Хронічний гломерулонефрит

Внутрішня медицина


Перебіг


Визначення активності патологічного процесу – стадії загострення або ремісії ХГН – має значення для своєчасного початку лікування. Про загострення ХГН свідчать такі клінічні ознаки:

■ збільшення протеїнурії, гематурії (в 10 разів і більше) після дії призвід• ного фактора (інфекція, переохолодження);

■ перехід одного клінічного варіанта ХГН в інший: латентного – у нефротичний, нефротичного – в змішаний;

■ прогресуюче зниження азотовиділь- ної функції нирок протягом кількох тижнів і навіть 1 -2 років. Гострофазові лабораторні показники (ШОЕ, рівень альфа-2-глобулінів, фібриногену, наявність СРБ) також є критеріями активності ХГН. Ретроспективним критерієм оцінки характеру перебігу ХГН є термін появи ХНН, при цьому виділяють:

■ швидкопрогресуючий – термінальна хронічна недостатність настає через 6-8 місяців від початку захворювання. Морфологічно виявляють проліферативний екстракапілярний ГН;

■ прискорено прогресуючий ХГН – термінальна ХНН настає через 2-5 років від початку захворювання; морфологічні прояви – мезангіокапілярного, фібропластичного, фокально-сегментарного ГН;

■ повільнопрогресуючий ХГН – термінальна ХНН настає не раніше ніж через 10 років від початку хвороби, мофологічно виявляють мембранозний, мезангіопроліферативний ГН. Ці ретроспективні критерії мають лише умовне, орієнтовне значення для широкої лікарської практики, але вони дозволяють усвідомити зв'язок морфологічних змін у нирках, особливостей клінічного перебігу хвороби і швидкості розвитку ХНН.

Ускладнення: інфекційні ураження (пневмонії, бронхіти, абсцеси, фурункули); ранній артеріосклероз за наявності АГ із можливим розвитком мозкових інсультів; серцева недостатність (рідко).

Діагностика. ХГН діагностують у певній послідовності: насамперед слід пересвідчитися, що клінічна симптоматика захворювання зумовлена ГН, а не іншим ураженням нирок; визначити, хронічний чи гострий ГН; необхідно встановити, що ХГН – самостійна хвороба нирок, а не прояв іншої патології внутрішніх органів.

Провідні ознаки для встановлення діагнозу ХГН: 1) стабільний сечовий синдром; 2) тривалість захворювання не менше 1–1 b року; 3) відсутність інших причин, якими можна пояснити сечовий синдром; 4) за наявності АГ і набрякового синдрому – відкидання інших причин їх виникнення.


Лікування


Тактика лікування визначається клінічними варіантами ХГН, особливостями морфологічних змін у нирках, швидкістю прогресування процесу, розвитком ускладнень. Для всіх хворих спільними принципами в лікуванні є: 1) дотримання режиму; 2) дієта; 3) медикаментозна терапія.

Режим визначається клінічними проявами хвороби; рекомендовано остерігатися переохолодження, надмірного фізичного і психологічного навантаження, перевтоми; категорично забороняється робота в нічні зміни. Один раз на рік хворому показана госпіталізація. Простудні хвороби треба лікувати в домашніх умовах, перед виходом на роботу необхідно зробити контрольний аналіз сечі. Дієта залежить від форми ХГН. При захворюванні з ізольованим сечовим синдромом можна рекомендувати загальний стіл зі зменшеним уживанням солі (до 10 г/добу). При ХГН із гіпертонічним і нефротичним синдромами кількість солі обмежується до 6 г/добу.

Медикаментозна терапія значною мірою залежить від форми ХГН і спрямована на:

■ ліквідацію загострення хвороби – активна терапія;

■ окремі симптоми хвороби – симптоматична терапія.

