Основні принципи аналізу безпеки і ризику

Природний, техногенний та екологічний ризики: аналіз, оцінка, управління

Аналіз частоти і масштабів наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного походження у світі, починаючи з другої половини XX ст., свідчить про зростання тенденції підвищення ризиків небезпечних природних явищ, техногенних аварій і катастроф, які часто мають транскордонний характер. Останнє десятиліття вирізняється повторюваністю небезпечних природних процесів, обумовлених ростом метеорологічних екстремумів: температури повітря, атмосферних опадів, швидкості вітру. Комбінація цих чинників часто викликає повені, зсуви, селі, сходження снігових лавин, призводить до численних людських жертв.

Через низку техногенних катастроф, які сталися на об'єктах хімічної промисловості, атомних електростанціях, нафтопроводах у 1980-х роках були прийняті міжнародні та національні правові акти, що регулюють відносини у галузі техногенної безпеки. Так, аварія в 1976 р. на заводі швейцарсько-італійської компанії JCMESA в Севезо (Італія), де стався викид діоксину, призвела до сильного отруєння двох тисяч і незначного отруєння – десятків тисяч чоловік, забруднення навколишньої території площею 18 км2. Інша техногенна катастрофа сталася в 1984 р. на хімічному підприємстві американської компанії Union Carbide India Ltd у Бхопал і (Індія). Тут внаслідок викиду метилізоціанату загинуло 2500 чоловік і близько 100 тисяч чоловік стали інвалідами. Наймасштабніша аварія світового рівня сталася на Чорнобильській АЕС у 1986 р., яка мала тяжкі транскордонні наслідки як для населення, так і для навколишнього середовища.

Проблеми профілактики і запобігання великим аваріям стали предметом обговорення і дослідження в багатьох країнах світу. Нові вимоги до рівня безпеки в промисловості та наукові досягнення розвинених країн започаткували формування сучасного нормативно-правового, науково-методологічного, організаційно- технічного й управлінського забезпечення діяльності особливо небезпечних промислових об'єктів. На початку 1990-х років лідером у цьому напрямі став Європейський Союз. Він уклав міжнародні угоди, що визначили вимоги до національних законодавств, які спрямовувалися на запобігання великим промисловим аваріям. ЄС і сьогодні очолює діяльність у сфері управління техногенною безпекою [26].

Спільні зусилля європейських країн стосовно розвитку відповідної законодавчої бази увінчались розробкою у 1982 р. Директиви Європейського Співтовариства 82/501/ЕЕС “Про запобігання великим промисловим аваріям” (Севезо І) [27]. Тривалий час вона була базовим міжнародним документом, який визначав політику безпечної діяльності у промисловості. Імплементація цієї Директиви стала першим етапом гармонізації національних законодавств країн-членів ЄС у сфері техногенної безпеки.

Міжнародний досвід управління безпекою промислових об'єктів та аналіз причин аварій на них зумовили необхідність вдосконалення існуючих правових положень. Комплекс причин виникнення аварій на небезпечних промислових об'єктах (організаційні помилки, людський фактор, вихід з ладу апаратури й устаткування, відхилення від нормального робочого режиму, зовнішні обставини, природні явища тощо) змусив Міжнародне бюро праці у 1991 р. затвердити Кодекс практичних правил щодо запобігай-ня великим промисловим аваріям, а у 1993 р. Міжнародна організація праці ухвалила Конвенцію про запобігання великим промисловим аваріям.

Аналіз статистичних даних щодо причин виникнення великомасштабних промислових аварій в Європі свідчив, що понад 85 % із них стосуються недоліків систем управління безпекою. Висунення нових вимог щодо захисту населення і навколишнього природного середовища спричинило появу Директиви Ради ЄС 96/82/ЕС від 9 грудня 1996 р. “Про запобігання великим аваріям на об'єктах, де використовуються небезпечні речовини” (Севезо II) [28]. Цей документ підготовлений із визнанням того, що небезпечні речовини застосовують у всьому світі, здебільшого на промислових підприємствах; їх перевозять автомобільними, водними шляхами, залізницею. Аварії, в тім числі пожежі, вибухи і витікання ведуть до викиду небезпечних речовин, які можуть шкідливо впливати на здоров'я людей, майно, навколишнє середовище. Директива Севезо II має за мету запобігання великомасштабним аваріям та обмеження їхніх наслідків для людини і навколишнього середовища, забезпечення високих рівнів захисту населення.

