Проблема економії на постійних витратах Епв є особливо актуальною для агропромислового виробництва у зв'язку з необхідністю відновлення і подальшого кількісного зростання машинно-тракторного парку на якісно новій основі, тобто насичення його сучасною високопродуктивною технікою, що є значно дорожчою порівняно зі своїми менш продуктивними аналогами. З цієї причини зростають амортизаційні відрахування на її просте відтворення, які є одним з основних елементів постійних витрат.
Водночас сучасна техніка вимагає спеціальних споруд для її надійного зберігання, а також відповідної ремонтної бази. їх експлуатація також породжує постійні витрати у вигляді амортизації на ці споруди, їх ремонт, на освітлення, опалення тощо.
Можливості зменшення поточних постійних витрат добре ілюструє виробнича ситуація з придбанням підприємством комплексу машин для відповідної галузі. Якщо, скажімо, підприємством придбано такий комплекс для виробництва цукрових буряків, що розрахований на 250 га посівної площі, а фактично воно вирощує 150 га, то це означає, що питомі постійні витрати по цьому комплексу в розрахунку на 1 га фактичної посівної площі зростуть на 67 %, а отже, і на такий відсоток зростуть ці витрати в розрахунку на 1 ц продукції за умови однакового рівня врожайності.
Таким чином, умовою зниження питомих постійних витрат є повне використання наявних виробничих потужностей підприємства. Якщо ж воно збільшує обсяги виробництва на одній і тій же земельній площі завдяки раціональному використанню факторів інтенсифікації, то і в цьому разі досягається економія постійних витрат у розрахунку на одиницю продукції.
У великих підприємствах порівняно з меншими скорочуються в розрахунку на одиницю площі і такі постійні витрати, як Загальновиробничі та адміністративні завдяки раціоналізації системи управління, досягнення оптимальної величини норм управління (чисельності підлеглих на одного управлінця).
Збільшення масштабів виробництва нерідко зумовлює економію змінних витрат на одиницю продукції ЕЗВ. Це пояснюється тим, що великі підприємства мають змогу швидше запроваджувати більш прогресивні матеріало-, енерго- і водоощадні технології, які забезпечують витрачання меншої кількості змінних ресурсів на одиницю продукції. Вони мають ширші можливості для диверсифікації виробництва, утилізації побічної продукції і отримання на цій основі синергічного ефекту.
За великомасштабного виробництва є можливість поглибити його спеціалізацію і завдяки цьому досягти більш повного використання знань спеціалістів, підвищити професіоналізм працівників, а отже, домогтися зростання продуктивності праці, що веде до скорочення (економіі•) витрат за статтями "Заробітна плата" і "Соціальні нарахування" ЕЗП. Великі підприємства мають змогу в значно ширших масштабах використовувати функцію адаптивності цін, отримуючи знижки до оптових цін при закупівлі ресурсів великими партіями ЕЗП. Таким підприємствам, як більш надійним партнерам, банки надають кредити за нижчими відсотками ЕПР.
Що ж стосується спадного ефекту масштабу, то основними причинами його виникнення є, по-перше, дія закону спадної дохідності, по-друге, погіршення системи управління на надто великих підприємствах. Вони стають "неповороткими", оскільки із запізненням реагують на зміну зовнішнього і внутрішнього середовища. На таких підприємствах ускладнюється процес прийняття рішень і контроль за їх виконанням, погіршується взаємодія між окремими підрозділами, значно подовжується час для обробки інформації та її надходження до осіб, для яких вона є необхідною для оперативного і тактичного управління.
Ефект масштабу як економія від зниження довгострокових питомих середніх витрат в умовах реального виробництва набуває форму приросту прибутку ΔΠεκ , кількісно його можна визначити за формулою
де MB1 і МВ0 – масштаб (обсяг виробництва) після і до збільшення розмірів підприємства; Ц – ціна реалізації продукції; ВВ1 і ВВ0 – виробничі витрати, що понесені на виробництво продукції відповідно після і до збільшення розмірів підприємства.
Приріст прибутку ΔΠεκ сформований, з одного боку, скороченням питомих виробничих витрат, а з другого – зумовлений приростом обсягу виробництва продукції. Щоб визначити, яка частка ΔΠΕΚ сформована завдяки скороченню питомих витрат (виробничі витрати в розрахунку на одиницю продукції) ΔΠΒΒ, можна скористатися формулою
Частка приросту прибутку, сформована завдяки збільшенню масштабів виробництва, визначається з виразу
Припустимо, що MB1 і МВ0 становить відповідно 20 і 10 тис. ц зерна, а ВВ1 і ВВ0 – 1200 і 700 тис. грн за ціни реалізації 120 грн/ц. За таких умов абсолютна величина витрат істотно зростає, але питомі витрати знижуються і становлять відповідно 60 і 70 грн/ц.
Якщо ці дані підставити в наведені формули і зробити відповідні розрахунки, то з'ясується, що загальний приріст прибутку ΔПЕК становить 700 тис. грн, у тому числі приріст прибутку за рахунок економії питомих витрат складає 500 тис. і за рахунок зростання обсягу виробництва – 200 тис. грн.
Ефективність масштабу ЕФМ розраховується за формулою
де ΔΒΒ = ВВ1 - ВВ0. Ефективність масштабу в цій виробничій ситуації становитиме (700:500) 100 = 140%, у той час коли рівень рентабельності всіх поточних витрат у звітному періоді дорівнює 100 %.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поняття ефекту масштабу та розміру підприємств. Визначення ефективності масштабу“ на сторінці 2. Приємного читання.
