Лише цілеспрямоване розпитування хворих дозволяє виявити такі симптоми, як періоди субфебрилітету, болі в поперековій ділянці, розлади сечовиділення (поліурія, ніктурія) і сечовипускання (дизурія, полакіурія). Нерідко єдиними проявами хронічного пієлонефриту разом з АГ можуть бути ізольований сечовий синдром (лейкоцитурія різних ступенів, бактеріурія, протеїнурія, що частіше не перевищує 1 г/добу), анемія. Протеїнурія зумовлена не порушенням функції нирок, а лейкоцитурією і бактеріурією.
Гематурія при хронічному пієлонефриті спостерігається рідко і буває незначною. Більш виражена гематурія буває при поєднанні хронічного пієлонефриту із сечокам'яною хворобою, туберкульозом нирок або циститом. В аналізі крові виявляються анемія, гіпопротеїнемія, гіпергаммаглобулінемія, підвищення ШОЕ. При хронічному пієлонефриті досить рано спостерігається зниження концентраційної здатності нирок, виявляється гіпостенурія, що посилюється при прогресуванні процесу.
Результатом розвитку хронічного пієлонефриту є зморщення нирок. Сприятливий прогноз при хронічному пієлонефриті забезпечують своєчасна діагностика й активне лікування, які дозволяють припинити патологічний процес у нирках. Для виявлення хронічного пієлонефриту і встановлення зв'язку АГ із патологією нирок велике значення мають дані анамнезу про наявність захворювань сечовивідних шляхів, сечового синдрому під час вагітності або виникнення АГ у зв'язку з вагітністю.
Діагностичне значення має кількісна оцінка бактеріурії: наявність 10000- 100000 мікробних тіл в 1 мл сечі вказує на інфекційний процес у нирках, а показники понад 105000 вважають істинною бактеріурією.
Для хронічного пієлонефриту характерні асиметрія змін у нирках, розширення і деформація чашечково-мискової системи. Інструментальна діагностика хронічного пієлонефриту охоплює УЗД нирок, радіоізотопну ренографію, екскреторну урографію. УЗД нирок уже на перших етапах обстеження дозволяє оцінити стан чашечково-мискової системи, виявити наявність конкрементів, у тому числі рентгенонегативних. При хронічному пієлонефриті доцільно використовувати магнітно-резонансну томографію (МРТ). Якщо хронічний пієлонефрит своєчасно не діагностувати й активно не лікувати, то наслідком його може стати зморщення нирок.
Діабетична нефропатія. Артеріальна гіпертензія при цукровому діабеті зустрічається в 2 рази частіше, ніж у останній популяції, і може бути етіологічно пов'язана з розвитком діабетичної нефропатії. Діабетична нефропатія призводить до розвитку АГ у 80% хворих на цукровий діабет типу 1 і у 15-20% хворих на ЦД типу 2. Чинники, що беруть участь у розвитку діабетичної нефропатії, – метаболічні (гіперглікемія, гіперліпідемія), гемодинамічні (внутрішньоклубочкова гіпертензія, артеріальна гіпертензія). Артеріальна гіпертензія, розвиваючись на тлі діабетичного ураження нирок, стає потужним чинником прогресування патології нирок більше, ніж вплив гіперглікемії та гіперліпідемії.
Клінічна картина. У розвитку діабетичної нефропатії виділяють 3 стадії: стадія мікроальбумінурії; стадія протеїнурії зі збереженою фільтраційною функцією нирок; стадія хронічної ниркової недостатності.
Мікроальбумінурія (МАУ) – ранній прояв діабетичної нефропатії: виявляється екскреція альбуміну з сечею в межах 30- 300 мг/добу Стадія МАУ – оборотна стадія діабетичної нефропатії, що визначає важливість її діагностики.
Постійно наростаюча протеїнурія з формуванням у частини хворих нефротичного синдрому, стійка АГ – це ознаки розгорнутої діабетичної нефропатії. У деяких випадках буває схильність до інфекції сечових шляхів, що може призводити до розвитку пієлонефриту.