Головною особливістю цієї Директиви було введення поняття ризику “як імовірності виникнення негативної події (аварії) за певних умов протягом певного періоду”. За ступенем ризику (небезпечності) всі небезпечні промислові підприємства у цій Директиві поділені на об'єкти “нижнього класу” та об'єкти “верхнього класу”. На останніх знаходяться більші обсяги небезпечних речовин. Директива Севезо II відповідно встановлює до них два рівні вимог.

Організаційною й управлінською особливістю Директиви Севезо II [26] було введення поняття “оператора”, визначення обов'язковою для підприємства розробки політики запобігання великим аваріям і створення систем управління безпекою, на яку покладалася реалізація цієї політики з метою забезпечення мінімально можливого ризику виникнення аварій. Оператором визначалася будь-яка фізична чи юридична особа, яка експлуатує або утримує підприємство чи промисловий об'єкт або, якщо це дозволено національним законодавством, має право приймати важливі економічні рішення, що стосуються експлуатації даного об'єкта. Фактично на операторі замикаються всі аспекти безпечного функціонування підприємства, що робить його центральною особою, відповідальною за стан техногенної безпеки.

Основні положення Директиви Севезо II

СтаттяКороткий зміст статті
Стаття 1Мета Директиви: запобігання великомасштабним аваріям, пов'язаним із застосуванням небезпечних речовин; обмеження впливу наслідків аварій на людей і довкілля; забезпечення високого рівня захисту людей і довкілля в країнах-членах ЄС
Стаття 2Сфера застосування Директиви: фактична наявність небезпечних речовин; очікувана наявність небезпечних речовин; поява небезпечних речовин внаслідок втрати контролю за хімічними процесами
Стаття 3Визначення: підприємство; технічний об'єкт на підприємстві; оператор; небезпечна речовина; велика промислова аварія; небезпека; ризик; зберігання
Стаття 4Об'єкти і діяльність, до яких не застосовується Директива: військові об'єкти; джерела іонізувального випромінювання; транспортування і тимчасове зберігання небезпечних речовин за межами об'єкта; транспортування небезпечних речовин трубопроводами за межами підприємства; діяльність, пов'язана з добувною промисловістю (розвідка, видобуток у шахтах, кар'єрах, свердловинах); полігони для побутових відходів
Стаття 5Обоє 'язки оператора: здійснення усіх заходів щодо запобігання аваріям та обмеження їхніх наслідків; доведення до уповноваженого органу, що вжито всі необхідні заходи безпеки
Стаття 6Повідомлення: обов'язкове для підприємств “нижчого” і “верхнього” класу; обов'язкове для нових та діючих підприємств; оператор зобов'язаний надати уповноваженому органу інформацію про підприємство небезпечні речовини (обсяги, фізичний стан) поточну або передбачувану діяльність технічного об'єкта чи складу навколишнє середовище
Стаття 7Політика запобігання великим аваріям: оператор забезпечує документальне оформлення своєї політики, в якому висвітлює загальні цілі і принципи запобігання аваріям і керування безпекою підприємства, заходи щодо захисту людей і довкілля; політика доводиться до уповноваженого органу для здійснення ним інспекційного контролю
Стаття 8Ефект “доміно уповноважений орган визначає групу підприємств, на яких є високий ризик аварій через місце розташування, сусідство, наявність небезпечних речовин; забезпечує обмін інформацією та співпрацю між підприємствами
Стаття 9Звіт про безпеку: складають тільки підприємства “верхнього” класу; оператор має розробити політику запобігання великим аваріям, внутрішній план реагування на надзвичайні ситуації, запровадити на підприємстві систему управління безпекою; у звіті про безпеку має бути така інформація: · a) політика запобігання великим аваріям b) система управління безпекою c) характеристика навколишнього середовища d) опис установок e) методи аналізу ризиків, превентивні заходи f) контроль і ослаблення наслідків надзвичайних ситуацій · • звіт про безпеку треба регулярно переглядати й оновлювати: · a) не рідше ніж раз у 5 років b) за ініціативою оператора (нові дані, нові підходи до забезпечення безпеки, нові підходи до оцінювання небезпек) c) на вимогу уповноваженого органу d) у разі реконструкції підприємства · • у разі наведення оператором доказів, що окремі речовини не загрожують виникненням аварії, уповноважений орган може дозволити обмежити обсяг звіту про безпеку
Стаття 10Дії оператора в разі реконструкції або зміни підприємства, складського приміщення, технологічного процесу, виду чи обсягів небезпечних речовин: для об'єктів “нижчого” класу – проведення оглядів, ревізій, оновлення політики запобігання великим аваріям; для об'єктів “верхнього” класу – проведення оглядів, ревізій, оновлення політики запобігання великим аваріям, звіту про безпеку, модернізація системи керування безпекою
