Клінічна форма ССД із шкірними ураженнями лише кистей та обличчя – лімітована, при поширенні уражень – дифузна. Поступове ураження шиї та грудної клітки викликає у хворого відчуття "панциря", виникають поверхневе дихання та задишка. При дифузній формі ССД тотальне залучення шкіри тулуба і кінцівок призводить до муміфікації та кахексії – "живі мощі". Часто уражуються слизові оболонки (хронічний кон'юнктивіт, атрофічний риніт, фарингіт і стоматит), у 5-20% хворих виникає синдром Шегрена.
ССД притаманні такі ураження опорно-рухового апарату: артралгії, артрит, фіброзні контрактури, міалгії та міозити, атрофія м'язів, кальциноз і остеолізис. Суглобовий синдром може бути ранньою ознакою. Він виникає майже у всіх хворих на ССД. Описані три його варіанти: 1) поліартралгії; 2) поліартрит – переважно з ексудативно-проліферативними чи фіброзними змінами; 3) періартрит – зазвичай із маловираженим больовим синдромом із розвитком контрактур (м'якотканинного походження) і дефігурації синдромів ("пташина лапка” РА-подібна артропатія Жаку). За появи остеолізису дистальних фаланг виникають деформації та вкорочення кистей і стоп. Кальцифікація м'яких тканин відбувається у 30% хворих, переважно в тканинах пальців рук і періартикулярно – навколо ліктьових, плечових і кульшових суглобів. Депозити кальцію знаходять у підшкірно-жировій клітковині, інколи за ходом фасцій, сухожиль; поверхневі білі вогнища кальцифікатів просвічують крізь шкіру (синдром Тіб'єржа – Вейссенбаха).
Ураження м'язів проявляються у вигляді фіброзного інтерстиційного міозиту з розростанням сполучної тканини й атрофією м'язових волокон, а також справжнім міозитом із дистрофічними і некротичними змінами, обмеженою рухомістю.
Серед уражень ШКТ найбільш частим і типовим для ССД є ураження стравоходу – езофагіт, що проявляється дисфагією, супроводжується його дифузною дилатацією з послабленням перистальтики і стенозом у нижній третині. Часті шлунково-стравохідні рефлюкси з ерозивно-виразковими ускладненнями. Зміни шлунка і кишечника супроводжуються диспепсичними явищами, хронічною діареєю чи запором, втратою маси тіла.
До ураження органів дихання при ССД належать фіброзуючий альвеоліт, базальний пневмофіброз, легенева гіпертензія, плеврит (здебільшого адгезивний). Кардіоваскулярні ураження виникають майже у всіх хворих. Типові інтерстиційний міокардит, вогнищевий чи дифузний міокардіофіброз (у 2/3 великовогнищевий) із кардіалгіями. При кардіофіброзі можлива поява регургітацій на клапанах, порушень серцевого ритму і провідності, з часом виникають ознаки СН: зниження толерантності до фізичних навантажень, задишка, акроціаноз, застійні хрипи в легенях, периферичні набряки. Можливе формування аневризми серця. Гіпертензія малого кола кровообігу веде до розвитку легеневого серця (хронічної легенево-серцевої недостатності).
Ураження нирок: 1) гостра склеродермічна нефропатія (склеродермічна ниркова криза) характеризується злоякісною артеріальною гіпертензією зі значним і стійким підвищенням AT; 2) хронічна нефропатія частіше являє собою інтерстиційний нефрит, рідше – гломерулонефрит, від прогресуючого до субклінічного. Залучення ендокринної системи проявляється дисфункцією щитоподібної залози (частіше гіпотиреоз як ознака автоімунного тиреоїдиту), рідше – статевих залоз. Ураження нервової системи: поліневрити, вегетативні дисфункції, емоційна лабільність, порушення сну, зрідка психози. Загальні прояви (втрата маси тіла на 10 кг і більше, субфебрильна пропасниця) нерідко супроводжують активний період розвитку ССД.
Діагностика
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Внутрішня медицина» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Системна склеродермія“ на сторінці 2. Приємного читання.
