Визначення
Хронічний гломерулонефрит (ХГН, Glomerulonephritis chronica) – це збірна група хвороб нирок, різних за походженням і морфологічними ознаками, які характеризуються двобічним хронічним імунозапальним ураженням клубочків, канальців, інтерстицію і ниркових судин із прогресуючим перебігом, розвитком склерозу нирок та ниркової недостатності.
У 10-20% хворих ХГН стає наслідком хронізації ГГН. Він може бути самостійною хворобою або одним із проявів іншої хвороби (наприклад, інфекційного ендокардиту, системного червоного вовчаку, геморагічного васкуліту, онкологічної хвороби тощо). Такі клінічні ситуації визначаються як "нефротичні маски", бо приєднання ниркової патологи може згладити прояви основної хвороби.
Етіологія
Етіологічні фактори, призвідні умови і фактори ризику розвитку хвороби споріднені для всіх ГН. Чіткий зв'язок ХГН з інфекцією спостерігається при інфекційному ендокардиті, коли масивна антибактеріальна терапія призводить до ремісії ендокардиту і ХГН. Із вірусних агентів частим збудником патологічного процесу стає вірус гепатиту В, але ушкодження нирок може не поєднуватися з розвитком гепатиту або цирозу печінки. Причинами розвитку ХГН, поряд з іншими, можуть бути: перенесений у минулому ГГН унаслідок неефективної терапії, несвоєчасного, неповноцінного, недостатньо тривалого лікування або безсимптомного перебігу, невилікувана нефропатія вагітних. Обговорюються питання генетичної зумовленості особливостей перебігу патологічного процесу, та визнається і те, що причину не завжди вдається встановити.
Патогенез
Патогенетичні ланки розвитку ХГН відповідають розглянутим вище загальним механізмам для всіх ГН, але слід наголосити на збільшенні значення у формуванні захворювання автоімунних процесів, зміни біологічних властивостей збудників (індукований патоморфоз), а також зниження імунологічної реактивності організму хворого.
Клініка
По-перше, необхідно виявити обставини початку захворювання. В одній третині випадків ХГН виявляють випадково, під час обстеження хворих із приводу артеріальної гіпертензії, при диспансеризації, оформленні санаторно-курортних карт, у жінок під час вагітності. У практичній діяльності лікар може зустрітися з різними клінічними ситуаціями, які свідчать про формування ХГН: сечовий синдром, АГ, набряки не зникають через рік від початку ΠΉ; через кілька років після одужання від ГГН виявляється сечовий синдром (ізольований або в поєднанні з АГ); діагноз ХГН установлюють уперше (в анамнезі відсутні ознаки ГГН); на фоні перебігу основної хвороби (системного червоного вовчаку або інфекційного ендокардиту тощо) виявляються стійкі зміни в сечі, АГ, набряки.
У перших двох випадках ХГН формується як вторинно-хронічний тип, а подальша клінічна ситуація свідчить про первинно-хронічний тип розвитку патологічного процесу. У разі останнього випадку ХГН розглядають як вторинний клінічний синдром. Клінічні прояви хвороби залежать від її клінічного варіанта, який визначається поєднанням трьох основних синдромів (сечового, гіпертензивного, набрякового). Скарги хворих різноманітні, неспецифічні: головний біль, нездужання, швидка втомлюваність, больові відчуття в попереку. У частини хворих скарг може не бути, час від часу з'являються лише дизуричні розлади. Зміну кольору сечі хворі помічають нечасто. Перелік скарг пов'язаний із наявністю гіпертензивного або набрякового синдромів. За фізикальними даними об'єктивного дослідження можна не виявити ніяких патологічних змін або вони також пов'язані з провідними клінічними синдромами. Залежно від ступеня і стадії артеріальної гіпертензії можна виявити ознаки гіпертрофії лівого шлуночка серця (зміщені ліворуч посилений верхівковий поштовх і ліва межа відносної тупості серця), вислухати акцент II тону над аортою, систолічний шум над верхівкою серця. AT може коливатися в різних межах. Його підвищення може бути стабільним або транзиторним. Набряки периферичні (на обличчі, руках, нижніх кінцівках; ранкові, бліді, щільні, малорухомі), порожнинні (гідроторакс, гідроперикард, асцит) і навіть усього тіла (анасарка). Вони виявляються не у всіх хворих, але можуть бути і прихованими (немотивовано збільшується тільки маса тіла). У більшості випадків вирішальне значення для встановлення діагнозу мають дані лабораторного та інструментального досліджень.
