Загальний огляд терористичних загроз

Природний, техногенний та екологічний ризики: аналіз, оцінка, управління

Поряд із природними і техногенними ризиками виникнення катастроф і надзвичайних ситуацій ріст загроз терористичної спрямованості слугує одним із чинників, який підтверджує уявлення про те, що людська цивілізація – це “суспільство загального ризику” [1]. Сьогодні тероризм набув міжнародного, глобального характеру. Загальна кількість терористичних актів і число країн, залучених у сферу діяльності терористів, має тенденцію до зростання. Так, якщо у 1970 р. терористичні акції відбулися у 48 країнах, то в 1975 – вже у 57, у 1980 – в 76, а в 1981 – у 91 країні. У середині 1990-х років тероризм охопив більш як 100 країн світу, а кількість терактів перевищила 25 тис. Тільки за останній час людські й матеріальні втрати у зв'язку з терористичними актами зафіксовані у США, Росії, Японії, Північній Ірландії, Кенії, Танзанії, Аргентині, Індії, Пакистані, Алжирі, Ізраїлі, Єгипті, Туреччині, Албанії, Югославії, Колумбії, Ірані та низці інших країн [2, 3]. Терористичні угруповання активно застосовують у своїх інтересах сучасні науково-технічні досягнення, маючи вільний доступ до інформації й сучасних технологій подвійного призначення. Потужна фінансова база разом із добрим матеріально- технічним забезпеченням уможливлює використання ними знань і досвіду висококваліфікованих фахівців. Події 11 вересня 2001 р. в США й серія терактів у Росії в 2004 р. показали, з одного боку, що в терористів “нового покоління” немає стримувальних чинників, і при нагоді вони можуть скористатися будь-якими доступними засобами для досягнення своєї мети, включаючи зброю масового знищення; з іншого – ці події свідчать про те, що військова й технологічна міць міжнародного співтовариства не готова протиставити міжнародному тероризму надійні й ефективні способи захисту, причому сучасне суспільство з його величезними технологічними й комунікаційними ресурсами стало для міжнародного тероризму основою й засобом досягнення своїх цілей.

Зростання професійної кваліфікації терористів, їх орієнтація на заподіяння максимального збитку, висока “технологічна уразливість” суспільства, розширення арсеналу технічних засобів, що використовуються для проведення терористичного акту, високий рівень фінансового забезпечення й низка інших чинників свідчать про зростаючу небезпеку тероризму.

Сучасний характер тероризму, збільшення його масштабів у світі, застосування ним жорстоких терористичних акцій викликає велике занепокоєння у світі. В офіційних документах ЄС, ООН, низці міжнародних договорів та угод тероризм характеризується як загроза стратегічного рівня. Так у резолюції № 1566 від 08.10.2004 р. Ради Безпеки ООН зазначається, що тероризм у всіх його формах і проявах є однією з найсерйозніших загроз миру й безпеці. У документі ЄС “Європейська стратегія безпеки” зазначається, що тероризм – зростаюча стратегічна загроза для Європи в цілому.

На відміну від природно-техногенного ризику, який спричинюється природними стихійними лихами та надзвичайними ситуаціями на потенційно небезпечних об'єктах, терористичний ризик має соціальну природу й соціальний зміст у всіх аспектах: у джерелах і наборі небезпек, у динаміці переростання небезпек у загрозу, в оцінці й управлінні уразливістю об'єкта ураження, в оцінці реалізації ризику і, нарешті, у забезпеченні протидії терористичному акту. Терористична загроза пов'язана із принципово новим статусом ризику у світі. Терористична діяльність є цільовою мотивованою дією, яка містить у собі організацію, планування, підготовку, фінансування й реалізацію самого терористичного акту, підбурювання до його реалізації, вербування, озброєння, навчання й використання терористів.

Тероризм – динамічне явище, яке зазнає істотних змін у процесі історичного розвитку під впливом соціально-суспільних чинників. Це стосується не тільки мети, засобів і методів терористичної діяльності, а також особистостей тих, хто бере в ній участь.

Соціально-політичний феномен тероризму є багатоаспектним явищем. Його вивченням та аналізом займаються філософи, історики, політологи, соціологи, правознавці, економісти, психологи, криміналісти, представники інших наук. Це визначається специфічністю й унікальністю досліджуваної проблеми, що потребує міждисциплінарного підходу. Виявленню історичних джерел тероризму, тенденцій і рушійних сил його розвитку, функціонально чітких, прийнятих міжнародними політичними, правоохоронними та науковими співтовариствами визначень, понять, категорій, критеріїв, що дають змогу виявити сутнісні особливості цього феномену й виділити його на тлі зовні подібних суспільних явищ, таких як війна, екстремістський рух тощо, присвячена значна кількість наукових досліджень [4–10].

