Ці процеси здебільшого проявляються в межах площ залягання лісових ґрунтів, особливою властивістю яких є здатність просідати при замочуванні, що, у свою чергу, призводить до руйнування різних об'єктів та змін у ландшафті.
Тому в разі проектування і будівництва на лісових ґрунтах необхідно враховувати небезпеку їх додаткового просідання, що пов'язано з процесами деформації в умовах зміни вологості ґрунту [25].
Просідання лісових ґрунтів значно впливає на характер та інтенсивність ерозійних процесів, які сприяють формуванню своєрідних форм рельєфу – подових западинних знижень. Поряд з цим в умовах масштабного вияву підтоплення знижується стійкість схилів, складених лесовими ґрунтами, які здатні просідати. Низька механічна стійкість лісових порід обумовлює зниження сейсмостійкості до 1–3 балів.
Найдинамічніше інженерно-сейсмологічна стійкість лісових ґрунтів знижується в південних регіонах, які характеризуються широким розвитком підтоплення в межах зрошувальних масивів і промислово-міських агломерацій. Висока здатність до розмивання лісових ґрунтів з активним яругоутворенням, спричиненим підтопленням, призводить до небезпечного ступеня розвитку ерозії на півдні України та деградації земель.
Площа поширення лісових порід сягає 250,25 тис. км2 (41 % території України). В умовах дестабілізації геологічного середовища, зокрема підтоплення, лесові ґрунти здатні до переходу в текучий стан із повною втратою несівної здатності. Особливо небезпечні лесові ґрунти на територіях із прогресуючим підійманням рівня підземних вод, це – Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська, Миколаївська області (рис. 3.8, див. кольорову вклейку).
Абразійні процеси – перетворення берегової лінії, що відбувається під впливом поверхневих вод і хвиль. Абразійні процеси виявляються на морських узбережжях держави загальною протяжністю 2630 км. У цій зоні внаслідок абразійних процесів руйнується майже 60 % загальної їх довжини. Небезпека таких явищ полягає в тому, що вони призводять до розвитку зсувів та обвалів прибережних схилів. Найбільшого впливу абразії зазнають узбережжя Чорного й Азовського морів у межах Південного Берега Криму, Одеської, Миколаївської, Запорізької та Донецької областей. Активно ці процеси проявляються і на берегах водосховищ Дніпровського каскаду.
Інтенсивність абразії обумовлена насамперед середньо- і багаторічною мінливістю штормів і рівня моря, що, у свою чергу, визначає швидкість руйнування берегів та час дестабілізації схилів, а також стійкістю порід, які складають береги, до розмиву. Швидкість абразії Чорноморського й Азовського узбереж становить 0,5-1,2 м/рік, а на окремих ділянках узбережжя Кримського півострова відступ берегової лінії досягає 3–4 м/рік.
Абразійне руйнування берегів завдає значних матеріальних збитків. Під постійною загрозою знаходяться численні санаторні комплекси, житлові будинки, інженерно-транспортні комунікації та споруди, набережні, а також раніше побудовані берегозахисні споруди. Ситуація загострилася настільки, що руйнівними процесами уражені такі всесвітньо відомі унікальні об'єкти, як Лівадійський та Алупкинський палацо-паркові комплекси. Катастрофічно розмивається берег у районі унікальних оздоровчих Сакських комплексів та район Затоки Одеської обл.
Протяжність берегозахисних споруд поверхневих водних об'єктів країни в межах міст і селищ становить близько 830 км, з яких ремонту або реконструкції потребують понад 750 км, що становить 90 % загальної їх протяжності. Прискорення темпів абразійно-зсувних процесів в останні роки пов'язане виключно з інженерною діяльністю людей.
Карст – це геологічне явище (процес), зумовлене підвищеною розчинністю гірських ґрунтів (переважно карбонатних, сульфатних, галогенних) за активної циркуляції підземних вод і спричинене процесами хімічного й механічного перетворення порід з утворенням підземних порожнин, поверхневих вирв, проваль, просідання ґрунтів. Карст – один із найнебезпечніших природних процесів через раптовість прояву у вигляді провалів та осідань земної поверхні, які іноді досягають 100 м і більше в діаметрі і в глибину.
