Тому кожне підприємство повинне вибрати таку дивідендну політику, яка найбільше відповідає його сучасному фінансово-економічному стану і поставленим цілям розвитку. Це може бути залишкова дивідендна політика, політика стабільної величини виплат дивідендів на акцію; стабільної частки прибутку, що спрямовується на дивіденди; політика зростання дивідендів та ін.
Із досвіду зарубіжних країн відомо, що коефіцієнт виплати дивідендів (частка від ділення прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, на чистий прибуток підприємства) має допустимі межі коливання: 0,3 – 0,7. Тобто вважається, що дивіденди є заниженими за рівня цього коефіцієнта менше 0,3 і завищеними – за рівня більше 0,7.
Таким чином, завдання полягає в тому, щоб не підриваючи матеріальні інтереси власників і членів трудового колективу сьогодні, створити необхідні умови для нарощування масштабів виробництва і підвищення його ефективності в перспективі. Вирішується ця проблема використанням частини чистої продукції на поповнення основного й оборотного капіталів, придбання акцій та облігацій інших підприємств, державних цінних паперів, придбання часток у капіталі інших суб'єктів господарювання.
Згадана інвестиційна діяльність, здійснювана протягом поточного року за рахунок власних коштів, з економічної точки зору спрямована на формування фонду нагромадження підприємства. Величина цього фонду залежить від суми прибутку, що одержує підприємство, а також від його потреб у поповненні ресурсів, переозброєнні і розширенні виробництва, його диверсифікації.
Частину прибутку підприємство може спрямовувати до резервного фонду. У наступні роки цей фонд може поповнюватися за рахунок згаданого джерела, а може і зменшуватися, якщо підприємству потрібні значні кошти для інвестиційної діяльності або для інших цілей, пов'язаних із погіршення результатів виробничої діяльності, наприклад, використання коштів даного фонду на виплату заробітної плати в неврожайний рік, виплату дивідендів на привілейовані акції.
Нагадаємо, що господарські товариства зобов'язані створювати резервний фонд у розмірі не менше 25 % статутного капіталу, крім акціонерних, для яких цей розмір становить 15 %.
Як бачимо, пропорції в розподілі чистої продукції безпосередньо впливають на відтворюваний процес і його характер. Якщо підприємство використовує
одержаний прибуток для своєчасного переозброєння виробництва, застосування найновіших досягнень наукового техніко-технологічного прогресу, воно цим самим створює необхідні умови для формування інтенсивного типу розвитку. В разі коли є необхідність збільшити суму авансованих засобів для досягнення оптимального рівня забезпеченості ресурсами, цим самим створюються умови для інтенсивно-екстенсивного типу розвитку підприємства.
Для кількісного й якісного аналізу та оцінки фактичного стану підприємства, що пов'язаний із розподілом чистої продукції і можливостей для формування інтенсивного типу розвитку, використовують низку показників.
1. Норма пропорціональності як відсоткове співвідношення між фондами нагромадження, споживання і резервним у структурі госпрозрахункової чистої продукції.
У підприємствах, в яких частка фонду нагромадження і резервного фонду незначна, створюються несприятливі умови для інвестування в перспективі, що може мати вкрай негативні наслідки, якщо така тенденція в розподілі госпрозрахункової чистої продукції збережеться в найближчі роки.
2. Норма нагромадження як відношення суми фонду нагромадження і резервного фонду до чистого прибутку підприємства. З підвищенням цього показника у підприємств з'являється можливість розширювати за інших однакових умов свою інвестиційну діяльність у перспективі і тим самим досягати вищих кінцевих результатів виробництва.
Враховуючи, що для аграрних підприємств важливо не лише забезпечувати високий рівень цього показника, а й мати значний абсолютний розмір таких коштів, з метою поглибленого аналізу й оцінки прийнятих пропорцій розподілу чистої продукції доцільно визначати показник суми фонду нагромадження і резервного фонду на 1 га сільськогосподарських угідь. У гіршому становищі перебувають ті підприємства, в яких цей показник менший.
3. Коефіцієнт розширення виробничих засобів підприємства визначається відношенням прибутку, що спрямований на їх поповнення, до середньорічної вартості основного й оборотного виробничого капіталів. Аналіз можна поглибити, якщо розрахунок вести окремо за названими видами капіталу.
Ми вже зазначали, що на відтворювальний процес безпосередньо впливають пропорції розподілу чистої продукції. Водночас потрібно пам'ятати, що на темпи розширеного відтворення ще в більшій мірі впливає її відтворювальна спроможність. Кількісно таку спроможність можна визначати за обома складовими цього ефекту, розрахувавши такі два показники:
• коефіцієнт відтворювальної спроможності прибутку як частка від ділення індексу приведеного до одиниці земельної площі прибутку на індекс цін на матеріально-технічні ресурси, що купуються аграрними підприємствами для подальшого виробничого споживання;
• коефіцієнт відтворювальної спроможності фонду оплати праці як частка від ділення індексу річного фонду оплати праці одного працівника на індекс споживчих цін (індекс інфляції).
За умови, що дані коефіцієнти більше одиниці, відтворювальна спроможність чистої продукції зростає за обома її складовими. Якщо ж вони дорівнюють одиниці, то відтворювальна спроможність залишається незмінною, а коли менше одиниці – вона знижується, що призводить до погіршення фінансово-економічного стану підприємства, а також до зниження купівельної спроможності населення.
Трансформація підприємств
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розподіл валового продукту та його вплив на формування інтенсивного типу розвитку підприємств“ на сторінці 2. Приємного читання.