Розробка поняття тероризму є однією з найскладніших проблем світової науки і практики боротьби зі злочинністю. На сьогодні не існує загальноприйнятого визначення поняття тероризму. Це обумовлено як складністю самого явища, яким є тероризм, світоглядом дослідників тероризму, подальшою еволюцією терористичного руху, так і чинниками суб'єктивного й об'єктивного характеру, що існують на внутрішньодержавному й міжнародному рівнях. Сутність тероризму не визначається лише соціально-політичними, національними та іншими реаліями й протиріччями. Його коріння сягає глибини століть, пов'язане зі світовідчуттям і психологією людини, її ставленням до явищ, подій і суспільства, нерідко пошуком захисту й справедливості шляхом насилля.

Існуюча неузгодженість і невизначеність базових понять та основних ознак дефініції тероризму, а в деяких питаннях навіть радикальна розбіжність (одне й те саме явище трактується як терористична дія чи національно-визвольна боротьба) не дає змоги надійно визначити й оцінити наявний ступінь ризику терористичного акту.

На сьогодні у визначенні поняття тероризму є дві крайності. З одного боку, намагання дати якомога точніше визначення поняттю “тероризм” зумовлює необхідність збільшення кількості ознак, що призводить до невиправдано розширеного його трактування, з іншого – спроба зменшити кількість ознак і визначити серед них найхарактерніші, що було зроблено Алексом Шмідтом на початку 1980-х років на основі аналізу й синтезу більш ніж 100 визначень тероризму, спричинила багато критичних відгуків. Найчастіше трапляється визначення, що характеризує тероризм як застосування насильства групою людей, які діють із певною політичною чи релігійною метою проти якогось уряду, проти етнічної групи, класу, релігії чи політичного руху.

Найпоширенішими ознаками тероризму є: насильство, страх, залякування жертви і цілеспрямований вплив на її поведінку (або громадськості, або окремих груп населення), що має на меті змусити владу змінити політичну позицію щодо певних політичних явищ.

Загальне розуміння тероризму як насильства, що спрямоване проти державної влади, суспільної системи, групи людей або особистості, відображає існуючі історичні реалії. Однак при цьому ситуація з визначенням явища тероризму, його соціальним і політичним змістом складається набагато складніше.

Протягом майже 200 років тероризм є важливим елементом світової політики. Однак єдиного, прийнятого в наукових працях і затвердженого в міжнародних правових документах визначення, що розкриває його соціально-політичну природу, немає. З одного боку, це пов'язано зі складністю й багатогранністю самого соціально-політичного явища – тероризм. Цим терміном визначається дуже широкий спектр дій: від насильницьких актів, загроз, що виконуються одинаками, до добре організованої масової партизанської війни. З іншого боку – з морально-політичними переконаннями, за якими національно-визвольний рух, революційну боротьбу розглядають як насильство справедливе й виправдане. Нерідко симпатії суспільної думки виявляються на боці організацій і рухів, що ведуть збройну боротьбу проти іноземної окупації, репресивного тоталітарного режиму. При цьому критерії, на основі яких намагаються розрізнити тероризм і справедливу збройну боротьбу, досить умовні, суб'єктивні, залежать від політичних та ідеологічних настанов, не мають загальноприйнятого міжнародно-правового трактування.

Відсутня й універсальна міжнародна конвенція з міжнародного тероризму, тому що її створенню заважають принципові розбіжності між поглядами держав-членів ООН. Ці розбіжності включають: правове визначення тероризму; взаємовідношення між тероризмом та антиколоніальними й національно-визвольними рухами; дії державних збройних сил у збройних конфліктах з погляду їхніх офіційних обов'язків. У цьому ж ряду – різночитання поняття державного тероризму, подвійні стандарти підходу до окремих груп терористів, відсутність єдиного обов'язкового переліку терористичних організацій. Вирішення цих питань особливо актуальне сьогодні у зв'язку з необхідністю розробки всеосяжної конвенції про міжнародний тероризм.

