При кардіогенному шоку лікувальні заходи охоплюють повноцінне знеболювання (наркотичні анальгетики і нейролептанальгезія), ранню тромболітичну терапію, а також терапію, спрямовану на підвищення скоротливості міокарда і зниження периферичного опору. Препаратом вибору є допамін, який призначається внутрішньовенно зі швидкістю 2-5 мкг/кг/хв. За необхідності можна призначати добутамін, який є синтетичним симпатоміметичним аміном. Він має максимальну позитивну інотропну і периферичну дію при застосуванні звичайних доз (2,5- 10 мкг/кг/хв.). Призначення серцевих глікозидів у найгостріший і гострий періоди інфаркту міокарда протипоказане через високу небезпеку провокації фатальних шлуночкових порушень ритму. У лікуванні кардіогенного шоку або тяжкої лівошлуночкової недостатності застосовують внутрішньоаортальну балонну контрпульсацію.
При серцевій астмі та набряку легенів основним методом лікування є зменшення венозної реверсії крові до серця з метою зниження переднавантаження на серце. Для цього використовують внутрішньовенне введення фуросеміду дозою 20-40 мг або торасеміду 5-10 мг, нітрогліцерину внутрішньовенно крапельно дозою 0,25 мкг/кг/хв.; морфіну 1 мл 1 % розчину внутрішньовенно; інгаляції кисню з піногасниками.
Лікування порушень ритму при інфаркті міокарда проводять залежно від виду порушення ритму. При поодиноких шлуночкових екстрасистолах спеціальне лікування не потрібне. За наявності 5 і більше поодиноких екстрасистол за хвилину при виникненні групових шлуночкових екстрасистол внутрішньовенно вводять лідокаїн дозою до 80-160 мг.
При пароксизмальній шлуночковій тахікардії та фібриляції шлуночків у першу чергу призначають лідокаїн дозою 50- 100 мг. Якщо аритмія зберігається, проводять дефібриляцію. Частоту фібриляції шлуночків знижують бета-адреноблокатори.
Суправентрикулярна аритмія. У цій групі найчастіше виникають такі суправентрикулярні аритмії: вузловий ритм і вузлова тахікардія, передсердна тахікардія, тріпотіння і мерехтіння передсердь. Ефективні блокатори бета-адренорецепторів, аміодарон (кордарон), дигоксин. Якщо патологічний ритм зберігається понад 2 год. і частота шлуночкових скорочень перевищує 120 за хвилину, то показана електроімпульсна терапія.
Для лікування синусової брадикардії вводять внутрішньовенно атропін дозою 0,5 мг кожні 5 хв до отримання ефекту або до максимуму – 2 мг. Стійка брадикардія (менше 40 за хвилину), яка зберігається попри введення атропіну, може бути усунена за допомогою тимчасової ендокардіальної стимуляції.
У разі порушення провідності при атріовентрикулярній блокаді ІІ-ІІІ ступенів проводять кардіостимуляцію.
У гострий і підгострий періоди інфаркту міокарда протягом 2-4 тижнів стоматологічні втручання заборонені.
Профілактика
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Внутрішня медицина» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Лікування ускладнень інфаркту міокарда“ на сторінці 1. Приємного читання.
