробних підприємств-монополістів, а й від торговельних монопольних структур. Цим самим вони створюють для себе ліпші ринкові передумови господарювання завдяки вільному вибору ринків збуту (споживачів), часу реалізації продукції, використанню для своєї вигоди сезонного коливання цін, більш повному врахуванню фактора дефіцитності й своєчасному коригуванню асортименту продукції відповідно до попиту на неї на споживчому ринку.
Зазначені передумови можуть бути реалізовані повною мірою з подальшим розвитком і насиченням ринку продовольства, посиленням завдяки цьому конкуренції між агропромисловими товаровиробниками, формуванням ринкової інфраструктури і насамперед товарних бірж, набуттям досвіду підприємливості, відпрацюванням взаємовигідних виробничих зв'язків з партнерським середовищем, особливо в сфері обігу товарів і капіталів.
Особливо слід наголосити, що в 1990-ті роки в Україні виникла друга особливо потужна хвиля бурхливого створення агрофірм. Це пояснюється незадовільним станом економічних взаємовідносин між сільськогосподарськими виробниками сировини і переробними підприємствами-монополістами, від чого потерпають насамперед аграрні підприємства. Адже переробні підприємства, як уже наголошувалося, мають змогу більше впливати на встановлення договірних цін на сировину на свою користь. Втрачають аграрні підприємства й на тому, що не одержують економічної вигоди від реалізації кінцевого продукту переробними підприємствами.
Усе це штовхало сільськогосподарських товаровиробників на створення своїх переробних виробництв і розвиток до певної міри власної торговельної мережі. Цей процес мав як позитивні, так і негативні риси. Позитивні полягали в тому, що зі збільшенням кількості агрофірм посилювалося конкурентне середовище в сфері переробки сільськогосподарської продукції, що мало б змушувати переробні підприємства, нинішніх монополістів, тісніше інтегруватися з постачальниками сировини на взаємній економічній вигоді.
Негативні риси цього процесу виявляються насамперед у низькому технічному і технологічному рівні переробки продукції в багатьох аграрних підприємствах, оскільки ними були побудовані малопотужні цехи, які не забезпечують глибини переробки, через що втрачаються цінні продукти (кістки, кров, кишковий тракт, відвійки тощо). На таких виробництвах порівняно з великими підприємствами вища собівартість продукції і нижча її якість, не завжди витримуються при будівництві й функціонуванні переробних цехів екологічні вимоги. І нарешті, несе втрати і суспільство в цілому через недовикористання потужностей великих переробних підприємств.
Насамперед зазначимо, що серед виниклих після 1990-х років агрофірм лише незначна кількість їх забезпечила створення потужного конкурентоспроможного переробного виробництва. Це великі за розміром підприємства, що є ще одним підтвердженням висловленої раніше тези про лише їм притаманну спроможність організовувати сучасну ефективну переробку сільськогосподарської продукції. Прикладом таких підприємств може бути агрофірма "Відродження" Покровського району Дніпропетровської обл., яка обробляє 11 тис. га ріллі і розвиває спеціалізоване свинарство з поголів'ям свиней до 10 тис. голів. Підприємство завдяки інвестиціям і вдалому менеджменту, зокрема впровадженню системи бюджетування, істотно скоротило витрати, насамперед пального, підвищило продуктивність землі і тварин, забезпечило раціональне виробництво.
Проте подальший розвиток цього підприємства стримувався відсутністю власного переробного виробництва, насамперед продукції головної галузі – свинарства. Тому підприємство у 2006 р. збудувало власний м'ясокомбінат "Дніпро" із найсучаснішою технологією виробництва м'ясопродуктів. Це дало змогу агрофірмі переробляти власну сировину і реалізовувати кінцеву м'ясну продукцію торгової марки "Покровський двір" через власну торговельну мережу, до складу якої входить більше 100 фірмових магазинів.
Проте, як з'ясувалося, переважаюча більшість агрофірм, що виникли в роки переходу до ринку, мали невеликі масштаби переробки сільськогосподарської продукції, за яких неможливо було істотно посилити конкуренцію в сфері переробного виробництва. В результаті поведінка переробних підприємств щодо врахування ними економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників залишилася незмінно, тобто монополістичною. Більше того, вироблені такими агрофірмами продовольчі товари через зазначені негативні риси їх дрібного виробництва насамперед з переробки тваринницької продукції, були неконкурентоспроможними з аналогічними товарами великих переробних підприємств, багато з яких реконструйовані або побудовані нові. Тому такі агрофірми змушені відмовитися від переробки сільськогосподарської продукції, а витрачені кошти на створення переробних цехів залишилися неокупними. В сучасних умовах абсолютна більшість аграрних підприємств спроможна створити конкурентоспроможне переробне виробництво на засадах кооперації (про це йтиметься в параграфі 21.4).
