Провокувати ІТП можуть інфекції (переважно вірусні), щеплення, фіксовані на цитомембрані тромбоцитів ліки. Причинами медикаментозної тромбоцитопенії можуть бути:
■ антибіотики (пеніцилін, стрептоміцин, цефалоспорини, еритроміцин, хлорамфенікол, тетрациклін, сульфаніламіди, рифампіцин, ПАСК тощо);
■ нестероїдні протизапальні препарати (ацетилсаліцилова кислота, ацетамінофен, індометацин, бутадіон);
■ сечогінні (фуросемід, діакарб, спіронолактон, тіазидні діуретики);
■ гіпоглікемічні засоби (інсулін, карбутамід, толбутамід);
■ протисудомні ліки (карбамазепін, метсуксимід, дифенін);
■ психотропні (діазепам, аміназин, барбітурати);
■ антикоагулянти (гепарин);
■ інші препарати, перелік яких постійно поповнюється.
За перебігом ІТП поділяється на гостру і хронічну форми. У дорослих гостра ІТП зустрічається рідко і переважно розвивається на фоні вірусної інфекції. Хронічну ГТП діагностують, коли хвороба триває понад 6 місяців. Вона складає понад 90% випадків ІТП у дорослих.
Тромбоцитопенія у пацієнтів із ІТП буває переважно тяжкого або дуже тяжкого ступеня. У мієлограмі виявляється гіперплазія мегакаріоцитарного паростка, а в крові – антитіла до тромбоцитів (у 90% хворих – на поверхні тромбоцитів, а в60%-у плазмі).
Діагностуючи ІТП, слід установити її причину. У лікуванні вторинних ІТП (у хворих на системні хвороби сполучної тканини, вірусні й автоімунні гепатити, цитомегало-вірусну інфекцію, хронічну лімфолейкемію тощо) головна увага повинна бути спрямована на терапію основної хвороби.
Якщо причину ІТП виявити не вдається, її розцінюють як ідіопатичну тромбоци- топенічну пурпуру (хвороба Верльгофа).
ІТП легкого ступеня не лікують. У разі гострого початку ІТП із тяжкою тромбоцитопенією і розвитком кровотеч застосовують кортикостероїди (преднізолон 1-2 мг/кг маси тіла на добу), проагреганти (етамсилат) та інгібітори фібринолізу (ε-амінокапронова кислота, РАМВА). Лікування зазвичай триває 2-4 місяці.
За неефективності кортикостероїдів рекомендується спленектомія. Якщо після спленектомії не настає покращення, ІТП розцінюють як хронічну й рефрактерну. У разі низької схильності до кровотеч лікування не проводять або призначають низькі дози преднізолону (0,1 мг/кг чи менше) або даназол (400-800 мг 2 рази на добу). Кровотечі, загрозливі для життя (церебральні, шлунково-кишкові й ін.), лікують внутрішньовенним імуноглобуліном, високими дозами глюкокортикоїдів, а у виняткових випадках – концентратом тромбоцитів.
У разі хронічної рефрактерної ІТП із тяжкою тромбоцитопенією й схильністю до кровотеч призначають імуносупресивні препарати: анти-СD20-антитіла (ритуксимаб), циклофосфамід (150 мг/добу), азатіоприн (1-4 мг/кг/добу), циклоспорин А (2,5-5 мг/кг/добу), а також застосовують плазмаферез.
Тромбоцитопатії – гетерогенна група хвороб, в основі виникнення яких лежить порушення однієї або кількох функцій тромбоцитів (адгезії, агрегації, ретракції тромбу). Тромбоцитопатії поділяють на спадкові й набуті. Дисфункції тромбоцитів можуть спричинятися браком рецепторів на їхній цитомембрані, пригніченням активності ферментів, зниженням синтезу або вивільнення гранул із цитоплазми (табл. 7.37).
Серед спадкових тромбоцитопатій найчастіше зустрічаються тромбастенія Ґланцманна – порушення агрегаційних властивостей тромбоцитів через нестачу на їхній мембрані рецептора до фібриногену (GP IIв-ІІІа), а також синдром Бернара – Сульє – нестача GP Ib (рецептора до фактора Віллебранда) з порушенням здатності тромбоцитів до адгезії. У пацієнтів із синдромом Бернара – Сульє тромбоцити мають гігантські розміри (до 6 мкм).
Таблиця 7.37. Причини тромбоцитопатій
| АДФ – тиклопідин*, клопідогрель* · GPIb – хвороба Бернара – Сульє ТхА2 – ридогрел пікотамід* · GPilb-lila – тромбастенія Ґланцманна; ептифібатид*, абциксимаб* |
| 2. Розлади вивільнення гранул |
| Шкірно-очний альбінізм – синдром Германського – Пудлака Синдром Чедіака – Хіґасі Ензиматичні дефекти · Циклооксигеназа (аспіриноподібний синдром) – уживання нестероїдних протизапальних препаратів (аспірин*, індометацин тощо) · Тромбоксансинтетаза – дазоксибен*, пірмагрель*, ридогрель* · Фосфодіестераза – дипіридамол*, пентоксифілін, папаверин, дротаверин |
| 3. Нестача гранул або їх компонентів |
| Ізольована нестача щільних (б) гранул * Ліки-антиагреганти. |
Набуті порушення функцій тромбоцитів спостерігаються у хворих із нирковою і печінковою недостатністю, лейкеміями, моноклональними гаммапатіями, після вживання ліків (табл. 7.35), частіше нестероїдних протизапальних і антиагрегантів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Внутрішня медицина» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ХВОРОБИ СИСТЕМИ ГЕМОСТАЗУ“ на сторінці 2. Приємного читання.