Процеси карстоутворення можуть відбуватися на 38 % території України, на 24 % – вони можуть безпосередньо впливати на господарську діяльність. Розвитком відкритого карсту, який супроводжується провалами на поверхні, уражено близько 19 тис. км2 (3 % території країни). У районах ведення гірничих робіт розвинений техногенний карст, нерідко з катастрофічними проявами процесу.
Серед найвпливовіших чинників, що обумовлюють розвиток та активізують карстовий процес як у геологічному часовому масштабі, так і у відносно невеликі часові інтервали, є тектоніка (сучасні повільні опускання і підняття територій можуть активізувати чи зупинити карстовий процес), а також сейсмічна активність. Тому в сейсмічних районах активізація карстового процесу може бути раптовою і складнопрогнозованою.
Карст розвивається лише на територіях поширення гірських порід з підвищеною розчинністю, які за складом поділяють на карбонатні, сульфатні, галогенні; звідси і відповідні назви карстових процесів, що в них відбуваються.
Процес карстоутворення в галогенних відкладах має локальний характер (райони видобутку соляних корисних копалин – Солотвинське, Калуське, Стебнікське, Новокарфагенське родовища), проте найбільш катастрофічні наслідки.
На території України найпоширеніші карбонатні породи, але розвиток карстового процесу, пов'язаного з ними, найповільніший. У разі збільшення техногенного навантаження швидкість його розвитку значно зростає.
Активізація карсту і пов'язаних з ним просідань і провалів у сульфатних відкладах спостерігається в містах Передкарпаття (Немирів, Теребовля, Гусятин, Заліщики та ін.), створює загрозу цивільним і промисловим спорудам південно-західної частини Львова.
В останні роки під дією техногенних чинників карстові процеси почали активно проявлятися у місцях, де раніше вони були виключені. Техногенний вплив став одним з основних чинників активізації процесів карстоутворення, особливо це стосується території Донецького басейну. За попередніми оцінками, у Донбасі швидкість карстоутворення під дією регіонально-техногенного впливу збільшується в 1,5–3 рази, у сфері локально-техногенного впливу (дренаж, гірничі роботи, водовідлив тощо) – у 5 і більше разів. У багатьох промислово-міських агломераціях техногенний карст розвивається внаслідок зниження рівнів підземних вод, що пов'язано з формуванням на закарстованих масивах великих за розмірами депресійних лійок у районах водозаборів. Найбільше уражені карстовими процесами території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Донецької, Луганської, Львівської, Миколаївської, Рівненської, Тернопільської та Хмельницької областей. Особливу небезпеку становлять ділянки розвитку відкритого карсту (вирви, колодязі, провалля). За даними Державної геологічної служби, цією формою карсту найбільш уражені території Хмельницької (5,86 тис. км2), Вінницької (3,67), Волинської (2,46) областей та Автономної Республіки Крим (2,87 тис. км2) (рис. 3.9, див. кольорову вклейку).
У районах ведення гірничих робіт в умовах розвитку карбонатно-сульфатного карсту процес техногенного карстопрояву активізується найінтенсивніше. Останнім часом до групи катастрофічних проявів карбонатно-сульфатного карсту віднесені ділянки, що знаходяться в зоні впливу кар'єру Язівського родовища сірки (Яворівський район Львівської обл.), де розташовані селище і санаторій “Шкло”. У 1997 р. в межах гірничопромислового комплексу Язівського родовища у смт Шкло утворився карстовий провал завширшки 200–300 м і завглибшки понад 20 м. За останні 6 років тут утворилось до 300 нових провалів, під загрозою руйнування опинились будівлі та санаторій.
Особливої уваги та індивідуальних досліджень потребують райони Стебнікського родовища калійних солей, де поєднані майже всі карстоутворювальні чинники.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Природний, техногенний та екологічний ризики: аналіз, оцінка, управління» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Просідання ґрунтів“ на сторінці 1. Приємного читання.