Починаючи з 2000 р. в агропромисловому комплексі стали виникати, а нині набули широкого розповсюдження, такі два види господарських формувань (про них частково йшлося в темі 3):
• агропромислове формування як цілісне підприємство, в якому сконцентроване виробництво і переробка сільськогосподарської сировини, з метою отримання і реалізації через власну торговельну мережу (нерідко лише частково) певного виду продовольчих товарів;
• агропромислові формування, що створені в результаті економічної концентрації з організацією управління агропромисловим виробництвом на засадах холдингу. Ми їх будемо далі називати агропромисловими холдингами, хоча в літературі домінує назва "агрохолдинги", що з юридичної точки зору не є правильним, оскільки не відповідає тлумаченню поняття холдингу вітчизняним законодавством.
Ці два види АПФ є відображенням вертикальної агропромислової інтеграції, за якої функціонування різних ланок продуктової вертикалі здійснюється на основі єдиної власності. Вони виникли в результаті капіталізації сільського господарства вітчизняного зразка (і російського також) з домінуючим джерелом вливання капіталу зовнішніми інвесторами, найчастіше потужними переробними підприємствами, і рідше – промисловими підприємствами, що технологічно не пов'язані з сільським господарством, а також трейдерами сфери матеріально-технічного забезпечення, іншими торговельними структурами і опосередковано банками.
Створення на базі переробних підприємств АПФ першого або другого виду відбувалося за певної послідовності, коли власний капітал чи капітал з інших сфер діяльності вітчизняного чи іноземного походження спочатку вливався в переробну промисловість, зокрема в підприємства олійно-жирової, цукрової, борошномельної, м'ясо-молочної промисловості і після створення сучасних переробних потужностей здійснювалося освоєння сфери збуту через створення логістики і власної торговельної мережі.
З накопиченням необхідних фінансових ресурсів вже на третій стадії створювалося власне сільськогосподарське виробництво через оренду земельних і частково майнових паїв та закупівлю необхідних ресурсів (техніки насамперед). Основний мотив такого вливання капіталу – гарантувати через створення спеціалізованих сільськогосподарських підрозділів забезпечення основного виробництва сировинною базою, а також збільшення прибутку за рахунок відмови від посередників і зменшення трансакційних витрат та організації повного циклу виробництва. Важливим мотивом є можливість набуття таким переробним підприємством статусу сільськогосподарського товаровиробника і завдяки цьому мінімізувати платежі до бюджету.
В АПФ як цілісних підприємств аграрна сфера функціонує або як структурний підрозділ підприємства, що вкрай небажано та юридично мало б бути забороненим, або в як відокремлені підрозділи. В агропромислових холдингах аграрна сфера концентрується в дочірніх агропідприємствах, не виключено – і у відокремлених підрозділах. Як показує практика, у будь-якому разі структуру сільськогосподарського виробництва, розміри галузей, забезпеченість ресурсами визначає материнська компанія або ж інтегратор – переробне підприємство за першого виду АПФ.
Серед торговельних структур (трейдерів) розвивати сільське господарство стали насамперед компанії, що працювали в сфері матеріально-технічного постачання аграріїв мінеральними добривами, отрутохімікатами, насінням, пально-мастильними матеріалами, технікою, запасними частинами трщо. Основний їх мотив – можливість збуту своєї продукції, у тому числі неліквідної (незатребуваного насіння, наприклад), створення умов для отримання більших доходів від розвитку насінництва шляхом придбання за кордоном або НДІ супереліт із подальшим розмноженням на орендованих ними землях. Важливо також, що аграрні підприємства (відокремлені підрозділи) використовуються і як рекламний майданчик для техніки, насіння, засобів захисту рослин тощо шляхом проведення різних семінарів, днів поля та ін. (компанії "Сади України", "Райз", "Агро-Союз").
Серед торговельних структур, що стали успішно розвивати сільське господарство, особливе місце займає зернотрейдер і сільгоспвиробник ТОВ СП "Нібулон", який обробляє 80 тис. га угідь, має сучасний перевантажувальний термінал у м. Миколаєві. Завершує велику інвестиційну програму з будівництва елеваторів, починаючи від Києва і закінчуючи Херсонською областю.
Розгорнуте велике будівництво суховантажних двотрюмних суден (барж) річково-морського плавання для перевезення зерна по Дніпру. Чимало таких суден уже експлуатуються. Компанія планує щонайшвидше вийти на заплановані показники транспортування водним транспортом 3 млн т зерна.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Господарські агропромислові формування“ на сторінці 2. Приємного читання.
