Блокатори кальцієвих каналів (антагоністи кальцію) знижують артеріальний тиск у хворих на гіпертонічну хворобу завдяки зниженню судинного тонусу, що зумовлено зниженням концентрації кальцію в гладких м'язах судин. Верапаміл і дилтіазем діють також на синусовий і передсердно-шлуночковий вузли, у зв'язку з чим їх призначення протипоказане при слабкості синусового вузла, передсердно- шлуночковій блокаді та вираженій брадикардії. Для лікування гіпертонічної хвороби призначають переважно пролонговані форми антагоністів кальцію: ніфедипінретард (10-130 мг на добу), верапаміл-ретард (240 мг на добу), амлодипін (5-10 мг на добу).
Інгібітор реніну аліскірен призначають по 150 мг на добу. Препарат знижує активність реніну плазми, інгібує конверсію ангіотензиногену в ангіотензин І і таким чином знижує AT.
Альфа-адреноблокатори в 1999 році виключені з групи засобів першої лінії і належать до препаратів другої лінії. Вони мають виражену судинорозширювальну дію внаслідок селективної блокади альфа- 1-адренорецепторів периферичних судин. із препаратів цієї групи найчастіше призначають празозин (0,5 мг на добу), доксазозин (1-2 мг на добу).
Засобами другої лінії в терапії гіпертонічної хвороби є також антиадренергічні засоби центральної дії – клонідин (усередину 0,075 мг на добу), резерпін (усередину 0,5 мг на добу), симпатолітики з периферичною дією – гідралазин (10- 25 мг на добу) тощо.
У використанні того чи іншого антигіпертензивного засобу слід дотримуватися таких вимог: використовувати найнижчі дози препарату на початку лікування; для досягнення максимального гіпотензивного ефекту слід комбінувати ліки (часто краще добавити невисоку дозу іншого засобу, ніж підвищити дозу першого), призначати препарати переважно пролонгованої дії.
Надання невідкладної допомоги при гіпертензивному кризі. Лікар- стоматолог на своєму робочому місці зобов'язаний надати хворому при гіпертензивному кризі невідкладну допомогу.
Вибір препаратів для лікування гіпертонічних кризів і спосіб їх уведення залежать від наявності та ступеня вираженості ураження органів-мішеней (неускладнені й ускладнені кризи).
Для лікування неускладненого гіпертензивного кризу без ушкодження органів-мішеней або з мінімальним ступенем їх ураження AT знижують поступово протягом 24-48 год., препарати застосовують усередину або під язик – каптоприл (12,5- 50 мг), клонідин (0,075-0,3 мг), ніфедипін (5-20 мг), нітрогліцерин (0,5 мг).
Хворих з ускладненим гіпертензивним кризом госпіталізують у палату інтенсивної терапії і негайно розпочинають лікування. Для купірування ускладненого гіпертензивного кризу у хворих із ураженням органів-мішеней антигіпертензивні препарати вводять внутрішньовенно. Вводять нітропрусид натрію (внутрішньовенно крапельно 0,5-10 мкг/кг/хв.), нітрогліцерин (внутрішньовенно крапельно 5-10 мкг/хв.), еналаприлат (1,25-5 мг внутрішньовенно), пропранолол (внутрішньовенно крапельно 2-5 мг), лабеталол (внутрішньовенно крапельно 0,5-2,0 мг/ хв.), клонідин (внутрішньовенно 0,075- 0,3 мг), фентоламін (внутрішньовенно 5-15 мг), фуросемід (внутрішньовенно 20-120 мг).
Прогноз при гіпертонічній хворобі визначається не тільки стадією хвороби, а й рівнем AT і наявністю супутніх факторів ризику та супутніх клінічних ускладнень.
На І стадії ГХ він сприятливий, оскільки при відповідному режимі та лікуванні патологічний процес може бути оборотним.
На II стадії ГХ прогноз менш сприятливий, оскільки лікування приводить лише до короткочасного ефекту, особливо за наявності змін у серці, нервовій системі, судинах очного дна, нирках.
На III стадії ГХ прогноз несприятливий, зміни необоротні, хворі непрацездатні. Найнесприятливіший прогноз – при “злоякісній” формі хвороби.
Для оцінки прогнозу АГ введена стратифікація хворих залежно від ступеня ризику. Критерії стратифікації ризику наведені в табл. 2.2.
| нормальний · 120-129 / 80-84 | високий · нормальний · 130-139 / 85-89 | 1 ступінь АГ; 140-159 / 90-99 | 2 ступінь АГ; 160-179 / 100-109 | 3 ступінь АГ · ≥180 / ≥110 | |
| Немає інших чинників ризику | середній у популяції (0) | середній у популяції (0) | низький (0) | помірний (N) | високий (III) |
| 1-2 чинники ризику | низький (1) | низький (1) | помірний (П) | помірний (N) | дуже високий (IV) |
| 3 або більше чинників ризику, ураження органів* мішеней, цукровий діабет або метаболічний синдром | помірний (II) | високий (110 | високий (III) | високий (III) | дуже високий (IV) |
| Супутні клінічні ускладнення | високий (III) | дуже високий (IV) | дуже високий (IV) | дуже високий (IV) | дуже високий (IV) |
Низький ризик означає 10-річну вірогідність серцево-судинних ускладнень (фатальних І нефатальних) менше 15%, помірний – 15-20%, високий – 20-30%, дуже високий – більше 30%. Установлення ступеня ризику серцево-судинних ускладнень має значення не тільки для прогнозу захворювання, а й для характеру антигіпертензивної терапії та цільового рівня артеріального тиску.
Профілактика. Первинна профілактика передбачає обмеження тривалої дії несприятливих призвідних зовнішніх чинників. Вторинна профілактика охоплює диспансерний нагляд і раціональну гіпотензивну терапію.
Симптоматичні артеріальні гіпертензії
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Внутрішня медицина» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Лікування“ на сторінці 2. Приємного читання.
