Більшість лікарських засобів підлягають в організмі метаболічним перетворенням. Це призводить до утворення сполук, які виділяються з організму чи більше вже не розпадаються. Якщо внаслідок біотрансформації препарату утворюється речовина, здатна з'єднатися з білком організму, то при цьому створюється передумова для сенсибілізації. Відомо дуже багато доказів більшої значущості такого роду метаболічних змін для розвитку медикаментозної алергії, ніж первинна структура препарату. Особливостями метаболізму пояснюється і той факт, що тільки у певного відсотка хворих розвиваються алергійні реакції, а після лікування від основної хвороби у багатьох випадках препарат взагалі може не викликати алергію. Можна зрозуміти і такі випадки, коли медикамент протягом ряду років добре переносився, а потім раптово викликав алергійну реакцію. Наявністю різних шляхів біотрансформації лікарських засобів можна пояснити той факт, що хімічно споріднені сполуки, наприклад, саліцилат натрію й ацетилсаліцилова кислота, мають різні сенсибілізаційні властивості та рідко дають перехресні реакції. Поряд із реактогенністю гаптену, відіграє роль і здатність білків організму до кон'югації. Різні білки мають цю властивість у неоднаковій мірі. Так, відомо, що багато видів присипок і мазей, нанесені на запалену поверхню шкіри, частіше викликають сенсибілізацію. При профілактичному застосуванні лікарських засобів алергійні реакції розвиваються рідше, ніж при терапевтичному, наприклад, при запальних процесах. Поряд із цим, локалізація алергічної реакції на ліки залежить від попередніх органних дефектів. Багато препаратів, як відомо, мають особливу спорідненість із певними органами й клітинами.
При розвитку імунної відповіді на лікарські засоби продукуються і гуморальні антитіла (в тому числі IgE), і сенсибілізовані Т-лімфоцити. Тому, з погляду імунопатогенезу, в розвитку лікарської алергії можуть брати участь усі 4 типи алергійних реакцій за Джеллом і Кумбсом.
Фактори ризику медикаментозної алергії. За даними Інституту імунології (Росія), частота розвитку алергійних реакцій на різні лікарські засоби істотно варіює. Нижче наведені препарати, на які найчастіше розвиваються алергійні реакції, а також препарати і деякі харчові продукти, на які виявляються перехресні алергійні реакції, та їх частота (за Л. В. Лусом).
Фактори, які призводять до розвитку істинних алергійних реакцій на лікарські засоби. Наявність обтяженого алергологічного анамнезу. Наявність супутніх атопічних хвороб (атопічний дерматит у 50%, атопічна бронхіальна астма тощо). Наявність хвороб, які вимагають тривалого і/чи частого застосування медикаментів. Наявність супутніх мікозів шкіри, слизових оболонок, нігтів і т. ін.
Слід пам'ятати, що досить часто після вживання чи парентерального введення хіміотерапевтичних препаратів розвивається не справжня, а псевдоалергійна реакція.
Псевдоалергійна реакція – це патологічний процес, клінічно подібний до справжньої алергійної реакції, який не має імунологічної стадії свого розвитку.
Механізми псевдоалергії. Гістаміновий механізм, зумовлений підвищенням концентрації гістаміну: а) внаслідок вивільнення під дією різних лібераторів; б) при порушенні механізмів його інактивації, зокрема за тривалого вживання протитуберкульозних препаратів, анальгетиків, антибактеріальних засобів; в) при надходженні гістаміну й інших амінів із їжею; г) при посиленому його утворенні з гістидину, фенілаланіну, тирозину кишковою мікрофлорою з декарбоксилуючою активністю, наприклад, при дисбактеріозі.
Механізм, зумовлений порушенням активації системи комплементу. Механізм, зумовлений порушенням метаболізму арахідонової кислоти. Практичний лікар мусить пам'ятати і враховувати фактори, які призводять до розвитку алергійних реакцій на лікарські засоби (як справжніх, так і псевдоалергійних).
Фактори, які призводять до розвитку псевдоалергійних реакцій на лікарські засоби.
• 1 Поліпрагмазія.
• 2 Наявність супутніх хвороб шлунка і кишечника, печінки, нейроендокринної системи, обмінних порушень.
• 3 Пероральне введення хіміотерапевтичних препаратів хворим із виразковим, ерозивним, геморагічним ураженнями шлунка і кишечника.
• 4 Доза препарату, що не відповідає масі тіла і віку хворого.
• 5 Неадекватна терапія супутніх хвороб, температура розчинів, що вводяться парентерально.
• 6 Одночасне введення несумісних лікарських засобів.
• 7 Зміна pH середовища.
Діагностика. Незважаючи на велику кількість інформаційного матеріалу щодо діагностики медикаментозної алергії, немає жодного методу (in vivo чи in vitro), що дозволив би лікареві досить вірогідно і без усякої небезпеки для хворого встановити етіологічний діагноз медикаментозної алергії. Ретельно зібраний анамнез, як і раніше, має велике значення. У багатьох випадках він дозволяє розпізнати алерген із достатньою вірогідністю і робить зайвим застосування не завжди безпечних тестів із лікарськими препаратами. Хворого потрібно докладно розпитувати про всі лікарські препарати, які він приймав напередодні розвитку алергічної реакції, а також про наявність сенсибілізації. Перед призначенням будь-якого лікарського препарату хворому потрібно задати запитання, які допоможуть лікареві з'ясувати наявність факторів ризику або сенсибілізації в конкретного хворого:
Чи страждає сам хворий або його родичі на якусь алергічну хворобу?
Чи приймав раніше хворий цей лікарський препарат, чи не було в нього алергійних реакцій на нього?
Якими препаратами хворий лікувався тривалий час і високими дозами?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Внутрішня медицина» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Контактний дерматит“ на сторінці 2. Приємного читання.