Отже, встановлюючи діагноз діабетичної нефропатії, враховують послідовність клінічних проявів: давність виявлення артеріальної гіпертензії і цукрового діабету. Аналізують стадійність патологічного процесу з урахуванням діабетичної нефропатії – від стадії МАУ до стадії хронічної ниркової недостатності.
Хронічні нефропатії з переважним ураженням ниркового тубулоінтерстицію. Розвиток АГ на тлі тривалого (не менше одного року) вживання ненаркотичних анальгетиків або нестероїдних протизапальних препаратів дозволяє припустити наявність анальгетичної нефропатії.
Виявлення в анамнезі хронічних больових синдромів, безконтрольне вживання анальгетиків, особливо в літньому віці, зниження відносної щільності сечі, відсутність, за даними УЗД, диференціації кіркового і мозкового шарів нирок свідчать на користь анальгетичної нефропатії.
Хронічний уратний тубулоінтерстиційний нефрит. Етіологічне значення уратного тубулоінтерстиційного нефриту в розвитку АГ підтверджується даними анамнезу: спадковою схильністю до нефролітіазу, суглобовою формою подагри, стабілізацією АГ на тлі уратного кризу, що провокується дієтичними порушеннями (надмірне вживання продуктів, що містять пуринові основи). Виявляються урикемія, урикозурія, часто має місце мінімальний сечовий синдром із невеликою протеїну- рією, мікрогематурією, рано спостерігається зниження концентраційної функції нирок. Діагностика АГ на фоні уратної нефропатії буває складною за відсутності в клінічному перебігу хвороби типових атак подагричного артриту й уратного нефролітіазу. Своєчасна діагностика і патогенетично обґрунтоване лікування АГ при уратному ураженні нирок дозволяють запобігти розвитку ХПН.
Полікістоз нирок. Це генетично детерміноване автосомно-домінантне ураження нирок. Артеріальна гіпертензія при цій патології виявляється вже в дитячому віці, може бути єдиним проявом захворювання або поєднується з протеїнурією, а також мікро- чи макрогематурією. При прогресуванні хвороби кісти можуть збільшуватися, перевищуючи 25 см при вазі більше 6 кг. При пальпації живота можна виявити збільшені нирки. Інструментальні методи діагностики (УЗД, КТ, МРТ) виявляють у нирковій тканині рідинні кісти.
Системні хвороби сполучної тканини (системний червоний вовчак, вузликовий періартеріїт, геморагічний васкуліт) можуть викликати прогресуюче ураження нирок із розвитком вторинної АГ. Системний червоний вовчак виникає у молодих жінок і характеризується ураженням нирок із розвитком нефротичного синдрому та АГ. На користь системного червоного вовчаку свідчать суглобові болі в анамнезі, еритема обличчя, що виникає після інсоляції, полісерозити. Діагноз підтверджується дослідженням крові на LE-клітини, антитіла до нативної ДНК. Вузликовий поліартеріїт частіше спостерігається у чоловіків віком 30-40 років. Аналіз послідовності розвитку основних проявів хвороби дозволяє встановити характерні для цієї патології особливості: тривалий первинний період гарячки з подальшим приєднанням асиметричного поліневриту, абдомінального синдрому, бронхіальної астми, коронариту. На тлі ішемії паренхіми нирок із подальшою гіперренінемією спостерігається прогресування АГ, яка часто набуває злоякісного перебігу.
Реноваскулярна гіпертонія виникає внаслідок ураження (стенозу) ниркової артерії при її атеросклерозі, фібромускулярній дисплазії або травмі. Унаслідок зниження кровообігу підвищується продукування реніну, ангіотензину і альдостерону, порушується водно-електролітний баланс – усе це призводить до вазоконстрикції, підвищення периферичного опору судин і збільшення серцевого викиду. Для цієї АГ характерні злоякісний перебіг у людей молодого віку (до 30 років), її резистентність до гіпотензивних засобів, поява після травм або операцій на нирках. Ангіографічне дослідження ниркових артерій має вирішальне діагностичне значення.
Артеріальна гіпертензія при хворобах ендокринної системи
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Внутрішня медицина» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Артеріальна гіпертензія при хворобах нирок“ на сторінці 2. Приємного читання.
