Визначення
Хронічна серцева недостатність (ХСН) – це патологічний стан, у якому серце не забезпечує органи і тканини необхідною кількістю крові відповідно до метаболічних потреб тканин.
За визначенням Робочої групи з питань серцевої недостатності Української асоціації кардіологів (2006), ХСН – це клінічний синдром, типовими рисами якого є зниження толерантності до фізичних навантажень, затримка в організмі рідини, прогресуючий характер і обмеження тривалості життя.
Етіологія і патогенез
Серцева недостатність розвивається при багатьох хворобах, при яких порушена структура і функція серця: ІХС, артеріальна гіпертензія, клапанні вади серця, кардіоміопатії, вроджені вади серця, тромбоемболія легеневої артерії, тяжка пневмонія, ексудативний плеврит, первинна і вторинна легенева гіпертензія, інфаркт міокарда правого шлуночка, тампонада серця тощо. Найчастіше причиною хронічної серцевої недостатності стає ІХС.
У патогенезі хронічної серцевої недостатності велике значення мають порушення метаболізму міокарда, обміну енергії, порушення функції мітохондрій, процесів збудження і скорочення в міокарді, пов'язані з порушеннями кальцієвого обміну.
В основі хронічної серцевої недостатності лежить зниження скоротливої здатності міокарда, яке може розвинутись унаслідок перевантаження серця тиском або об'ємом крові та безпосереднього ураження міокарда. Перевантаження тиском спостерігається при стенозі устя аорти, мітральному і трикуспідальному стенозі, артеріальній гіпертензії. Перевантаження об'ємом виникає за недостатності аортального і мітрального клапанів. Тяжке ураження міокарда розвивається при кардіоміопатіях, стенозуючому атеросклерозі коронарних судин.
Основні ланцюжки розвитку серцевої недостатності такі:
■ зниження серцевого викиду і перфузії органів і тканин;
■ активація симпатоадреналової системи;
■ констрикція артеріол і венул (що поглиблює порушення перфузії тканин);
■ посилення продукування антидіуретичного гормону;
■ зниження секреції передсердного натрійуретичного фактора;
■ активація системи “ренін – ангіотензин – альдостерон”;
■ затримка натрію і води, розвиток набряків, збільшення об'єму циркулюючої крові.
При хронічній серцевій недостатності в патологічний процес залучаються гемодинамічні, нейрогуморальні та клітинні механізми, які на ранніх стадіях здійснюють компенсаторно-адаптаційні функції, а по мірі прогресування серцевої недостатності стають самостійними патогенетичними факторами.
Для запобігання прогресуванню серцевої недостатності та збереження кровообігу в життєво важливих органах спрацьовують різні компенсаторні механізми. Це насамперед серцевий компенсаторний механізм. Він проявляється підвищенням частоти серцевих скорочень і скоротливості. Дисфункція серця веде до гіпертрофії міокарда, збільшення об'єму серця, вазоконстрикції. Основними нейрогуморальними "посередниками" цих мобілізаційних реакцій є симпатоадреналова система, ренін-ангіотензинова система і ендотелій-1.
Нирковий компенсаторний механізм характеризується затримкою натрію і води. Він має забезпечити збільшення об'єму циркулюючої крові. Цей механізм опосередковується ренін-ангіотензиновою системою, альдостероном і вазопресином (антидіуретичним гормоном).
Периферичні компенсаторні механізми – це периферична вазоконстрикція, спрямована на протидію зниженню артеріального тиску і зменшенню перфузії тканин. Медіаторами вазоконстрикції виступають ангіотензин-ІІ, ендотелін-1, норадреналін і вазопресин. Поряд із цими вазоконстикторними нейрогуморальними системами на початкових стадіях розвитку процесу активізуються контррегуляторні вазодилатуючі системи, до яких належать натрійуретичні пептиди, вазодилататорні простагландини, адреномедулін, кінінова система (брадикінін) і оксид азоту. Згодом цей механізм втрачає дію.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Внутрішня медицина» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ХРОНІЧНА СЕРЦЕВА НЕДОСТАТНІСТЬ“ на сторінці 1. Приємного читання.
