Крива маржинального продукту спочатку зростає швидшими темпами, ніж крива середнього продукту і проходить вище за останню до моменту зміни своєї траєкторії, що набуває форми спадної. В точці перетину кривої граничного (маржинального) продукту з віссю абсцис подальше збільшення ресурсу призводить до зменшення повного продукту. Крива середнього продукту досягає максимуму в точці її перетину з кривою граничного (маржинального) продукту. Далі ця крива змінює траєкторію на спадну, не перетинаючи при цьому вісь абсцис (в умовах нормального господарювання).
Тепер стає зрозумілим, що коли за додаткових вкладень ресурсу зростає середній продукт, то за незмінних цін на них (продукт і ресурс) зростатиме і середній прибуток підприємства. А це означає, що на всіх ділянках першої зони підприємству економічно вигідно здійснювати додаткові вкладення ресурсу, оскільки воно одержує за таких умов все більшу масу прибутку.
Це правило діє доти, доки зростає середній продукт. У точці, в якій величина середнього продукту дорівнює величині маржинального, починається друга зона, у межах якої діє інше правило – приріст продукту на одиницю послідовно збільшуваного ресурсу зменшується, що (за умови стабільних цін) призводить до зниження прибутку на одиницю додаткових витрат.
Таким чином, додаткові вкладення в другій зоні будуть ефективними доти, доки грошова виручка, яку одержує підприємство від маржинального продукту, перевищує витрати ресурсу (у грошовій формі) на одержання цього продукту. Як бачимо, друга зона є зоною ефективного господарювання, в якій потрібно відшукати економічно найвигідніший рівень додаткових вкладень змінного фактора, за якого досягається найбільший прибуток. Цей рівень формується, коли вартість маржинального продукту дорівнює вартості додатково витраченого ресурсу. Саме цій точці відповідає оптимальний рівень урожайності культури (продуктивності тварин).
Отже, максимальна економічна ефективність досягається раніше, ніж максимальна технологічна ефективність, яка вимірюється врожайністю культури з 1 га посіву або продуктивністю тварин. У цьому можна переконатись, якщо проаналізувати виробничу функцію врожайності цукрових буряків, побудовану за фактичними даними відповідно до вимог методу найменших квадратів. Функція матиме вигляд
де у – врожайність цукрових буряків з 1 га; x – кількість внесених мінеральних добрив у діючій речовині, ц/га.
Дослідження цієї виробничої функції на екстремум дає змогу встановити, що максимальний рівень врожайності цукрових буряків у даних умовах (максимальна технологічна ефективність) досягається за внесення 7,2 ц діючої речовини мінеральних добрив і становить 359,6 ц/га. Якщо додатково внести ще 0,8 ц добрив (а всього 8 ц), то врожайність впаде на 2 ц і становитиме 357,6 ц. Наведена виробнича функція урожайності відображає спадну ефективність додаткових доз мінеральних добрив.
Якщо, скажімо, третій центнер добрив забезпечив приріст урожайності з 1 га на 23,5, четвертий – на 18,5, то сьомий – лише на 3,5 ц. Оскільки вартість 1 ц добрив більша від грошової виручки, що її одержує підприємство від реалізації додатково одержаних 3,5 ц коренів, то висновок очевидний – за таких умов сьомий центнер добрив підприємству вносити економічно не вигідно, хоч він і забезпечує деякий приріст урожайності і тим самим підвищує технологічну ефективність.
Визначення максимального прибутку. Неявні витрати
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Співвідношення "фактор – продукт" і його аналіз“ на сторінці 2. Приємного читання.
