Хвороба зазвичай дебютує рецидивуючим артритом (характерне ураження дрібних суглобів кистей), астеновегетативним синдромом, гіпертермією, шкірними висипами різноманітного характеру, трофічними розладами (алопеція), схудненням. Клінічна картина характеризується полісиндромністю і тенденцією до прогресування.
Суглобовий синдром: симетрично уражуються переважно проксимальні міжфалангові, п'ястково-фалангові, зап'ясткові та колінні суглоби. Спочатку виникає поліартралгія без об'єктивних ознак ураження суглобів, згодом – поліартрит із ознаками запалення: набряк, болючість, підвищення місцевої температури. За хронічного перебігу СЧВ розвиваються згинальні
контрактури пальців рук унаслідок тенди- нітів і тендовагінітів.
Шкірні прояви СЧВ. Найхарактерніша центральна еритема бієтта ("метелик") – чітко відмежована зона гіперемії, пляма, припіднята над поверхнею шкіри перенісся і вилиць, з гіперкератозом, симптомом "кров'яної роси", лущенням, не свербляча, завжди поєднана з активністю СЧВ (рис. 3.13). За відсутності інших ознак загострення "метелик" може не відображати активності хвороби, як і дискоїдні елементи – обмежені рожево-червоні круглі плями з білувато-сірими лусочками в центрі, які частіше виникають на шкірі носа та щік, рідше – на лобі, бровах, вушних раковинах і підборідді.
Люпус-хейліт – ураження губ у вигляді ерозивно-виразкових змін червоної облямівки. Частіше уражується нижня губа. У порожнині рота трапляються вогнища застійної гіперемії, ексудації, набряку, геморагій, ерозій і виразок слизової оболонки, часто язика.
Ураження легень. Хронічний люпус-пневмоніт проявляється задишкою і кашлем; на рентгенограмі – посилення легеневого малюнка, дископодібні ателектази в нижніх відділах легень, тора-
Рис. 3.13. Симптом “метелика" при системному червоному вовчаку
калгія, пов'язана з плевритом, частіше двобічним або міжреберним міозитом. Високу летальність зумовлює розвиток геморагічного альвеоліту (гарячка, виражена задишка, центральний ціаноз, кровохаркання), що трапляється при високій активності та гострому перебігу СЧВ.
Серцево-судинні ураження: 1) перикардит (сухий, рідше випітний) – найчастіша ознака СЧВ – супроводжується болем за грудниною і в лівому боці; тони серця гучні, вислуховується короткий шум тертя перикарда; 2) міокардит розвивається за високої активності СЧВ, проявляється вираженою СН; 3) ендокардит Лібмана – Сакса – специфічний для СЧВ – це псевдоінфекційний ендокардит із вегетаціями, якому притаманне множинне ураження клапанів, частіше мітрального, незначні гемодинамічні порушення і рідко – інфікування залучених клапанів. Супроводжується появою грубого систолічного шуму, послабленням І тону над верхівкою серця і в проекції мітрального клапана та посиленням II тону над легеневою артерією; 4) атеросклеротичний кардіосклероз мають 40% хворих на СЧВ, іноді у молодих жінок спостерігається оклюзія коронарних судин та інфаркт міокарда.
Патологія судин при СЧВ торкається переважно артерій середнього і дрібного калібру. Проявляється шкірними васкулітами у вигляді еритематозних висипів, дигітальних капіляритів, ішемічних некрозів кінчиків пальців, сітчастих ліведо (livedo reticularis). Синдром Рейно – нападоподібні зміни кольору шкіри кистей і стоп: побліднення пальців, згодом ціаноз і почервоніння – це рання прогностична несприятлива ознака захворювання.
Зміни ЦНС при СЧВ: судомний синдром, ураження черепних нервів, перехідні порушення мозкового кровообігу; парези, геміплегія, параплегія, хорея, гострий поперечний мієліт, ураження периферичних нервів, психічні порушення, головний біль.
Абдомінальний синдром виникає на висоті активності, проявляється болем, диспепсичними розладами, збільшенням печінки, інколи – селезінки, холециститом і панкреатитом, шлунковими та кишковими кровотечами, зумовленими васкулітами травного тракту.
Вторинний антифосфоліпідний синдром (наявність антитіл до фосфоліпідів – вовчакового антикоагулянту і антикардіо- ліпінових антитіл): повторні артеріальні, венозні тромбози, тромбоцитопенія, мимовільні аборти.
Ураження нирок – часта і характерна ознака СЧВ і одна з головних причин смерті хворих. Люпус-нефрит трапляється у 50-90% випадків. Виділяють 4 клінічні форми нефриту: 1) швидкопрогресуючий; 2) нефрит із нефротичним синдромом; 3) із вираженим сечовим синдромом; 4) із мінімальним сечовим синдромом. Розвиток люпус-нефриту в дебюті захворювання є несприятливим прогностичним чинником.
Лабораторні зміни: в крові виявляють гемолітичну анемію з позитивною пробою Кумбса і ретикулоцитозом, тромбоцитопенію; лейкопенію з лімфопенією, підвищення ШОЕ; в сечі – гематурія, лейкоцитурія, циліндрурія. Відхилення біохімічних показників неспецифічні.
Диференційний діагноз СЧВ проводять із гематологічними хворобами (гемолітична анемія), системними васкулітами, хворобою Шегрена, раннім ревматоїдним артритом, туберкульозом, вторинним сифілісом, гепатитом В, ВІЛ-інфекцією тощо (табл. 3.1).
Лікування
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Внутрішня медицина» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Клініка і діагностика“ на сторінці 1. Приємного читання.