Дати законодавче визначення тероризму, яке б прийняли усі члени міжнародного співтовариства, намагалась Ліга Націй у 1937 р. До тероризму було віднесено “Усі кримінальні акти, які спрямовані безпосередньо проти Держави, з метою створення страху та занепокоєння в людини чи групи людей, або суспільства в цілому”. В 1999 р. ООН запропонувала розширене формулювання дефініції тероризму, яка зводилась до такого: “Усі кримінальні акти, які направлені безпосередньо проти Держави з метою створення страху та занепокоєння в людини чи групи людей, або суспільства в цілому, при обставинах, що не мають виправдання, на основі політичних, філософських, ідеологічних, расових, етнічних, релігійних або інших переконань, покликаних виправдати їх”.

Європейський Союз вважає актом тероризму “міжнародно засуджений акт, зроблений окремою особою або групою проти однієї або декількох країн, їхніх інститутів або громадян, з метою залякати їх і фундаментально змінити або знищити політичні, економічні або соціальні структури держави”.

Міжнародні конвенції, які були прийняті в наступні роки, відображають лише окремі аспекти цього явища: повітряний та морський тероризм (середовище здійснення терористичних актів), бомбовий тероризм (засоби) та фінансування тероризму. На сьогодні укладено 11 основних міжнародних документів, що належать до так званих антитерористичних конвенцій:

• Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом (1997);

• Конвенція про маркування пластичних вибухових речовин з метою їхнього виявлення (1991);

• Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства (1988);

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Природний, техногенний та екологічний ризики: аналіз, оцінка, управління» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Загальний огляд терористичних загроз“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Перелік умовних позначень

  • Ризик і сталий розвиток суспільства

  • Ризик і проблеми сталого розвитку

  • Основні принципи аналізу безпеки і ризику

  • Математичне визначення ризику

  • Класифікація ризиків

  • Індивідуальний ризик

  • Соціальний ризик

  • Потенційний територіальний ризик

  • Прийнятний ризик

  • Збиток. Структура повного збитку

  • Основні складові прямого збитку

  • Основні складові опосередкованого збитку

  • Чинники техногенного, природного та екологічного ризику в Україні

  • Чинники техногенної небезпеки і ризику

  • Аварії в системах життєзабезпечення

  • Заходи щодо зниження ризику виникнення техногенних надзвичайних ситуацій

  • Чинники природної небезпеки і ризику

  • Просідання ґрунтів

  • Заходи щодо зниження ризику природних надзвичайних ситуацій

  • Гідрометеорологонебезпечні території, Затоплення і підтоплення територій

  • Чинники екологічної небезпеки і ризику

  • Зміна клімату

  • Забруднення навколишнього середовища

  • Забруднення вод України

  • Забруднення атмосферного повітря

  • Радіаційне забруднення атмосферного повітря

  • Забруднення ґрунтів

  • Неефективне використання природних ресурсів

  • Ризик для життя і здоров'я населення

  • Інфекційні захворювання населення

  • Теоретико-методологічні основи аналізу та оцінювання ризику

  • Концепції аналізу та оцінювання ризиків

  • Методи аналізу та оцінювання ризиків

  • Моделі аналізу та оцінювання ризиків

  • Формальні засоби побудови моделей оцінювання ризику

  • Експертні методи та системи прийняття рішень

  • Експертні системи

  • Методи теорії нечітких множин і нечіткої логіки

  • Нечітка логіка

  • Стохастичні методи моделювання

  • Нормальний закон розподілу

  • Гамма-розподіл

  • Логіко-ймовірнісні методи дослідження безпеки

  • Марківський процес

  • Пуассонівський процес

  • Метод статистичного моделювання Монте-Карло

  • Методи оцінювання природного ризику

  • Процеси, що лежать в основі збільшення кількості природних катастроф

  • Оцінювання ризиків від землетрусів

  • Застосування ГІС “Екстремум” для пом'якшення наслідків руйнівних землетрусів оперативним прогнозуванням обстановки в зоні реалізації сейсмічної події

  • Методичний підхід для визначення обсягів руйнувань та кількості людських жертв внаслідок землетрусів

  • Оцінювання ризиків від ураганів та сильних вітрів

  • Прогнозування зсувів

  • Оцінювання ризику від лісових пожеж

  • Прогнозування максимального збитку від природних катастроф за допомогою розподілу Парето

  • Лінійний і нелінійний ріст збитків від природних катастроф

  • Розрахунок характерного максимального одиничного збитку

  • Співвідношення характерного максимального і сумарного збитків для розподілу Парето

  • Верхня границя

  • Приклади розрахунків максимальних і сумарних збитків від природних катастроф

  • Методика комплексного оцінювання техногенної і природної небезпеки країни в регіональному вимірі

