Галузева спеціалізація – це така спеціалізація, за якої певна галузь функціонує в підприємстві за принципом замкненого (закінченого) циклу виробництва.
По суті, абсолютна більшість сільськогосподарських культур через біологічні особливості вирощуються від посіву (посадки) до одержання готової продукції на одній і тій самій земельній ділянці. У процесі такого вирощування підприємство виконує всі технологічні операції, оскільки їх неможливо вичленити і розподілити між іншими господарствами або їх підрозділами у вигляді самостійних виробництв. Тому зрозуміло, що для рослинництва характерна, як правило, галузева спеціалізація.
Ця форма спеціалізації притаманна і тваринництву, коли підприємство розвиває певну галузь комплексно – від одержання молодняку до виробництва кінцевої продукції. Наприклад, у великих свинарських комплексах на 12, 24, 54 і 108 тис. голів свиней відгодівлі на рік, на свинофермах, у неспеціалізованих на цій галузі аграрних підприємствах утримують основне стадо, одержують молодняк, вирощують його, відгодовують і реалізують на м'ясокомбінати. За такою самою схемою в багатьох господарствах розвиваються й такі тваринницькі галузі, як скотарство і вівчарство.
Внутрішньогалузева спеціалізація означає відокремленість виробництва в межах однієї і тієї самої галузі.
Розрізняють два види внутрішньогалузевої спеціалізації: якісно багаторівнева і постадійна.
Якісно багаторівнева внутрішньогалузева спеціалізація здійснюється з метою забезпечення якісного стану функціонування тієї чи іншої галузі.
Наприклад, у зерновій галузі виділяються три або чотири якісно відмінних рівні виробництва зерна з повним технологічним циклом. Перший із них – виведення нових сортів і гібридів зернових культур, здійснюється науково- дослідними інститутами і селекційними станціями; другий – виробництво насіння еліти і першої репродукції – елітно-насінницькими господарствами; третій – виробництво сортового насіння першої і другої репродукції – в спеціалізованих підрозділах аграрних підприємств; четвертий – виробництво товарного зерна. В тваринництві також ефективно розвивається якісно багаторівнева внутрішньогалузева спеціалізація. Наприклад, нові породи і лінії тварин виводять на племінних заводах і племінних станціях.
Постадійна спеціалізація означає виділення у самостійні виробництва окремих стадій технологічного циклу галузі. Це характерно переважно для тваринництва. Наприклад, у скотарстві в самостійні виробництва можуть виділятися такі стадії, як вирощування нетелів і корів-первісток, виробництво молока, вирощування та відгодівля молодняку великої рогатої худоби.
Кожна з цих стадій, відокремлюючись, перетворюється на самостійне виробництво спеціалізованих підприємств. Постадійна спеціалізація має місце і в окремих галузях рослинництва. Наприклад, у буряківництві в самостійне виробництво виділяється насінництво, що ведеться спеціалізованими підприємствами, і товарне виробництво буряків, що здійснюється різними за юридичним статусом аграрними підприємствами..
Для визначення територіальної спеціалізації й спеціалізації аграрних підприємств використовують показник структури товарної продукції. Він визначається діленням грошової виручки від реалізації певного виду продукції за всіма каналами продажу на загальну суму грошових надходжень господарства і множенням одержаного результату на 100.
Прийнято вважати, що до вузькоспеціалізованих аграрних підприємств належать такі, в яких головна галузь, на якій вони спеціалізуються, займає в структурі товарної продукції 90 % і більше. До цієї групи підприємств відносять птахо- і бройлерні фабрики, свинокомплекси, тепличні комбінати. До підприємств, що спеціалізуються на виробництві продукції однієї галузі, належать такі, в яких галузь спеціалізації в структурі товарної продукції займає понад 50 %.
Спеціалізованими на виробництві продукції двох галузей вважають підприємства, в яких ці галузі в сукупності займають у структурі товарної продукції понад 67 %, у тому числі кожна з них не менше 25 %. У спеціалізованих господарствах на виробництві продукції трьох галузей ці показники повинні становити відповідно понад 75 % і не менше 24 %. До багатогалузевих відносять підприємства, які не підпадають під жодний із названих критеріїв.
Нині є мало аграрних підприємств, які можна було б віднести до однієї з виділених груп спеціалізації. В більшості з них є дві-три провідні галузі, кожна з яких не є домінуючою і в структурі товарної продукції займає від 10 – 15 до 30 – 35 %. Для таких підприємств визначають їх виробничий напрям. У його назву доцільно включати дві, максимум три відносно переважаючих у господарстві галузі.
Якщо, наприклад, у господарстві найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції займають овочі (скажімо, 27 %), друге місце – товарне молоко (20%) і трете – зерно (14%), тоді виробничий напрям такого підприємства можна сформулювати як овоче-молочний із розвинутим зерновиробництвом.
Слід зазначити, що визначення виробничого напряму аграрного підприємства за структурою товарної продукції, оціненої в поточних цінах реалізації, призводить нерідко до зміщення його оцінок. Це пов'язане з тим, що ціни на окремі види продукції за роками можуть істотно коливатися під впливом зміни попиту і пропонування, переорієнтації підприємства на канали збуту або зміни їх співвідношення, реалізації продукції у різні строки. В результаті цього відбувається заниження або завищення частки окремих видів продукції в структурі товарної продукції, що особливо чітко виявляється в разі її реалізації в однакових обсягах (у натуральному вимірі) за різні роки.
Тому більш точно виробничий напрям підприємства, їх спеціалізацію можна визначити за структурою товарної продукції, оціненою в порівнянних цінах. Відмінність у структурах товарної продукції за фактичними цінами реалізації та порівнянними цінами покаже вплив цінового фактора на формування виробничого напряму підприємства (його спеціалізацію).
Ефективність виробництва в аграрних підприємствах залежить не лише від розміру галузей, які в них є провідними, а й від того, як розвинуті й інші галузі, що мають товарний характер. Чим більше в господарстві таких галузей, тим, як правило, менші їх розміри і нижча концентрація виробництва. Це інколи негативно позначається на кінцевих результатах господарювання.
Щоб урахувати ступінь розвитку усіх товарних галузей підприємства, необхідно визначити і проаналізувати коефіцієнт зосередження товарного виробництва :
(20.1)
де – питома вага і-ї галузі в структурі товарної продукції, %;
– порядковий номер і-ї галузі в ранжированому ряду, побудованому за спадною ознакою: перше місце присвоюють галузі з найбільшою питомою вагою в структурі товарної продукції, а останнє – з найменшою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Форми спеціалізації в сільському господарстві й методика визначення виробничого напряму аграрних підприємств“ на сторінці 2. Приємного читання.