Активна терапія по суті є патогенетичною терапією, оскільки спрямована на такі ланки патологічного процесу: 1) активізація системи комплементу і медіаторів запалення; 2) агрегація тромбоцитів із виділенням вазоактивних речовин; 3) порушення внутрішньосудинної коагуляції; 4) фагоцитоз імунних комплексів. Отже, активну терапію складають: 1) імуносупресія; 2) протизапальний вплив; 3) дія на процеси гемокоагуляції та агрегації тромбоцитів. Імунна супресія охоплює призначення глюкокортикоїдів, цитостатиків, амінохінолінових похідних. Глюкокортикоїди призначають при: нефротичному варіанті ХГН тривалістю не більше 2 років; латентному варіанті ХГН тривалістю не більше 2 років із тенденцією до розвитку нефротичного синдрому; ХГН у хворих на системний червоний вовчак. Найефективніші глюкокортикоїди у хворих на ХГН із мінімальними змінами, з ме- зангіопроліферативною і мембранозною формами. При мезангіокапілярному і фібропластичному ГН ефект сумнівний. При мезангіосегментарному призначення глюкокортикоїдів безперспективне, їх застосування у хворих навіть із початковими проявами ХНН протипоказане. Якщо наявна висока активність ХГН і звичайні дози преднізолону неефективні, то методом вибору стає “пульс-терапія" коли протягом 3 днів поспіль внутрішньовенно вводять 1000-1200 мг преднізолону (метилпреднізолону), а потім переходять на звичайні дози. Цитостатики використовують у таких випадках: 1) неефективність глюкокортикоїдів; 2) наявність ускладнень від глюкокортикоїдної терапії; 3) морфологічні форми ХГН, при яких, за досвідом, ефект глюкокортикоїдів сумнівний або відсутній; 4) ХГН із нефротичним синдромом у поєднанні з АГ; 5) ХГН як прояв системних хвороб сполучної тканини, коли глюкокортикоїди недостатньо ефективні; 6) рецидивуючий і стероїдозалежний нефротичний синдром. Використовують азатіоприн або циклофосфамід (150-200 мг/добу), хлорбутин або лейкеран (10-15мг/добу) протягом 6 місяців. Водночас можна призначити преднізолон або метилпреднізолон невисокими дозами (20-40 мг/добу). Процеси гемокоагуляції та агрегації регулюють гепарином і антиагрегантами. Гепарин призначають при нефротичному варіанті ХГН з наявністю набряків і схильністю до утворення тромбів дозою 20 000- 40000 ОД/добу, збільшуючи час згортання крові у 2-3 рази, протягом 1-2 місяців. Разом із гепарином призначають антиагреганти – курантил (300-600 мг/добу). При високій активності ХГН використовують чотирикомпонентну схему: цитостатики, преднізолон, гепарин, курантил. Курс лікування може складати тижні – місяці. Дози препаратів знижують після досягнення клінічного ефекту. Нестероїдні протизапальні препарати (вольтарен) використовують у хворих на ХГН із латентним перебігом, нефротичним варіантом ХГН із незначними набряками за необхідності знизити високу протеїнурію, але з відсутністю можливості призначити активніші препарати з огляду на протипоказання. Симптоматична терапія охоплює сечогінні та антигіпертензивні препарати, антибіотики (при інфекційних ускладненнях). AT можна знижувати до нормальних цифр, але при ознаках ХНН рекомендується знижувати AT тільки до 160/100 мм рт.ст., оскільки може погіршитися і зменшитися клубочкова фільтрація. Хворі підлягають диспансерному нагляду. Контроль сечі щомісячний. Показане санаторно-курортне лікування в санаторіях, які знаходяться в зоні теплого клімату (Південний берег Криму в теплі пори року, Середня Азія). Лікування кліматом більш показане хворим з ізольованим сечовим синдромом. Дозволяється направляти на курорти і хворих з АГ за умови помірного підвищення AT. Тривалість лікування – не менше 40 днів. При отриманні ефекту лікування повторюють через рік.

Прогноз. Тривалість життя хворих залежить від форми хвороби і стану азотовидільної функції нирок. Прогноз можна вважати сприятливим при латентному варіанті хвороби, відносно сприятливим – при гіпертензивному і гематуричному варіантах та несприятливим – при протеїнуричному і змішаному ХГН.

Профілактика. Первинна профілактика пов'язана з раціональним загартовуванням, зниженням чутливості до холоду, раціональним обґрунтованим ставленням до лікування хронічних осередків інфекції, зокрема в ротовій порожнині; використання вакцин і сироваток тільки відповідно до показань. Завдання стоматолога – ретельна санація осередків інфекції в ротовій порожнині.