  • Системний аналіз техногенної та природної небезпеки України

  • Ідентифікація загроз техногенній і природній безпеці України

  • Визначення пріоритетів елементів системи техногенної і природної безпеки

  • Визначення комплексного показника потенційної небезпеки регіонів щодо техногенних і природних надзвичайних ситуацій

  • Розрахунок інтегрального показника небезпеки регіонів України щодо техногенних і природних надзвичайних ситуацій

  • Методи аналізу та оцінювання техногенного ризику

  • Основні поняття теорії надійності та безпеки

  • Показники надійності, безпеки та ризику

  • Обчислення функції надійності складних систем

  • Аналіз безпеки складних систем за допомогою методів “дерево подій” і “дерево відмов”

  • Метод аналітико-статистичного моделювання

  • Байєсівські методи визначення частоти базисних подій

  • Приклад побудови “дерева аналізу надійності людини”

  • Метод якісного оцінювання техногенних ризиків (АВНКВ)

  • Метод аналізу видів відмов і наслідків (АВВН)

  • Методика визначення ризиків та їх прийнятних рівнів для декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки

  • Методика прогнозування зон токсичного забруднення та наслідків аварій з викидом небезпечних хімічних речовин “ТОКСИ+”

  • Методика прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об'єктах і транспорті

  • Оцінювання ризику ураження населення небезпечними хімічними речовинами за аварій на об'єктах підвищеної небезпеки

  • Методика оцінювання безпеки об'єкта на основі методів теорії нечітких множин та нечіткої логіки

  • Алгоритми побудови моделі комплексного оцінювання безпеки об'єкта

  • Методи оцінювання екологічного ризику

  • Оцінювання екзогенних та ендогенних ризиків смертності населення на основі моделі гомперца- мейкема

  • Аналіз ризиків смертності населення для різних вікових груп

  • Аналіз ендогенних та екзогенних складових ризику смертності населення різних вікових груп

  • Динаміка змін ендогенних та екзогенних складових ризику смертності населення України

  • Оцінювання ризику токсичних ефектів

  • Оцінювання ризику, пов'язаного із впливом іонізуючого випромінювання

  • Оцінювання поглиненої людиною дози внаслідок впливу іонізуючого випромінювання

  • Середні дози опромінення щитоподібної залози дітей та підлітків різних областей України

  • Оцінювання радіаційного ризику

  • Оцінювання радіологічних наслідків аварій за допомогою системи COSYMA

  • Аналіз розповсюдження викидів (скидів) токсичних та радіоактивних забруднювачів у природному середовищі за допомогою системи MEPAS

  • Методика оцінювання збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру

  • Порядок розрахунку збитків за типами надзвичайних ситуацій

  • Розрахунок збитків від руйнування і пошкодження основних фондів, знищення майна та продукції

  • Розрахунок збитків від втрат готової промислової та сільськогосподарської продукції

  • Розрахунок збитків від втрат сировини, матеріалів та напівфабрикатів, проміжної продукції

  • Розрахунок збитків від вилучення або порушення сільськогосподарських угідь

  • Розрахунок збитків від втрат тваринництва

  • Проблеми і методи управління ризиками

  • Основні принципи управління ризиками

  • Нормування ризиків

  • Механізми регулювання техногенної, природної та екологічної безпеки

  • Задача мінімізації очікуваного збитку на об'єкті внаслідок проведення комплексу захисних заходів від надзвичайних ситуацій

  • Задача мінімізації ресурсів, необхідних для забезпечення прийнятного рівня ризику

  • Методи вирішення задач оптимальних витрат на управління ризиком надзвичайних ситуацій

  • Механізми розподілу ресурсів у соціально- економічних системах

  • Нормативно-правове регулювання безпеки і ризику

  • Ліцензування видів діяльності у сфері промислової безпеки

  • Планування заходів безпеки

  • Паспортизація, ідентифікація та декларування безпеки об'єктів

  • Страхування відповідальності суб'єктів господарювання за збиток від промислової аварії

  • Основні напрями державної політики з питань управління ризиками

  • Міжнародне співробітництво

  • Терористичні ризики

  • Загальний огляд терористичних загроз
  • Класифікація сучасного тероризму

  • Біологічний тероризм

  • Кібернетичний тероризм

  • Ядерно-радіаційний тероризм – глобальна загроза

  • Незаконний обіг ядерних, радіаційних матеріалів і джерел тонізуючого випромінювання. Розвиток “чорного ринку” ядерно- радіаційних матеріалів

  • Потенційні джерела загроз ядерного тероризму

  • Виготовлення примітивного ядерного підривного пристрою

  • Диверсії на ядерних об'єктах

  • ПІСЛЯМОВА