Клініка хронічного гастриту неспецифічна і великою мірою визначається типом, характером і розповсюдженням патологічного процесу. У фазі загострення клінічна картина хронічного гастриту характеризується симптомами місцевого і загального характеру. Серед місцевих проявів чільне місце займає біль, який характеризується важкістю і стисненням в епігастральній ділянці живота, виникає відразу ж після вживання їжі; рідше відчувається "голодний", або пізній біль (виникає через 6-7 год. після їжі, частіше ранком), має тупий характер без іррадіації, посилюється при ходьбі й у вертикальному положенні. Диспепсичний синдром характеризується відрижкою повітрям, нудотою, печією, неприємним присмаком у роті, особливо вранці, апетит частіше не порушений. Кишкова диспепсія при хронічному гастриті проявляється бурчанням, переливанням у животі, метеоризмом, флатуленцією, порушенням випорожнення, частіше проносом. Закрепи і схильність до них частіше спостерігаються у хворих на хронічний Нр-асоційований антральний гастрит із підвищеною або збереженою кислотоутворювальною функцією шлунка. Загальні прояви – це астеновегетативний синдром: підвищена дражливість, мінливий настрій, порушений сон, швидка втомлюваність, пітливість, артеріальна гіпотонія. Часто відсутні зовнішні ознаки хвороби. Рідко спостерігають схуднення, блідість шкіри, симптоми гіповітамінозу: заїди в кутиках рота, кровоточивість ясен, ламкість нігтів, передчасне випадіння волосся, гіперкератоз, які виявляються лише у хворих на дифузний атрофічний гастрит. Язик переважно вкритий білим або жовто-білим нальотом із відбитками зубів на боковій поверхні. При пальпації живіт м'який, іноді здутий, помірний розлитий біль у ділянці епігастрію, а при хронічному антральному гастриті – локальний біль у пілородуоденальній зоні.
Критерії діагностики хронічного гастриту (Наказ МОЗ України № 271,2005).
Діагноз хронічного гастриту є морфологічним, тобто вірогідний у тих випадках, коли проведена оцінка біоптатів патоморфологом і діагноз підтверджений гістологічно. Тому в діагностиці важлива роль належить ендоскопічному методу фіброгастроскопії з прицільною біопсією. На основі проведення тільки рутинної верхньої ендоскопії без біопсії ставити діагноз хронічного гастриту не можна (рис. 2.3). Ендоскопічні критерії – це вираженість і поширення набряку, гіперемія, наявність крововиливів, ерозій (плоскі, припідняті), підвищена ранимість і кровоточивість слизової оболонки, атрофія і гіперплазія складок, вираженість судинної реакції. Гастроскопія має поєднуватися з множинною ступеневою і прицільною біопсією, тому що гістологічне дослідження відіграє вирішальне значення у верифікації морфологічного варіанта захворювання та виявлення інфекції Н.pylori (гістологія та швидкий уреазний тест). Завдяки уреазній активності мікроорганізмів утворюється аміак, який змінює pH середовища в лужний бік, що сприяє зміні забарвлення індикатора зі стандартних наборів CLO- чи CU-тесту. Маастрихтським консенсусом, крім дихального уреазного тесту, рекомендується визначення фекального антигену Н. pylori.
Дослідження секреторної функції шлунка (інтрагастральна рН-метрія) проводиться під час гастроскопії, що дозволяє оцінити стан секреторної функції шлунка – збережена, посилена (гіперацидність) чи знижена кислотоутворювальна здатність. Ультразвукове дослідження (УЗД) органів черевної порожнини проводиться для виключення біліарної та панкреатичної патології. Рентгенологічним досліджен-
Рис. 4.1. Діагностика хронічного гастриту: 1 – рентгенографія шлунка з барієм; 2 – ендоскопія (запальна слизова оболонка шлунка) з біопсією; 3 – гістологія запалення слизової оболонки; 4 – визначення хелікобактеріозу як етіологіїгастриту; 5 – pH-метрі я шлункового соку ацидогастрометром; б – рН-метрія шлункового соку індикаторними смужками. Ускладнення хронічного гастриту: 7 – гіпополівітаміноз; 8 – рак шлунка; 9 – гастрогенний виразковий коліт; 10 – виразка шлунка; 11 – анемія; 12 – кровотеча
ням виявляють зміни рельєфу слизової оболонки шлунка – згладжений або грубий, стан моторно-евакуаторної функції шлунка: в'ялу перистальтику або спазм пілоруса, порушення евакуації контрасту, наявність рідини в шлунку натще. У хворих із секреторною недостатністю шлунка частіше спостерігається послаблена констрикторна функція воротаря (пілоруса), що викликає прискорену евакуацію вмісту шлунка, тим часом як пілороспазм і затримка евакуації – рідкісні явища. Перебіг усіх форм хронічного гастриту переважно тривалий, період загострення змінюється ремісією. Під дією лікування стан хворих швидко поліпшується.
Ускладнення: кровотеча в 50-60% випадків унаслідок розвитку ерозій в антральному відділі, підвищеної проникності судинної стінки і кислотності шлункового соку, яка пригнічує згортальну систему й активує фібринолітичну систему крові.
Лікування хворих на хронічний гастрит має бути диференційованим і комплексним. Частіше його проводять в амбулаторних умовах, але в разі вираженого загострення (біль, стійка шлункова диспепсія, схуднення), загрози розвитку ускладнень (кровотечі з множинних ерозій, перигастрит) і складності диференціальної діагностики (поліпозний, ригідний антральний гастрит, хвороба Менетріє – хронічний гіпертрофічний поліаденоматозний гастрит ) пацієнта потрібно госпіталізувати. При визначенні тактики лікування необхідно враховувати фазу хвороби, клінічний і морфологічний варіант гастриту, особливості секреторної та моторно-евакуаторної функції шлунка. Раціональна дієтотерапія є одним із основних методів лікування хворих на хронічний гастрит. У період загострення, незалежно від характеру секреторних розладів, провідну роль відіграє принцип щадіння слизової оболонки шлунка, тому призначають дієту № 1а. Хворих зі збереженою чи підвищеною кислотопродукцією послідовно переводять на дієту № 1 б та № 1 в. їжу слід споживати 5-6 разів на день, невеликими порціями. Температура страв має бути помірною; харчові продукти треба ретельно обробляти механічно (пюре, слизові супи, парові котлети, суфле). Уникають страв, які подразнюють слизову оболонку. При хронічному гастриті із секреторною недостатністю не рекомендуються продукти, що сприяють посиленню процесів бродіння в кишках (незбиране молоко, виноград), а також їжу, для засвоєння якої потрібне велике напруження травних органів (тваринні тугоплавкі жири, сметана). Показана функціональна стимуляція залоз дна шлунка, яку, по мірі ліквідації загострення, поступово посилюють. У випадках, коли секреторна недостатність шлунка спричинена гальмівним впливом інших органів, та за схильності до проносу, але відсутності супутніх захворювань печінки й жовчних шляхів, призначають дієту №2 (багата вітамінами, екстрактивними речовинами, з обмеженням грубої рослинної клітковини).
Медикаментозне лікування
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Внутрішня медицина» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Клінічна картина“ на сторінці 1. Приємного читання.
