Зрозуміло, що даний коефіцієнт буде зростати в разі, коли ΔΒΚ: ΔΠΚ > 1,2. Цей варіант зростання авансованого капіталу є найбільш прийнятним, оскільки при цьому збільшується його чиста величина, зростають можливості для нарощування масштабів виробництва і підвищення його ефективності, зміцнюється фінансовий стан підприємства.
Прийнятним для нього може бути і такий варіант зростання авансованого капіталу, коли ΔΒΚ = ΔΠΚ і навіть, коли ΔΒΚ < ΔΠΚ, але за умови, що при цьому коефіцієнт незалежності не знижується за критичну межу.
Від величини і структури авансованого та власного капіталу безпосередньо залежить платоспроможність і ліквідність підприємства.
Платоспроможність підприємства – це його здатність витримувати збитки і повертати борги за рахунок наявних у нього активів.
Формально підприємство можна вважати платоспроможним, коли продаж його всіх активів дозволяє повернути всі борги, тобто розрахуватися за всіма зобов'язаннями. Зрозуміло, що більш платоспроможним буде те підприємство, яке має більше плюсове сальдо власного капіталу. Проте інформація про платоспроможність підприємства є недостатньою, оскільки не враховує його ліквідність.
Ліквідність підприємства – це здатність підприємства виконувати зобов'язання по заборгованості точно в момент настання терміну платежу.
Отже, коли йдеться про ліквідність суб'єкта господарювання, то потрібно брати до уваги термін продажу окремих елементів авансованого капіталу і можливість такого продажу взагалі.
Тому для оцінки фінансового стану підприємства важливо проаналізувати ліквідність балансу, під якою розуміють можливості погашення зобов'язань за
рахунок відповідних статей активу підприємства, що мають різну ступінь ліквідності, тобто неоднакову швидкість перетворення в готівку. Саме за цим критерієм активи підприємств можна згрупувати в чотири групи. Наведемо один з варіантів такого групування.
• 1. Активи, що мають моментальну (абсолютну) ліквідність, – гроші та їх еквіваленти.
• 2. Активи, що швидко реалізуються: поточні фінансові інвестиції, акцептовані банком векселі, депозитні сертифікати, а також засоби в розрахунках – відвантажені товари і виконані роботи, строк оплати яких не настав, інша дебіторська заборгованість з високою ймовірністю повернення в термін 12 міс. з дати балансу, поточні біологічні активи.
• 3. Активи, що повільно реалізуються, – виробничі запаси, готова продукція, частина дебіторської заборгованості, що немає високої ймовірності погашення і часто може бути стягнута через арбітражні і судові органи. Є підстави включати до цієї групи і частину основних засобів, на які є попит і які можуть бути реалізованими. Дискусійним залишається питання включення до цієї групи незавершеного виробництва, адже воно може бути реалізованим лише в складі цілісного майнового капіталу. Тому виправдано цей елемент активу включати до наступної четвертої групи.
• 4. Активи, що важко реалізуються, – нематеріальні активи, основні засоби, незавершене будівництво, незавершене виробництво, довгострокова дебіторська заборгованість і довгострокові фінансові інвестиції.
Відповідно до такого поділу активу балансу здійснюють поділ на чотири групи зобов'язань підприємства за критерієм терміновості їх погашення з метою зіставлення цих груп з відповідними їм групами активу балансу. На основі такого зіставлення робиться висновок про ліквідність балансу, тобто про платоспроможність підприємства.
До першої групи відносять термінові зобов'язання, а саме: довгострокові кредити та позики, непогашені в строк, а також розрахунки по оплаті праці, з бюджетом і позабюджетних платежах, по виданих векселях, по страхуванню, заборгованість за товари, роботи і послуги, неоплачені в строк.
До другої групи відносять короткострокові зобов'язання, наприклад, короткострокові кредити банків, короткострокові залучені кошти, частина заборгованості по довгострокових позиках, що повинна бути погашена в поточному році, розрахунки з кредиторами за товари, роботи, послуги, термін оплати яких не настав. До третьої групи відносять довгострокові зобов'язання, зокрема, довгострокові кредити банків і довгострокові фінансові зобов'язання (довгострокові зобов'язання із залученням позикових коштів (крім кредитів), за якими виплачуються відсотки); відстрочені податкові зобов'язання. До четвертої групи відносять постійні пасиви – джерела власних і прирівняних до них коштів.
За умови, що виділені групи активів перевищують або дорівнюють відповідним групам пасиву балансу, вважається, що баланс є ліквідним, тобто підприємство цілком платоспроможне, і навпаки. Якщо невідповідність виникла лише за окремими групами активів і пасивів, то підприємство є лише частково платоспроможним.
Все ж слід зазначити, що такий підхід до оцінки платоспроможності підприємства вимагає залучення первинної інформації, яка недоступна для зовнішніх споживачів – партнерів підприємства, потенційних інвесторів. Тому дана методика платоспроможності може використовуватися лише спеціалістами підприємства для точної оцінки його фінансово-економічного стану.
У зв'язку з цим виникає необхідність у застосуванні такої методики визначення платоспроможності підприємства, яка базувалася б на використанні доступної для всіх зовнішніх споживачів інформації. Така інформація міститься в балансі річних бухгалтерських звітів підприємств. На її основі можна визначити три важливі коефіцієнти ліквідності: загальної ліквідності, швидкої ліквідності і моментальної (абсолютної) ліквідності.
Коефіцієнт загальної ліквідності Кзл визначається з виразу
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Власний капітал підприємств та їх платоспроможність“ на сторінці 2. Приємного читання.