Наступний розділ:

Пієлонефрити

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Внутрішня медицина» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Хронічний гломерулонефрит“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ. Значення курсу внутрішньої медицини у підготовці лікаря-стоматолога

  • Перелік умовних скорочень і позначень

  • Розділ 1. Хвороби органів дихання

  • Клініка і діагностика

  • Симптоми і критерії діагностики хвороби

  • Дослідження функції зовнішнього дихання (ФЗД)

  • Принципи надання медичної допомоги хворим на ХОЗЛ на основі доказової медицини

  • БРОНХІАЛЬНА АСТМА

  • Клініка

  • Діагностика

  • Принципи лікування БА на основі доказової медицини

  • Стоматологічні аспекти лікування хворих на БА

  • ПНЕВМОНІЇ

  • Класифікація

  • Надання допомоги хворим на позалікарняні пневмонії на основі доказової медицини

  • ПЛЕВРАЛЬНИЙ СИНДРОМ

  • Клініка

  • Розділ 2. Хвороби систем кровообігу

  • Гіпертонічна хвороба

  • Патоморфологія

  • Гіпертонічний криз

  • Лікування

  • Симптоматичні артеріальні гіпертензії

  • Артеріальна гіпертензія при хворобах нирок

  • Артеріальна гіпертензія при хворобах ендокринної системи

  • Артеріальна гіпертензія при метаболічному синдромі

  • Гемодинамічні артеріальні гіпертензії

  • АТЕРОСКЛЕРОЗ, ІШЕМІЧНА ХВОРОБА СЕРЦЯ ЗА КЛАСИФІКАЦІЄЮ ВООЗ

  • Патогенез

  • Патоморфологія

  • Діагностика

  • Ішемічна хвороба серця

  • Класифікація

  • РАПТОВА КОРОНАРНА СМЕРТЬ (ПЕРВИННА ЗУПИНКА КРОВООБІГУ). ПРИНЦИПИ СЕРЦЕВО- ЛЕГЕНЕВОЇ РЕАНІМАЦІЇ

  • СТЕНОКАРДІЯ

  • Клінічна картина

  • Стабільна стенокардія напруження

  • Діагностика

  • Лікування

  • Прогноз

  • Гострий коронарний синдром

  • ГОСТРИЙ ІНФАРКТ МІОКАРДА

  • Клінічна картина

  • Ускладнення

  • Діагностика інфаркту міокарда

  • Лікування ускладнень інфаркту міокарда

  • Профілактика

  • АРИТМІЇ СЕРЦЯ

  • Класифікація

  • Синусова брадикадія

  • Екстрасистолія

  • Пароксизмальна тахікардія

  • Миготлива аритмія

  • Тріпотіння передсердь

  • Аритмії, зумовлені порушенням проведення імпульсу

  • Внутрішньопередсердна блокада

  • Внутрішньошлуночкові блокади (блокада ніжок пучка Гіса)

  • ГОСТРА СЕРЦЕВА НЕДОСТАТНІСТЬ

  • Діагностика

  • ХРОНІЧНА СЕРЦЕВА НЕДОСТАТНІСТЬ

  • Класифікація хронічної серцевої недостатності

  • Клініка

  • Діагностика

  • Лікування

  • Стоматологічні аспекти серцевої недостатності

  • ГОСТРА СУДИННА НЕДОСТАТНІСТЬ

  • Непритомність

  • Лікування

  • РОЛЬ ЛІКАРЯ-СТОМАТОЛОГА В ДІАГНОСТИЦІ, ПРОФІЛАКТИЦІ ТА ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА СЕРЦЕВО- СУДИННІ ЗАХВОРЮВАННЯ

  • Розділ 3. Ревматологічні хвороби

  • Ступені активності ГРЛ

  • Діагностика

  • Лікування

  • ІНФЕКЦІЙНИЙ ЕНДОКАРДИТ

  • Ускладнення

  • Діагностика

  • НАБУТІ ВАДИ СЕРЦЯ. МІТРАЛЬНІ ТА АОРТАЛЬНІ ВАДИ

  • Класифікація

  • Клініка і діагностика

  • Лікування

  • Аортальний стеноз

  • Аортальна недостатність

  • ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИКИ ЛІКАРЯ-СТОМАТОЛОГА У ПАЦІЄНТІВ ІЗ РЕВМАТИЧНИМИ ХВОРОБАМИ, ІНФЕКЦІЙНИМ ЕНДОКАРДИТОМ І ВАДАМИ СЕРЦЯ