Стаття 11Плани дій у надзвичайних ситуаціях: оператор розробляє внутрішній план дій; уповноважений орган розробляє зовнішній план дій (періодичність перегляду та оновлення планів через кожні 3 роки)
Стаття 12Планування землекористування: · • контроль за землекористуванням a) при виборі майданчика для будівництва нових підприємств b) при реконструкції існуючих підприємств c) при розробленні нових проектів (транспортні маршрути, місця громадського користування, житлові масиви) · • запровадження уповноваженими органами із землекористування процедур технічного консультування з питань ризиків
Стаття 13Надання інформації про безпеку: · • громадськості a) планування будівництва нових підприємств “верхнього” класу небезпеки b) реконструкція діючих небезпечних підприємств c) планування проектів будівництва біля небезпечних підприємств · • іншим державам a) транскордонний вплив небезпечних підприємств b) спільний план дій у надзвичайних ситуаціях
Стаття 14Надання інформації після аварії: обов'язки оператора; 1) проінформувати уповноважений орган; 2) надати йому інформацію про; обставини інциденту; небезпечні речовини, що стосуються аварії; оцінку наслідків аварії для населення і довкілля; вжиті заходи; 3) проінформувати про заплановані заходи; з ослаблення наслідків; з недопущення аналогічного інциденту; 4) повідомити додаткові дані, виявлені під час розслідування; обов'язки уповноваженого органу a) вжити всі необхідні заходи b) зібрати всю інформацію, необхідну для аналізу аварії c) забезпечити виконання оператором усіх заходів із ліквідації наслідків аварії d) розробити рекомендації щодо превентивних заходів на майбутнє
Стаття 15Зміст інформації, яку надають у Комісію ЄС у разі виникнення аварії
Стаття 16Призначення уповноваженого органу, відповідального за виконання Директиви
Стаття 17Підстави для заборони діяльності підприємства: оператор не вжив необхідних заходів щодо запобігання серйозним аваріям або ліквідації їх наслідків; оператор не надіслав повідомлення, звіту або інших даних протягом встановленого терміну
Стаття 18Організація системи інспекцій: · • мета інспекцій a) оператор має продемонструвати, що він вжив усіх необхідних заходів щодо запобігання серйозним аваріям на підприємстві b) оператор має продемонструвати, що він забезпечив наявність необхідних засобів для мінімізації наслідків серйозних аварій c) перевірка відповідності інформації в звіті щодо безпеки реальному стану справ на підприємстві d) перевірка забезпечення доступу громадськості до інформації про безпечність підприємства · • вимоги до системи інспекцій a) наявність програми інспекцій для всіх підприємств b) підготовка звіту уповноваженим органом про проведення інспекції c) перевірка виконання рекомендацій уповноваженого органу · • надання оператором уповноваженому органу будь-якої додаткової інформації про стан безпеки
Стаття 19Система обміну інформацією між країнами-членами ЄС. Реєстр великих аварій
Стаття 20Умови конфіденційності інформації про безпеку підприємств
Стаття 21Технічне завдання Комітету із забезпечення виконання Директиви
Стаття 22Взаємовідносини між Європейською комісією і Спеціальним Комітетом із забезпечення виконання Директиви
Стаття 23Скасування Директиви 82/501/ЕЕС (Севезо І)
Стаття 24Правила запровадження Директиви країнами-членами ЄС
Стаття 25Термін набрання Директивою чинності
Стаття 26Директива, адресована країнам-членам ЄС
Додаток 1Застосування Директиви: · Частина 1. Перелік речовин. Перелік категорій речовин і препаратів · Нормативи обсягів небезпечних речовин нижні порогові значення обсягів речовин (“нижній” клас) – дія статей 6 і 7; верхні порогові значення обсягів речовин (“верхній” клас) – дія статей 6 і 9
Додаток 2Мінімальний обсяг інформації в звіті про безпеку організація підприємства і система управління безпекою; довкілля підприємства; опис підприємства (діяльність, продукція, технологічні процеси, установки, джерела небезпек, небезпечні речовини); ідентифікація та аналіз ризиків, превентивні заходи; засоби захисту і втручання для ослаблення наслідків аварій
Додаток 3Принципи організації підприємства і система управління безпекою в контексті запобігання великим аваріям
Додаток 4Інформація, необхідна для складання планів дій у надзвичайних ситуаціях: для внутрішніх планів; для зовнішніх планів
Додаток 5Інформація, яка повідомляється громадськості
Додаток 6Критерії повідомлення Європейській комісії про виникнення надзвичайних ситуацій

