Виникненню інфаркту міокарда передують продромальні симптоми у вигляді прогресуючої стенокардії, відчуття нестачі повітря, слабкості. Це так званий передінфарктний стан, що триває від 1 дня до 3-4 тижнів.
У перебігу інфаркту міокарда виділяють кілька періодів:
■ найгостріший (ішемічний) – перші 2 год. захворювання після оклюзії коронарної судини до формування некрозу;
■ гострий – у середньому перші дві доби, іноді – до 10 днів захворювання, коли в міокарді формується некроз і його розм'якшення (міомаляція), переважають процеси некробіозу з розвитком перифокальної запальної реакції;
■ підгострий – близько 28 днів захворювання, коли в ділянці некрозу утворюється пухка сполучна тканина;
■ період післяінфарктного кардіосклерозу (рубцювання) – триває до 6 місяців від початку захворювання, коли формується повноцінний сполучнотканинний рубець.
Клінічна картина найгострішого і гострого періодів розвивається у відповідь на некробіотичні процеси в міокарді з порушенням анатомічної цілісності міокарда, функції серця, її електричною нестабільністю і різким зниженням скоротливої здатності міокарда.
Клінічний перебіг неускладненого інфаркту міокарда в підгострий період і період рубцювання відносно спокійний; нерідко можуть спостерігатися болі в ділянці серця та різні нетривалі порушення ритму серця.
Клінічні прояви інфаркту міокарда визначаються варіантом початку хвороби, періодом перебігу, поширеністю, наявністю і характером ускладнень.
Залежно від особливостей початку хвороби та її перебігу виділяють відповідні клінічні форми інфаркту міокарда.
Больова (ангінозна) форма початку інфаркту міокарда належить до типових проявів хвороби. Ця форма зустрічається найчастіше (70-90%). Основною клінічною її ознакою є больовий синдром – напад інтенсивного болю за грудниною або в ділянці серця стискаючого, пекучого характеру, який купірується нітрогліцерином. Біль іррадіює в ліве плече і ліву руку, рідше – в праве плече, нижню щелепу. Тривалість болю зазвичай не більше 30 хв, може бути до кількох годин, а інколи і днів (status anginosus). Біль постійний, дуже сильний, слабшає на фоні вживання наркотичних анальгетиків. Часто больовий напад супроводжується страхом смерті. На об'єктивному обстеженні привертає увагу неспокійна поведінка хворого в початковий період больового нападу. Спостерігаються блідість шкірних покривів, акроціаноз, пітливість. Виявляються розширення меж серцевої тупості, глухість тонів, тахікардія або брадикардія. Інколи вислуховується ритм галопу. Пульс при інфаркті міокарда зазвичай слабкий, при ураженні провідникової системи – аритмічний. Артеріальний тиск на висоті болю підвищується, потім знижується.
У кінці першої – на початку другої доби захворювання в пацієнтів підвищується температура, зазвичай до субфебрильних, а інколи і до фебрильних цифр. Гарячка триває 3-5 діб, супроводжується нейтрофільним лейкоцитозом, який досягає максимуму в середньому на 3 добу і потім знижується до норми. Ці прояви є наслідком реактивних явищ, які залежать від усмоктування із зони некрозу продуктів автолізу (резорбційно-некротичний синдром). Починаючи з другого дня хвороби, підвищується ІІІОЕ, а лейкоцитоз знижується.
Некроз міокарда супроводжується виходом із уражених кардіоміоцитів МВ-КФК із підвищенням її активності в сироватці крові. Міокардіальна фракція КФК виявляється в крові протягом перших б год. після утворення некрозу міокарда, і її активність залишається підвищеною протягом 36-48 год. Підвищується активність і серцевих тропонінів.
У хворих на інфаркт міокарда імунні порушення розвиваються з першого дня захворювання – формується автоімунний синдром. В організмі накопичуються антикардіальні аутоантитіла – збільшується кількість циркулюючих імунних комплексів, підвищуються титри протикардіальних антитіл, змінюється співвідношення між фракціями Т- і В-лімфоцитів.
Електрокардіографічне дослідження: в перші години розвитку захворювання змінюється сегмент S-T і зубця Т. Низхідне коліно зубця R, яке не доходить до ізо- електричної лінії, переходить у сегмент S-Т. Цей сегмент утворює дугу, повернуту випуклістю догори, і зливається безпосередньо із зубцем Т (монофазна крива). Ці зміни тримаються протягом 3-5 днів. Потім сегмент S-Т знижується до ізоелектричної лінії, а зубець Т стає негативним, глибоким. З'являється глибокий зубець Q, зубець R стає низьким або зовсім зникає і формується зубець QR (трансмуральний інфаркт міокарда).
Крім типової (больової) форми розвитку інфаркту міокарда виділяють атипові:
■ Астматичний варіант інфаркту міокарда характеризується задишкою (або ядухою), яка наростає, розвивається напад серцевої астми чи набряку легенів. Задишка супроводжується кашлем, рясним відходженням пінистого біло-рожевого харкотиння. Дихання клекітливе, часте. Виникає акроціаноз. Над легенями вислуховується велика кількість дрібнопухирчастих хрипів. Тони серця глухі, з'являється ритм галопу. В основі астматичного варіанта інфаркту міокарда лежить гостра лівошлуночкова серцева недостатність. Розвиткові цієї форми сприяють дифузний і постінфарктний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба, похилий вік хворого. Характеризується тяжким перебігом.
■ Гастралгічна (абдомінальна) форма зустрічається в однієї третини хворих на інфаркт міокарда, своїм перебігом нагадує патологію шлунково-кишкового тракту. Характеризується болем у животі, частіше в надчеревній ділянці, який іррадіює в лопатки, міжлопатковий простір, передній відділ грудної клітки. Виникають диспепсичні явища – відрижка повітрям, гикавка, нудота, блювання, здуття живота. Може бути парез шлунка і кишечника. При цьому відсутні перистальтичні шуми, кишечник різко здутий. Можуть утворитися ерозії, гострі виразки шлунка чи кишечника з кровотечами з них, тромбози мезентеріальних судин із некрозом кишечника і перитонітом.
■ Аритмічна форма інфаркту міокарда починається з гострого порушення серцевого ритму – нападів миготливої аритмії, шлуночкової та надшлуночкової тахікардії, шлуночкової екстрасистолії, розвитку порушення провідності серця. Больовий синдром може бути відсутній. Особливо небезпечні для життя хворого фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія, повна атріовентрикулярна блокада. Провідним механізмом загрозливих аритмій є порушення процесів метаболізму серцевого м'яза, мікроциркуляції з електролітними зрушеннями, що зумовлюють розвиток електричної нестабільності серця. Аритмії погіршують коронарний кровообіг і призводять до розширення зони некрозу і периінфарктної зони, що викликає подальше зниження скоротливої здатності міокарда з тяжкими гемодинамічними порушеннями, розвитком лівошлуночкової недостатності та кардіогенного шоку. Визначальним у діагностиці аритмій є електрокардіографічне обстеження і кардіомоніторинг хворого. Прогноз несприятливий при поєднанні 2-А видів порушення ритму, виникнення повної поперечної блокади з розвитком синдрому Морґаньї – Адамса – Стокса.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Внутрішня медицина» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Клінічна картина“ на сторінці 1. Приємного читання.
