Припустімо, що в базовому році підприємство реалізувало молоко за ціною 300 грн за 1 ц і собівартістю його виробництва 220 грн. За цих умов рентабельність продажу становитиме (300 - 220): 300 = 0,267, або 26,7 %.
Щоб підвищити якість молока і реалізовувати його вищим ґатунком, підприємство понесло необхідні витрати (встановило потужніші холодильні установки, здійснило більш жорсткий технологічний контроль тощо) і це привело до підвищення собівартості молока до 240 грн за 1 ц.
Використовуючи виведену формулу, знаходимо, що підприємство збереже досягнуту цінову конкурентоспроможність молока за умови, якщо зможе його реалізувати за ціною 327 грн за 1 ц [240 : (1 - 0,267) = 327].
Принциповий аспект даної методики може бути використаний і тоді, коли підприємство поставило за мету зберегти базовий рівень рентабельності більш якісної продукції, собівартість якої зросла через понесені підприємством додаткові витрати для забезпечення такої якості. Завдання, як і в попередньому випадку, полягає у визначенні мінімально підвищеної ціни, за якої досягається поставлена мета.
Запишемо формулу визначення рівня рентабельності:
(18.25)
де – досягнутий рівень рентабельності в базовому періоді.
Здійснимо необхідні алгебраїчні перетворення даної формули:
(18.26)
(18.27)
У нашому прикладі рівень рентабельності молока у базовому періоді (коефіцієнт) становив (300 - 220): 220 = 0,363. За підвищеної собівартості молока до 240 грн за 1 ц рівень рентабельності зберігається за ціни реалізації 327 грн (240 • (0,363 + 1).
Слід мати на увазі, що додатковий ефект від підвищення якості продукції залежить не лише від розміру витрат, а й від їх цільового призначення. За цим критерієм витрати на підвищення (збереження) якості продукції поділяються на три види: витрати на упереджувальні заходи, на безпосередній контроль за якістю і витрати на усунення дефектів. Світова практика і, зокрема, японський досвід переконують, що високої якості продукції досягають ті товаровиробники, які віддають пріоритет упереджувальним заходам.
Для забезпечення конкурентоспроможності товарів за якістю необхідно насамперед визначити чіткі цілі щодо неї і розробити на кожному підприємстві технічні умови, а також вжити інших заходів, що забезпечують якість товарів згідно з визначеними цілями.
Лише ті підприємства можуть розраховувати на успіх, в яких виробничий процес орієнтований на постійне забезпечення якості, на її підтримку. Але при цьому основну увагу слід звертати на функціональний аспект якості, що вказує, наскільки продукція підприємства задовольняє сучасні потреби споживачів. Адже якість продукції може відповідати внутрішнім технічним умовам підприємства, встановленим стандартам, але якщо їх конструкція (набір вимог і характеристик, що містяться в цих технічних умовах і стандартах) відстала від вимог споживачів, така продукція не буде користуватися попитом.
Функціональна якість може бути низькою не лише тому, що важливі для споживачів характеристики товару підприємства гірші від таких самих характеристик у аналогічних товарах конкурентів, а й за умови надання продукції надмірних, з точки зору споживача, властивостей, за які він повинен платити, купуючи її за вищою ціною.
Можна уявити, наприклад, що дослідною станцією виведено новий сорт озимої пшениці, який за важливими якісними характеристиками – натурою, вмістом у зерні білкового комплексу (альбуміни, глобуліни, глютеліни, глеадіни тощо) і вуглеводів (крохмаль, клітковина, цукор), хоч і не має переваг перед існуючими районованими сортами в даному регіоні, але від останніх відрізняється напрочуд гарним золотистого кольору зерном. На виведення даного сорту понесені додаткові витрати, тому з метою відшкодування їх ціна на елітне насіння даного сорту вища, ніж на таку категорію насіння існуючих сортів.
Виникає запитання: чи буде витрачати аграрне підприємство додаткові кошти на придбання цього насіння, знаючи, що зернозаготівельні організації не заплатять за товарне зерно нового сорту вищу ціну порівняно з районованими сортами, оскільки для них як споживачів ця властивість зерна – його золотистість – зовсім не важлива. Очевидно, що за таких умов відповідь на поставлене запитання може бути лише негативною.
На якість продукції впливає ціла низка чинників. В узагальненій формі вони представлені на рис. 18.3. Важливість кожної з груп чинників беззаперечна, хоча на кожному підприємстві залежно від його умов кожна з таких груп чинників може бути конкретизована і набувати різної пріоритетності. Важливо при цьому орієнтуватися на світові тенденції щодо забезпечення якості, зокрема, на найповніше задоволення запитів споживачів, надання пріоритетності запобіжним (профілактичним) заходам, спрямованим на недопущення дефектів, створення на підприємствах такої робочої атмосфери, за якої кожен працівник зміг би впливати на якість продукції (наприклад, створення гуртків якості). Звернемо увагу й на таку обставину.
Ураховуючи специфіку сільського господарства, для підвищення конкурентоспроможності продукції за якістю особливо важливо дотримуватися вимог технології. Йдеться насамперед про виконання сільськогосподарських робіт в оптимальні строки та якісно, про посів культур доброякісним насінням і своєчасний догляд за посівами, забезпечення оптимальних строків збирання врожаю, дотримання вимог до системи добрив і захисту рослин, а також до зберігання продукції.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Витрати на поліпшення якості продукції, основні чинники її підвищення та забезпечення конкурентоспроможності підприємства“ на сторінці 2. Приємного читання.
