Основною ознакою високої родючості й окультуреності ґрунту є вміст в ньому гумусу і перегною. Доведено, що підвищити вміст гумусу в ґрунті можна двома основними шляхами:
• а) щорічним внесенням гною і торфогноєвих компостів;
• б) розширенням посівів люцерни і конюшини за рахунок скорочення площі культур, що у великих кількостях споживають (мінералізують) гумус.
У перспективі важливе місце в розв'язанні даної проблеми займатиме вермикультура.
У поліських районах України в середньому на 1 га сівозмінної площі потрібно щорічно вносити 12 – 14 т, у Лісостепу – 10 – 12, на південних чорноземах – 5 – 8 т гною, причому якість гною потрібно оцінювати не за вмістом доступних форм NPK, а за кількістю в ньому гумусу і перегною. Збільшення вмісту двох останніх компонентів в гної можна досягти, коли він вироблятиметься найбільш ефективним підстилковим способом за обмеження безпідстилкового способу, який зменшує вихід гною на 15 % і знижує його цінність на 20 %, і повного виключення рідкого способу, коли гній прибирається гідрозмивом (такий гній не лише втрачає свою якість, а й завдає шкоди довкіллю).
У розвинутих західних країнах вносять високі дози гною, наприклад, у Голландії – до 70 т на 1 га сільськогосподарських угідь. З підвищенням доз внесення гною знижується кислотність ґрунту. Це дуже важливо, оскільки на фоні органічних добрив можна збільшувати дози внесення мінеральних добрив, які підвищують pH ґрунту.
Якщо мінеральні добрива вносити без органічних або за низьких доз застосування останніх, то виникне необхідність у вапнуванні грунту, яке знижує кислотність, але прискорює мінералізацію органічної речовини. Недарма існує німецьке прислів'я: "Вапно збагачує батьків, але розорює дітей".
Дослідні дані свідчать, що 10 т якісного гною або торфогноєвого компосту збагачують ґрунт на 1 т гумусу, а лише 1 т гумусу вбирає від 4 до 20 т води, склеюючи в грудочки мінеральні частки ґрунту, завдяки чому створюється його структура.
Висока якість гною може бути забезпечена за правильних його підготовки і внесення. Ні в якому разі не можна вносити рідкого, напіврідкого і свіжого твердого гною. Він швидко мінералізується і не справляє належного впливу на підвищення родючості ґрунту. Заготовляти гній потрібно протягом усього року, а вносити – лише влітку і восени.
В Україні є нагальна потреба розширити площі під люцерною і конюшиною. У США, наприклад, понад ЗО % орних земель зайнято багаторічними травами на сіно, сінаж і на випас. Непересічна цінність люцерни і конюшини полягає в тому, що лише ці культури при оранці залишають у ґрунті гумус. У цьому зв'язку ще раз наголосимо на важливості розвитку в нашій державі органічного землеробства.
У 2007 р. Україну прийнято в члени Міжнародного федерації з розвитку органічного землеробства – IFOAM, що відкриває широкі можливості для розвитку ринку екологічно чистої продукції всередині країни та виходу з нею на міжнародний ринок органічної продукції. Досвід приватного підприємства "Агроекологія" Шишацького району Полтавської обл., яке перейшло на органічне землеробство з 1986 р., переконує, що воно може бути високоефективним за умови добре розвинутого тваринництва, яке вимагає відведення значних площ під однорічні та багаторічні трави і забезпечує одержання та внесення в ірунт високих доз органічних добрив у розрахунку на одиницю посівної площі.
Потребують змін і традиційні підходи до планування структури посівних площ зернових культур. Слід орієнтуватися не просто на вихід білка, а на вміст комплектного білка, збалансованого за восьма незамінними амінокислотами (лізин, треонін, валін, метіонін, триптофан та ін.), які тварини повинні одержувати в готовому вигляді.
За даними П. Тихоновського, на 1 га посіву ячменю для збалансування білкового компонента потрібно сіяти 0,32 – 0,34 га гороху, а на 1 га вівса – лише 0,02 га, оскільки ця культура має оптимальне співвідношення амінокислот у зерні. За норми 10 % овес містить 9,8 % комплектного зерна, тоді як озима пшениця – лише 5,7 – 6,07, ячмінь 6,93 – 7,13, горох – 30,15 %.
Як видно, зерно пшениці – це найбільш розбалансований корм. Пшеничного білка потрібно давати в 1,7 рази більше, ніж вівсяного, що негативно позначається на стані тварин. Економічно – це є збитковим, а біологічно – шкідливим. Причому посіви вівса в 2,6 рази менше мінералізують органічну речовину, ніж пшениця і на 40 % менше, ніж ячмінь. Тому розширення площі вівса для кормових цілей у районах, в яких він дає високі врожаї, за рахунок скорочення посівів пшениці – один із важливих напрямів збереження і розширеного відтворення родючості ґрунту і водночас засіб зміцнення кормової бази тваринництва.
Удосконалення структури посівних площ треба поєднувати з правильним чергуванням сільськогосподарських культур. Правильно побудовані й освоєні сівозміни підвищують урожайність на 30 – 40 % і забезпечують ліпше використання техніки і робочої сили. Важливо при цьому звернути увагу й на такий напрям підвищення родючості ґрунту, як біологізація землеробства на основі інтродукції – введення в сівозміну культур-інтродуцентів, що залишають після себе велику кількість кореневої системи і рослинних решток, перевищуючи у кілька разів масу традиційних культур.
Наприклад, сильфія пронизанолиста, козлятник східний (важливі кормові культури) залишають після себе в 0 – 30 см шарі грунту на другий рік життя 6,2 і 6,3 т на 1 га кореневих решток. Відомим інтродуцентом є також буркун, ріпак, кормові боби, турнепс.
У підвищенні економічної родючості ґрунту велика роль належить також прогресивним системам обробітку ґрунту, системам насінництва, полезахисним смугам. Значним резервом поліпшення використання земельних ресурсів є підвищення продуктивності природних кормових угідь, частка яких становить 19 % всієї площі сільськогосподарських угідь України.
Однак значні площі природних сінокосів і пасовищ використовуються малоефективно, хоч виробництво кормів на них є значно дешевшим, ніж на орних землях. Підвищення продуктивності природних кормових угідь можна досягти завдяки докорінному і поверхневому поліпшенню їх.
Особливо важливе значення для підвищення ефективності використання земельних ресурсів має меліорація.
Ефективність меліорації землі
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інтенсивність та ефективність використання земельних ресурсів“ на сторінці 2. Приємного читання.
