Роль механізмів державного регулювання полягає в тому, що держава і право виступають як гарант того рівня ризику, який суспільство вважає прийнятним для себе з урахуванням усього комплексу соціально-політичних, економічних, науково-технологічних, екологічних та інших вимог.
Сучасне виробництво, з одного боку, споживає дедалі зростаючі об'єми природних ресурсів, а з другого – може призводити до зростання відходів виробництва, зниження якості повітряного та водного басейнів, порушення природного балансу територій. Ці чинники знижують конкурентоздатність підприємства, погіршують його імідж у сфері охорони навколишнього середовища, що спричинює скорочення доходів від промислової діяльності. Разом з тим цілеспрямована діяльність щодо використання маловідходних технологій, застосування екологічно чистих матеріалів, зниження промислового використання води і повітря, швидка утилізація промислових відходів та сміття, інші заходи можуть приводити до зниження видатків або відповідного росту доходів за рахунок кваліфікованого загального й екологічного управління. Екологічні чинники і ризики треба враховувати у процесі управління як окремими підприємствами, так і адміністративними територіями. Нормативна база для оцінювання безпеки й ризику при експлуатації промислових об'єктів і технічних систем є керівним початком правил визначення умов і вимог їхньої безпечної експлуатації [15].
Стан нормативної бази щодо управління техногенними, природними та екологічними ризиками характеризується вимогами Законів України, Указів Президента, Постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, що визначають принципи й умови безпечної життєдіяльності населення, а саме Законів України: “Про основи національної безпеки України” [16], “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” [17], “Про правові засади цивільного захисту” [18], “Про об'єкти підвищеної небезпеки” [19], “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” [20], “Про ліцензування певних видів господарювання” [21], “Про охорону атмосферного повітря” [22], “Про питну воду та питне водопостачання” [23], “Про охорону навколишнього природного середовища” [24], “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” [25], “Про поводження з радіоактивними відходами” [26], “Про видобування та переробку уранових руд” [27], “Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання” [28], “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” [29], а також Постанов Кабінету Міністрів України “Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки” [ЗО], “Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку” [31], “Про затвердження Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів” [32], “Про затвердження Порядку і Правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями...” [33], “Про затвердження Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру” [34] тощо, Наказу Мінпраці та соціальної політики України “Про затвердження Методики визначення ризиків та їх прийнятних рівнів для декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки” [35], Наказу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій, Міністерства аграрної політики, Міністерства економіки, Міністерства екології і природних ресурсів “Про затвердження Методики прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об'єктах і транспорті” [36], Наказу МОЗ України "Про затвердження державних санітарних правил “Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України”" [37] тощо.
Ці нормативні акти є обов'язковими для виконання всіма центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями (незалежно від виду їх діяльності та форм власності), посадовими особами, громадянами. їхні положення спрямовані на запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення безпеки людей, зниження можливих майнових втрат і зменшення негативних екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для швидкого виклику аварійно-рятувальних підрозділів, успішної локалізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Автори не наводять повний перелік нормативних актів, які застосовуються у сфері безпеки й ризику, оскільки їх кількість дуже велика. Зауважимо тільки, що при управлінні ризиками слід також керуватися стандартами, будівельними нормами і правилами, нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи зі сфери їх дії, які регламентують вимоги техногенної та природної безпеки.
Відповідно до законодавства України, центральні органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, у власності або користуванні яких є потенційно небезпечні об'єкти або об'єкти підвищеної небезпеки, мають вести облік таких об'єктів, забезпечувати виконання нормативно-правових актів щодо паспортизації ПНО, ідентифікації й декларування безпеки ОПН, розробки планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій (ПЛАС) на ПНО, страхування цивільної відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на ОПН, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру.
У законі “Про об'єкти підвищеної небезпеки” основна увага приділена трьом ключовим питанням: ліцензуванню видів діяльності у сфері промислової безпеки; декларуванню промислової безпеки; обов'язковому страхуванню відповідальності.
Ліцензування видів діяльності у сфері промислової безпеки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Природний, техногенний та екологічний ризики: аналіз, оцінка, управління» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нормативно-правове регулювання безпеки і ризику“ на сторінці 1. Приємного читання.
