Артеріальна гіпертензія часто стає одним із перших проявів метаболічного синдрому. Метаболічний синдром – це поєднання трьох із таких компонентів: абдомінального ожиріння, підвищення рівня глюкози натщесерце, підвищення артеріального тиску понад 130/85 мм рт.ст., зниження холестерину ЛПВЩ, підвищення рівня тригліцеридів. В основі патогенезу АГ при метаболічному синдромі лежить інсулінорезистентність і викликана нею гіперінсулінемія в поєднанні із супутніми метаболічними порушеннями. Відомо, що інсулінорезистентність підвищує рівень інсуліну плазми, який сприяє підвищенню симпатичної стимуляції серця, судин нирок. На фоні активації симпатоадреналової системи збільшується серцевий викид, розвивається гіперволемія, зростає вміст натрію і кальцію в стінках судин зі схильністю судин до спазму та підвищенням загального периферичного судинного опору.
Одним із компонентів метаболічного синдрому є абдомінальне ожиріння. При ожирінні разом з інсулінорезистентністю підвищений артеріальний тиск може бути пов'язаний із гіперлептинемією. Рівень лептину корелює з індексом маси тіла, AT, концентрацією ангіотензину II і норадреналіну. У механізмі розвитку АГ на тлі абдомінального ожиріння провідна роль також належить гіперінсулінемії та інсулінорезистентності. Затримка натрію може бути викликана як прямою дією інсуліну, так і опосередковано через активацію симпатоадреналової і ренін-ангіотензинальдостеронової систем. Абдомінальне ожиріння пов'язують із високим рівнем тригліцеридів. В умовах гіперінсулінемії розвивається дисліпідемія: печінка починає синтезувати з глюкози велику кількість тригліцеридів, що супроводжується підвищенням концентрації в крові ЛПНЩ і зниженням ЛПВЩ. Отже, дисліпідемія характеризується підвищенням концентрації атерогенних ліпопротеїнів з великою молекулярною масою, що призводить до підвищення в'язкості крові, загального периферичного судинного опору і підтримує високий рівень AT. Характерні для метаболічного синдрому обмінні порушення впливають на коагуляційні властивості крові та її фібринолітичну активність.
Діагностика. Прояви метаболічного синдрому в класичному варіанті можуть бути представлені порушенням толерантності до глюкози, абдомінальним ожирінням, атерогенною дисліпопротеїнемією та АГ. У деяких хворих зустрічається поєднання цих окремих компонентів метаболічного синдрому. Однак і АГ, і абдомінальне ожиріння та дисліпопротеїнемія можуть розглядатися як компоненти метаболічного синдрому тільки тоді, коли вони виявляються у хворих з ознаками інсулінорезистентності. Для виявлення метаболічного синдрому на стадії доклінічних проявів використовують оцінку спадкової схильності до ожиріння, цукрового діабету, ІХС, АГ. Мають значення соціальний анамнез (особливості способу життя, харчові звички), антропометричні вимірювання (зріст, вага, індекс маси тіла, обвід талії, стегон), моніторинг артеріального тиску, ЕКГ, визначення рівнів тригліцеридів, холестерину ЛПВЩ, холестерину ЛПНЩ, глюкози, інсуліну в крові натще. За показаннями проводять глюкозотолерантний тест.
Діагностуючи метаболічний синдром, слід відкинути інші причини, які б могли призвести до розвитку його окремих компонентів.
Результати багатоцентрових досліджень свідчать, що доцільно у лікуванні АГ при метаболічному синдромі застосовувати інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, високоселективні бета-адреноблокатори (метаболічно нейтральні); з групи сечогінних препаратів призначають індапамід ретард, що є метаболічно нейтральним.
Лікування. Розглядається можливість застосування препаратів, які знижують інсулінорезистентність: метформіну та глітазонів (прим, редактора).
Гемодинамічні артеріальні гіпертензії
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Внутрішня медицина» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Артеріальна гіпертензія при метаболічному синдромі“ на сторінці 1. Приємного читання.
