Коефіцієнт систематичного ризику β – це лінійний коефіцієнт співвідношення між середньоринковою дохідністю акцій і дохідністю акцій підприємства.
У формалізованому вигляді β-коефіцієнт можна визначити, дослідивши лінійну регресію дохідності акцій компанії та ринкової дохідності, тобто
де – дохідність корпоративного портфеля акцій;
b – параметр, що відображає залежність Rj від Рт;
Рт – дохідність ринкового портфеля акцій (індекс). Параметр b і являє собою коефіцієнт систематичного ризику, тобто β-коефіцієнтом.
Якщо β > 1, наприклад, 1,2, то за падіння загальноринкової дохідності на 1 % дохідність акцій підприємства впаде на 1,2 %, і навпаки. Тобто за таких умов підприємство більш відчутніше реагує на дію фактора систематичного ризику, ніж ринок у цілому. Зрозуміло, що коли β < 1, то підприємство менш чутливе до такого впливу.
За умови, що акції підприємства не котируються на фондовій біржі або воно не є акціонерним товариством, то вартість власного капіталу такого підприємства розраховується як сума безризикової ставки та премії за ризик[4]:
де r – премія за ризик, що враховує компенсацію за всі види ризику, притаманні діяльності підприємства, а саме: ризик неточності прогнозування очікуваних грошових потоків (надбавка 1 – 3 %), ризик структури капіталу (0 – 2 %), високий рівень поточної заборгованості (0 – 2 %), ризик неякісного менеджменту та погіршення ситуації підприємства на ринку факторів виробництва та збуту продукції (2 – 4 %), специфічні галузеві ризики (0 – 2 %), інфляційні ризики.
Даний метод оцінки вартості власного капіталу є простим у застосуванні, проте його вадою є суб'єктивізм в оцінках премії за ризик, тому необхідно вкрай ретельно підходити до визначення рівня таких оцінок.
Раніше уже зазначалося, що в межах дохідного підходу визначення вартості підприємства, крім розглянутого методу дисконтування грошового потоку, використовується і метод економічного прибутку. Згідно з концепцією А. Маршалла, яким вперше було запропоновано методику визначення економічного прибутку ЕР, останній являє собою бухгалтерський прибуток фірми, зменшений на витрати на залучення капіталу (у сучасній літературі синонімом економічного прибутку є залишковий прибуток R1 (residual income) або надприбуток (abnormal profit). За версією "McKinsey&Co", економічний прибуток визначається так:
де IС – інвестований капітал; ІС • WACC–витрати на залучення капіталу.
Наявність додатного економічного прибутку свідчить про створення вартості підприємством, її примноження. За від'ємного його значення власникам капіталу доцільніше було б його інвестувати в альтернативні сфери діяльності або вживати кардинальні заходи щодо підвищення ефективності виробництва. У літературі аналогами операційного економічного прибутку є модель залишкового операційного прибутку ReOI (іresidual operating income) С. Пінмена і модель економічної доданої вартості (EVA – economic value added) консалтингової компанії "Stem Stewart&Co".
Оцінку вартості підприємства на основі операційного ЕР здійснюють за такою формулою:
Іншими словами, дана модель передбачає, що сукупна фундаментальна вартість підприємства є сумою балансової вартості інвестованого капіталу та приведеної вартості операційних економічних прибутків, що будуть одержані підприємством у майбутньому.
Західними економістами доведено, що за однакового розрахунку всіх вхідних параметрів моделі FCFF і ЕР математично дають однакові результати оцінки[5]. В цілому ж для оцінки можливостей зростання підприємства ВР використовують формулу Міллера – Модільяні
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вартість підприємства як результат його розвитку та методичні підходи до її визначення“ на сторінці 3. Приємного читання.
