Проблема сталого розвитку історично вперше була порушена на конференції ООН з навколишнього середовища (Стокгольм, 1972) і в документах Римського клубу, зокрема у доповіді “Межі росту”, підготовленій Д. Медоузом [17], де було констатовано тісний взаємозв'язок проблем навколишнього середовища та економічного й соціального розвитку.
Уперше визначення сталого розвитку дано у доповіді “Наше спільне майбутнє” [18], опублікованій Комісією ООН із навколишнього середовища і розвитку: “Людство здатне надати розвитку стійкого і довготривалого характеру, з тим щоб він відповідав потребам людей, які живуть нині, і не позбавляв майбутні покоління можливості задовольняти свої потреби”.
Термін “сталий розвиток” остаточно впроваджений у міжнародний ужиток Конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), яка схвалила і прийняла п'ять основних документів: “Декларацію про навколишнє середовище та сталий розвиток”; “Порядок денний на XXI століття”; “Заяву про принципи управління, захисту та стійкого розвитку всіх видів лісів”; “Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату”; “Конвенцію про біорізноманіття”.
Український термін “сталий розвиток” є офіційно прийнятим в Україні відповідником англійського терміна “sustainable development” та російського “устойчивое развитие” [19]. Згідно з міжнародним визначенням, “сталий розвиток” – це такий розвиток, що задовольняє існуючі потреби нинішніх поколінь і не піддає ризику спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.
Сталий розвиток суспільства і безпека – два взаємопов'язані поняття, які мають важливе значення для вибору мети і шляхів досягнення високих матеріального і духовного рівнів людей. Ідея сталого розвитку – це ідея збалансованості суспільного розвитку і можливостей природи. Економічний і соціальний розвиток, охорона навколишнього середовища є взаємозалежними і взаємодоповнювальними компонентами сталого розвитку. При цьому економічне зростання з дотриманням норм екологічної безпеки – необхідна умова економічного і соціального розвитку всіх країн.
“Порядок денний на XXI століття” і сьогодні залишається узгодженою програмою дій для досягнення компромісу між економічним зростанням, забезпеченням належних соціальних стандартів життя та збереженням екологічно безпечного довкілля. Найважливішим аспектом загального планування дій для досягнення сталого розвитку визначено розробку національних планів дій, які мають грунтуватися на ретельному вивченні й оцінюванні нинішнього стану кожної країни [20].
19-та Спеціальна сесія Генеральної асамблеї ООН (Pio + 5, 1997) зобов'язала усі країни, які приєдналися до практичної реалізації документів Ріо, сформулювати і розробити до 2002 р. національні стратегії збалансованого розвитку. На жаль, в Україні не прийнята національна стратегія сталого розвитку, хоча у цьому напрямі було зроблено певні кроки. Так, у грудні 1997 р. створена Національна комісія зі сталого розвитку при Кабінеті Міністрів України. У 2000 р. Мінекоресурсів спільно з іншими органами виконавчої влади розробили проект “Концепції сталого розвитку України”, проте цей документ зазнав критики з боку народних депутатів, науковців, громадських екологічних організацій і був відхилений Верховною Радою України.
Пріоритети національної стратегії сталого розвитку висвітлено у громадській оцінці екологічної політики України при підготовці до 5-ї Всеєвропейської конференції Міністрів навколишнього середовища “Довкілля для Європи” (Київ, 2003) [21] та інших документах і публікаціях.
Підсумковий документ конференції “Порядок денний на XXI століття” звертає увагу на той факт, що комплексний збалансований підхід до проблем навколишнього середовища і розвитку сприятиме задоволенню основних потреб суспільства, підвищенню рівня життя всього населення, ефективній охороні й раціональному використанню екосистем, забезпеченню безпечного і благополучного майбутнього [19]. При цьому забезпечення безпеки перш за все має включати аналіз наслідків від тих заходів нинішнього покоління, які наражають на ризик суспільство і природу, порушують рівновагу і здатність навколишнього середовища забезпечити безпеку майбутніх поколінь.
У 2002 р. на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку (Йоганнесбург) були прийняті “Політична декларація” і “План дій”, які мають стати основою для реалізації принципів сталого розвитку [22]. В останньому документі особливо підкреслено, що важливе значення для досягнення сталого розвитку і забезпечення того, щоб сталий розвиток відповідав інтересам усіх, мають мир, безпека, стабільність, забезпечення прав і основних свобод людини, включаючи право на розвиток, на сприятливе для здоров'я і добробуту навколишнє середовище.
В України є перспективи переходу до тривалого сталого розвитку. Наша країна має значний геополітичний потенціал – сприятливі кліматичні умови, вигідне географічне положення, достатні природні ресурси, високий рівень освіти і кваліфікації населення, багату культурно-історичну спадщину [20]. Однією з основних передумов, що створює сприятливі можливості для практичної реалізації стратегічних положень сталого розвитку в Україні, є її природні умови і ресурси. Критерієм ефективності заходів сталого розвитку має бути потенціал зростання обсягів виробництва в умовах максимально можливого збереження природних ресурсів і переходу до поліпшення якісних показників навколишнього природного середовища.
Державна політика щодо сталого розвитку має спиратися на такі основні принципи: збалансованість розвитку українського суспільства – паритетність екологічної, економічної та соціальної складових, визнання неможливості поступального розвитку суспільства в умовах деградації навколишнього природного середовища; підпорядкованість регіональних та локальних завдань сталого розвитку глобальним і національним цілям, які передбачають впровадження заходів, що запобігатимуть екологічній кризі й оптимізації показників якості довкілля; планування розміщення та забезпечення розвитку матеріального виробництва на визначених територіях з урахуванням їх екологічної ємності; забезпечення на місцевому рівні дієвих економічних важелів для створення екологічно прийнятних і техногенно безпечних умов життєдіяльності населення територіальних громад; утвердження гуманізму, демократії та європейських цінностей, розвиток громадянського суспільства, залучення широких верств населення до державотворчих процесів; підтримка і підвищення ролі всіх секторів громадянського суспільства та забезпечення вільного доступу його членів до інформації, правосуддя для захисту своїх невід'ємних прав і свобод; поступова ліквідація регіональних диспропорцій на фоні міжрегіональної господарської взаємодії; узгодження питань соціально-економічного розвитку регіонів із загальнонаціональними потребами та інтересами національної безпеки; встановлення рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами для сприяння сталому розвитку всіх країн світу.
Стратегічними завданнями сталого розвитку є:
У сфері раціонального використання природно-ресурсного потенціалу:
• сприяння забезпеченню екологічно збалансованого стану навколишнього природного середовища країни та розвитку окремих регіонів;
• удосконалення ринкових механізмів регулювання у сфері природокористування;
• економічно та екологічно обґрунтоване використання невідновлюваних та ефективне відтворення відновлюваних природних ресурсів;
• максимально можлива компенсація шкоди, заподіяної довкіллю під час видобутку корисних копалин, обов'язкова рекультивація земель, порушених у процесі розробки родовищ;
• формування екологічної мережі, збереження та відтворення природного біологічного різноманіття;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Природний, техногенний та екологічний ризики: аналіз, оцінка, управління» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ризик і проблеми сталого розвитку“ на сторінці 1. Приємного читання.