Положення Директиви (див. вище) окреслили ті законодавчу модель і методологічне підґрунтя, які були покладені в основу формування національних нормативно-правових актів із техногенної безпеки країн-членів ЄС. Хоча імплементація Директиви охоплює невеликий період часу, починаючи з 1997 р. вона вже зазнала певних змін. Результати аналізу причин виникнення промислових аварій, що сталися в Європі з моменту набрання чинності Директивою Севезо II, визначили необхідність і напрями зміни деяких положень і розширення сфери її дії.

Аварія, що сталася у 2000 р. в Бая-Маре (Румунія), внаслідок якої в Тису та Дунай було скинуто понад 100 тис. м3 води, забрудненої ціанідами, мала серйозні транскордонні техногенні наслідки і виявила незадовільну організацію систем управління безпекою деяких видів діяльності у видобувній промисловості та їх законодавчу неврегульованість. Особливо це стосувалося поводження з небезпечними відходами – експлуатації хвостосховищ, ставків- накопичувачів, захисних гребель тощо.

Серія вибухів, що сталися на піротехнічній фабриці компанії “Firewoncs S.E.” в Енсхеді (Нідерланди) у 2000 р. продемонструвала потенціал небезпеки, яку приховують виробництво і зберігання піротехнічних виробів та вибухових речовин. Ця сфера також потребувала законодавчого вдосконалення.

Вибух на заводі з виробництва мінеральних добрив у Тулузі в 2001 р. привернув увагу до ризику зберігання нітрату амонію та добрив на його основі, а також відповідної сировини, забраковано!' під час виробничого процесу. Для організації безпечного поводження з такими речовинами необхідно було застосувати вимоги Директиви до відповідних видів діяльності. Крім того, досвід, отриманий від реалізації Директиви на національному рівні, виявив необхідність удосконалення деяких її положень, що стосувалися розробки планів дій у надзвичайних ситуаціях, організації систем управління безпекою на підприємствах, звітності та контролю за їх діяльністю.

Через вищезазначені причини Європейським парламентом і Радою Європи була прийнята додаткова Директива 2003/105/ЕС [29] щодо контролю загроз виникнення великих аварій, пов'язаних із використанням небезпечних речовин. Вона визначила низку поправок до Директиви Севезо II і розширила сферу її дії.

На сьогодні Директива 96/82/ЕС (Севезо II) і Директива 2003/105/ЕС у правовому європейському просторі є основними документами з техногенної безпеки, пов'язаної з використанням небезпечних речовин. Враховуючи складність проблематики у цій сфері, а також узагальненість директивних положень, Європейська комісія разом із представниками промисловості розробляє до цих Директив додаткові документи з різних питань, які однак не мають законодавчої сили. Це настанови, що виконують консультативну функцію щодо інтерпретації конкретних директивних вимог та допомагають національним органам влади і підприємствам у вирішенні певних організаційних і управлінських завдань на основі підходів, розроблених європейською наукою у цій галузі. Основними ключовими напрямами, які мають таку документальну підтримку, є: політика запобігання великим аваріям, система управління безпекою, підготовка звіту про безпеку, планування землекористування, організація інспекційного контролю, інформування громадськості.

Складові елементи політики запобігання великим аваріям небезпечного промислового об

Рис. 1.1. Складові елементи політики запобігання великим аваріям небезпечного промислового об'єкта

Під час прийняття Директиви Севезо II було наголошено, що фундаментальні причини промислових аварій знаходяться у сфері управління компаній. Ось чому управління безпекою небезпечних підприємств почали розглядати не як звичайне декларування намірів вищого керівництва, а як обов'язкову діяльність, згідно з відповідними вимогами. За існування ризиків виникнення великих аварій визначають два глобальні завдання: здійснення превентивної політики, яка має забезпечити високий рівень захисту, і впровадження всіх необхідних заходів, засобів, процедур і систем, які здатні реалізовувати цю політику найліпшим чином. Причому оператор має постійно демонструвати, що превентивна політика безпеки існує, впроваджується і гарантує встановлений рівень захисту населення й навколишнього природного середовища.