  • Стоматологічні аспекти інфекційного ендокардиту

  • ДИФУЗНІ ХВОРОБИ СПОЛУЧНОЇ ТКАНИНИ

  • Клініка і діагностика

  • Лікування

  • Рекомендації доказової медицини при СВЧ

  • Системна склеродермія

  • Діагностика

  • Діагностичні критерії Американської ревматологічної асоціації

  • Хвороба Шегрена

  • Дерматоміозит

  • СИСТЕМНІ ВАСКУЛІТИ. РОЛЬ ЛІКАРЯ-СТОМАТОЛОГА У ПРОФІЛАКТИЦІ ТА ЛІКУВАННІ

  • Геморагічний васкуліт

  • Вузликовий поліартеріїт

  • Гігантоклітинний артеріїт

  • Неспецифічний аортоартеріїт

  • ОСТЕОАРТРОЗ, ПОДАГРА, РЕВМАТОЇДНИЙ АРТРИТ

  • Клініка і діагностика

  • Подагра

  • Клініка і діагностика

  • Ревматоїдний артрит

  • Розділ 4. Хвороби органів травлення

  • ГАСТРИТИ

  • Епідеміологія

  • Клінічна картина

  • Медикаментозне лікування

  • ВИРАЗКОВА ХВОРОБА

  • Пілоростеноз

  • Лікування

  • Профілактика

  • ХВОРОБИ КИШЕЧНИКА

  • Запальні хвороби кишечника

  • Неспецифічний виразковий коліт

  • ПАНКРЕАТИТИ

  • ХРОНІЧНИЙ БЕЗКАМ'ЯНИЙ ХОЛЕЦИСТИТ. ЖОВЧНОКАМ'ЯНА ХВОРОБА

  • ГЕПАТИТИ І ЦИРОЗИ ПЕЧІНКИ

  • Клініка

  • Стоматологічні аспекти хвороб печінки і жовчовивідних шляхів

  • Розділ 5. Хвороби нирок

  • Гострий гломерулонефрит

  • Хронічний гломерулонефрит
  • Пієлонефрити

  • Хронічний пієлонефрит

  • НИРКОВА НЕДОСТАТНІСТЬ

  • Діагноз

  • Хронічна ниркова недостатність

  • Класифікація

  • Перебіг

  • Типові зміни в ротовій порожнині при хворобах нирок

  • Розділ 6. Хвороби ендокринної системи

  • ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ (ЦД)

  • Класифікація, етіологія і патогенез, профілактика

  • Клініка

  • Принципи лікування

  • Невідкладна допомога при кетоацидозі і кетоацидотичній комі

  • Стоматологічні аспекти цукрового діабету

  • Легкий діабет, що контролюється дієтою

  • ХВОРОБИ ЩИТОПОДІБНОЇ ТА ПРИЩИТОПОДІБНИХ ЗАЛОЗ, НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ І ГІПОФІЗА

  • Етіологія

  • Гіпотиреоз

  • Діагностика, принципи лікування

  • Хвороби прищитоподібних залоз

  • Недостатність функції кори надниркових залоз

  • Хвороби, що мають перебіг із гіперпродукуванням гормонів кори і мозкової речовини надниркових залоз

  • Хвороби гіпофіза

  • Розділ 7. Хвороби органів кровотворення

  • Стоматологічні аспекти анемії

  • Мегалобластна анемія

  • Гіпо-/апластична анемія

  • Гемолітичні анемії

  • ГЕМАТООНКОЛОГІЯ

  • Стоматологічні аспекти гематоонкологічних хвороб

  • Пухлини гемопоетичного походження

  • ЛІМФОМИ

  • РОЗЛАДИ ЛЕЙКОЦИТІВ. АГРАНУЛОЦИТОЗ

  • Агранулоцитоз

  • ХВОРОБИ СИСТЕМИ ГЕМОСТАЗУ

  • Стоматологічні аспекти тромбоцитарних розладів

  • Стоматологічні аспекти гемофілії

  • Стоматологічні аспекти антикоагулянтної терапії

  • Стоматологічні аспекти хвороб системи кровотворення

  • Розділ 8. Алергічні хвороби. Вторинні імунодефіцити

  • Клінічні прояви алергійних реакцій

  • Кропив'янка та ангіоневротичний набряк Квінке

  • Контактний дерматит

  • Сироваткова хвороба та феномен Артюса

  • ВТОРИННІ ІМУНОДЕФІЦИТИ

  • Класифікація імунодефіцитів

  • Стоматологічні аспекти алергічних хвороб та імунодефіциту

  • Стоматологічні проблеми лейкопенії, нейтропенії; агранулоцитозу та інших імунодефіцитних станів