Для сечового синдрому у хворих на ХГН найбільш характерні протеїнурія (селективна альбумінурія, від 3 г/добу до IQ- 20 г/добу за визначенням добового вмісту білка) і циліндрурія (гіалінові, зернисті, воскоподібні), гематурія – різного ступеня, рідко досягає рівня макрогематурії. Дослідження крові вказує на прискорення ШОЕ; гіпер-альфа-2-глобулінемію, підвищення вмісту фібриногену, появу СРБ. Межі коливань умісту окремих біохімічних показників у сироватці крові (холестерин, тригліцериди, загальний білок і його фракції) визначаються клінічним варіантом ХГН. Вміст у крові азотистих шлаків (креатинін, сечовина, загальний азот), а також величина клубочкової фільтрації залежать від функціонального стану нирок. За даними ЕКГ, ехокардіографії, рентгенологічного дослідження органів грудної клітки у хворих із синдромом АГ виявляють ознаки гіпертрофії лівого шлуночка серця, а за допомогою останніх – розширення висхідної частини аорти, зумовлене і розвитком артеросклерозу.
Досліджуючи очне дно, виявляють зміни судин (звужені, звиті артерії, феномени 'перехресту", "срібного або мідного дроту”, крововиливи, набряк зорового нерва, сітківки), також зумовлені АГ. Складні діагностичні випадки є показанням до пункційної біопсії нирок. Визначення морфологічних змін у нирках має значення для вибору лікування, а також для визначення прогнозу захворювання.
Виділяють кілька морфологічних варіантів хвороби:
■ ХГН мінімальних змін;
■ мембранозний;
■ мезенгіальний;
■ фокально-сегментарний;
■ фібропластичний.
Мезенгіальний і фібропластичний морфологічні варіанти на сучасному рівні розглядаються як запальний процес, тоді як решта – незапальні гломерулопатії. Морфологічні зміни в нирках зумовлюють клінічні варіанти перебігу ХГН. Латентний ΧΓΉ зустрічається найчастіше, проявляється сечовим синдромом і помірною АГ. Перебіг повільнопрогресуючий, за відсутності загострень процесу синдром хронічної ниркової недостатності (ХНН) розвивається через 15-20 років (десятирічне виживання – 85-90%). За морфологічними даними – це мезангіопро- ліферативний ГН. Гематуричний ХГН зустрічається рідко, проявляється постійною гематурією, інколи трапляються епізоди макрогематурії. Виділяють ХГН із відкладенням у клубочках IgA як самостійну форму (lgA-гломерулопатія, або хвороба Берже). Хворіють частіше молоді чоловіки. Морфологічно виявляють клубочки з вогнищевою сегментарною або дифузною проліферацією мезангія, базальна мембрана клубочків не змінена. Перебіг гематуричної форми сприятливий, синдром ХНН розвивається пізно. Ппертензивний ХГН проявляється синдромом АГ. Прояви сечового синдрому незначні. Зміни з боку серцево-судинної системи і очного дна відповідають ступеню, стадії АГ і тривалості її анамнезу. За морфологічними ознаками це зазвичай мезангіально-проліферативний або мембранозно-проліферативний ГН. Перебіг процесу нагадує латентну форму, наприкінці захворювання обов'язково розвивається ХНН. Якщо смерть настає не від ХНН, то її причиною можуть бути ускладнення АГ (інсульт, інфаркт міокарда, серцева недостатність). Клініка нефротичного ХГН характеризується проявами нефротичного синдрому. Повільнопрогресуючий перебіг за морфологічними ознаками відповідає мембранозному або мезангіопроліферативному ГН, тоді як швидко- прогресуючий – мезангіокапілярному і фокально-сегментарному морфологічним варіантам. Артеріальна гіпертензія на початку захворювання відсутня, сечовий синдром незначно виражений. Через 4-5 років АГ стає постійним складовим клінічним синдромом. Перебіг характеризується зміною періодів загострення і ремісій. ХНН розвивається через 5-6 років, набряки зменшуються або повністю зникають, розвивається стійка АГ. Перебіг такого варіанта ХГН може проявлятися проявом "нефротичних кризів" – раптовим підвищенням температури тіла, появою еритеми на шкірі, синдромом подразнення очеревини, зниженням AT, тромбозом печінкових вен. У тяжких випадках розвивається синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання (ДВЗ). Змішаний ХГН характеризується поєднанням нефротичного синдрому і АГ. Характерні морфологічні ознаки мезангіально-капілярного варіанта. Перебіг прогресуючий. ХНН розвивається через 2-5 років. При системних хворобах прояви ХГН залежать від характеру основного патологічного процесу. Для системного червоного вовчаку характерні нефротичний і змішаний варіанти клінічного перебігу ХГН, для геморагічного васкуліту – гематуричний, а зі збільшенням віку хворих переважають нефротичний і гіпертензивний.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Внутрішня медицина» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Хронічний гломерулонефрит“ на сторінці 1. Приємного читання.