В ЄС однією з умов введення небезпечного промислового об'єкта в експлуатацію є наявність документального оформлення політики запобігання великим аваріям. Фактично це означає, що за європейськими стандартами небезпечний промисловий об'єкт не має права функціонувати за відсутності розробленої політики забезпечення техногенної безпеки. В ній має бути відображено, як саме оператор забезпечує на підприємстві високий рівень захисту людей і навколишнього природного середовища. Ця політика має охоплювати основні елементи (рис. 1.1) [26].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Природний, техногенний та екологічний ризики: аналіз, оцінка, управління» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні принципи аналізу безпеки і ризику“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Перелік умовних позначень

  • Ризик і сталий розвиток суспільства

  • Ризик і проблеми сталого розвитку

  • Основні принципи аналізу безпеки і ризику
  • Математичне визначення ризику

  • Класифікація ризиків

  • Індивідуальний ризик

  • Соціальний ризик

  • Потенційний територіальний ризик

  • Прийнятний ризик

  • Збиток. Структура повного збитку

  • Основні складові прямого збитку

  • Основні складові опосередкованого збитку

  • Чинники техногенного, природного та екологічного ризику в Україні

  • Чинники техногенної небезпеки і ризику

  • Аварії в системах життєзабезпечення

  • Заходи щодо зниження ризику виникнення техногенних надзвичайних ситуацій

  • Чинники природної небезпеки і ризику

  • Просідання ґрунтів

  • Заходи щодо зниження ризику природних надзвичайних ситуацій

  • Гідрометеорологонебезпечні території, Затоплення і підтоплення територій

  • Чинники екологічної небезпеки і ризику

  • Зміна клімату

  • Забруднення навколишнього середовища

  • Забруднення вод України

  • Забруднення атмосферного повітря

  • Радіаційне забруднення атмосферного повітря

  • Забруднення ґрунтів

  • Неефективне використання природних ресурсів

  • Ризик для життя і здоров'я населення

  • Інфекційні захворювання населення

  • Теоретико-методологічні основи аналізу та оцінювання ризику

  • Концепції аналізу та оцінювання ризиків

  • Методи аналізу та оцінювання ризиків

  • Моделі аналізу та оцінювання ризиків

  • Формальні засоби побудови моделей оцінювання ризику

  • Експертні методи та системи прийняття рішень

  • Експертні системи

  • Методи теорії нечітких множин і нечіткої логіки

  • Нечітка логіка

  • Стохастичні методи моделювання

  • Нормальний закон розподілу

  • Гамма-розподіл

  • Логіко-ймовірнісні методи дослідження безпеки

  • Марківський процес

  • Пуассонівський процес

  • Метод статистичного моделювання Монте-Карло

  • Методи оцінювання природного ризику

  • Процеси, що лежать в основі збільшення кількості природних катастроф

  • Оцінювання ризиків від землетрусів

  • Застосування ГІС “Екстремум” для пом'якшення наслідків руйнівних землетрусів оперативним прогнозуванням обстановки в зоні реалізації сейсмічної події

  • Методичний підхід для визначення обсягів руйнувань та кількості людських жертв внаслідок землетрусів

  • Оцінювання ризиків від ураганів та сильних вітрів

  • Прогнозування зсувів

  • Оцінювання ризику від лісових пожеж

  • Прогнозування максимального збитку від природних катастроф за допомогою розподілу Парето

  • Лінійний і нелінійний ріст збитків від природних катастроф

  • Розрахунок характерного максимального одиничного збитку

  • Співвідношення характерного максимального і сумарного збитків для розподілу Парето

  • Верхня границя

  • Приклади розрахунків максимальних і сумарних збитків від природних катастроф

  • Методика комплексного оцінювання техногенної і природної небезпеки країни в регіональному вимірі

  • Системний аналіз техногенної та природної небезпеки України

  • Ідентифікація загроз техногенній і природній безпеці України

  • Визначення пріоритетів елементів системи техногенної і природної безпеки

  • Визначення комплексного показника потенційної небезпеки регіонів щодо техногенних і природних надзвичайних ситуацій

  • Розрахунок інтегрального показника небезпеки регіонів України щодо техногенних і природних надзвичайних ситуацій

  • Методи аналізу та оцінювання техногенного ризику

  • Основні поняття теорії надійності та безпеки

  • Показники надійності, безпеки та ризику

  • Обчислення функції надійності складних систем

  • Аналіз безпеки складних систем за допомогою методів “дерево подій” і “дерево відмов”

  • Метод аналітико-статистичного моделювання

  • Байєсівські методи визначення частоти базисних подій

  • Приклад побудови “дерева аналізу надійності людини”

  • Метод якісного оцінювання техногенних ризиків (АВНКВ)

  • Метод аналізу видів відмов і наслідків (АВВН)

  • Методика визначення ризиків та їх прийнятних рівнів для декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки

  • Методика прогнозування зон токсичного забруднення та наслідків аварій з викидом небезпечних хімічних речовин “ТОКСИ+”

  • Методика прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об'єктах і транспорті

  • Оцінювання ризику ураження населення небезпечними хімічними речовинами за аварій на об'єктах підвищеної небезпеки

  • Методика оцінювання безпеки об'єкта на основі методів теорії нечітких множин та нечіткої логіки

  • Алгоритми побудови моделі комплексного оцінювання безпеки об'єкта

  • Методи оцінювання екологічного ризику

  • Оцінювання екзогенних та ендогенних ризиків смертності населення на основі моделі гомперца- мейкема

  • Аналіз ризиків смертності населення для різних вікових груп

  • Аналіз ендогенних та екзогенних складових ризику смертності населення різних вікових груп

  • Динаміка змін ендогенних та екзогенних складових ризику смертності населення України

  • Оцінювання ризику токсичних ефектів

  • Оцінювання ризику, пов'язаного із впливом іонізуючого випромінювання

  • Оцінювання поглиненої людиною дози внаслідок впливу іонізуючого випромінювання

  • Середні дози опромінення щитоподібної залози дітей та підлітків різних областей України

  • Оцінювання радіаційного ризику

  • Оцінювання радіологічних наслідків аварій за допомогою системи COSYMA

  • Аналіз розповсюдження викидів (скидів) токсичних та радіоактивних забруднювачів у природному середовищі за допомогою системи MEPAS

  • Методика оцінювання збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру

  • Порядок розрахунку збитків за типами надзвичайних ситуацій

  • Розрахунок збитків від руйнування і пошкодження основних фондів, знищення майна та продукції

  • Розрахунок збитків від втрат готової промислової та сільськогосподарської продукції

  • Розрахунок збитків від втрат сировини, матеріалів та напівфабрикатів, проміжної продукції

  • Розрахунок збитків від вилучення або порушення сільськогосподарських угідь

  • Розрахунок збитків від втрат тваринництва

  • Проблеми і методи управління ризиками

  • Основні принципи управління ризиками

  • Нормування ризиків

  • Механізми регулювання техногенної, природної та екологічної безпеки

  • Задача мінімізації очікуваного збитку на об'єкті внаслідок проведення комплексу захисних заходів від надзвичайних ситуацій

  • Задача мінімізації ресурсів, необхідних для забезпечення прийнятного рівня ризику

  • Методи вирішення задач оптимальних витрат на управління ризиком надзвичайних ситуацій

  • Механізми розподілу ресурсів у соціально- економічних системах

  • Нормативно-правове регулювання безпеки і ризику

  • Ліцензування видів діяльності у сфері промислової безпеки

  • Планування заходів безпеки

  • Паспортизація, ідентифікація та декларування безпеки об'єктів

  • Страхування відповідальності суб'єктів господарювання за збиток від промислової аварії

  • Основні напрями державної політики з питань управління ризиками

  • Міжнародне співробітництво

  • Терористичні ризики

  • Загальний огляд терористичних загроз

  • Класифікація сучасного тероризму

  • Біологічний тероризм

  • Кібернетичний тероризм

  • Ядерно-радіаційний тероризм – глобальна загроза

  • Незаконний обіг ядерних, радіаційних матеріалів і джерел тонізуючого випромінювання. Розвиток “чорного ринку” ядерно- радіаційних матеріалів

  • Потенційні джерела загроз ядерного тероризму

  • Виготовлення примітивного ядерного підривного пристрою

  • Диверсії на ядерних об'єктах

  • ПІСЛЯМОВА