Концептуальні засади управління ризиками
Аналіз частоти і масштабів наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного походження у світі, починаючи з другої половини XX ст., свідчить про тенденцію підвищення ризиків небезпечних природних явищ, техногенних аварій і катастроф, які часто відзначаються транскордонним характером. Незважаючи на застосування широкого спектра правових, організаційних, управлінських, технічних і науково-методологічних заходів і засобів, розмір втрат у виробничій і невиробничій сферах життєдіяльності людини та шкоди навколишньому середовищу невпинно зростає, що змушує визнати недосконалість існуючої стратегії забезпечення сталого розвитку сучасного суспільства. Внаслідок цього сьогодні особливого значення набуває такий критерій ефективності функціонування соціоприродних систем, як безпека.
Відомо, що США та країни Європейського Союзу, формуючи політику і стратегію у сфері техногенної та природної безпеки, спираються на Концепцію управління ризиками, або, як її ще називають, Концепцію прийнятного ризику. При цьому під управлінням ризиком розуміють процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімального ризику виникнення аварій та надзвичайних ситуацій, тобто зниження ризику до такого рівня, який тільки є досяжним з погляду економічних і соціальних чинників. Нині управління ризиками без перебільшення можна вважати однією з головних технологій нашої цивілізації та важливою складовою сталого розвитку суспільства.
Деякі кроки у напрямі використання технології управління ризиками зроблено і в Україні, але поки що управлінські механізми, спрямовані на зменшення ризиків надзвичайних ситуацій до прийнятного рівня, не отримали широкого практичного застосування. Впровадження системи аналізу й управління ризиками на виробництві як основи регулювання техногенної безпеки, прогнозування криз і нестабільностей у природно-соціальній сфері, управління цими нестабільностями мають стати основою забезпечення безпеки населення і територій.
У наукових і державних колах України розуміють необхідність застосування нових підходів у сфері регулювання техногенної та природної безпеки, що спираються на поняття ризику. Методологічний апарат кількісної оцінки ризику виникнення надзвичайних ситуацій уже використовується в окремих галузях, зокрема для аналізу безпеки АЕС, декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки. Проте на цей час в українській нормативній базі відсутня система методик для оцінювання рівнів небезпеки і ризиків різних типів потенційно небезпечних об'єктів, тому декларування безпеки ОПН відбувається дуже повільно. Щоб прискорити цей процес, необхідна відповідна наукова підтримка. Запровадження кількісних методів оцінювання техногенних і природних ризиків є одним із стратегічних напрямів досягнення у державі прийнятного рівня безпеки для населення, об'єктів економіки та навколишнього природного середовища.
У 2005 р. на замовлення МНС України було розроблено Концепцію управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, яка містить науково обґрунтовану систему поглядів, підходів і рекомендацій щодо переходу держави на систему аналізу й управління ризиками як основу регулювання безпеки населення і територій [1]. Праця є надзвичайно актуальною для України, оскільки на території нашої держави знаходиться велика кількість потенційно небезпечних об'єктів, переважно в зонах із великою концентрацією населення, що збільшує ризики надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають значних матеріальних збитків, забруднюють навколишнє середовище. Однією з головних причин низького рівня безпеки населення, територій, техногенних і природних об'єктів в Україні є недостатня ефективність державної політики, спрямованої на посилення превентивної діяльності у сфері забезпечення техногенної, природної та екологічної безпеки.
Підвищення ступеня захищеності населення і територій від надзвичайних ситуацій, зниження ризиків виникнення та мінімізація наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру належать до числа пріоритетних завдань системи цивільного захисту. Аналіз функціонування єдиної державної системи цивільного захисту в Україні показав, що сучасні принципи регулювання техногенної і природної безпеки впроваджуються повільними темпами. Запровадження європейських стандартів безпечної життєдіяльності як одна з вимог євроатлантичної інтеграції України можливе за умов концептуальних і методологічних інновацій та інституційних перетворень.
Ресурси, що сьогодні витрачаються нашою державою на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, перевищують видатки, які виділяються на запобігання надзвичайним ситуаціям. Запровадження сучасних методів управління техногенними і природними ризиками є одним зі шляхів підвищення коефіцієнта корисної дії та конкурентоспроможності економіки України.
Стратегія управління ризиком має ґрунтуватися на виборі рівня ризику в межах від мінімального до прийнятного. Будь- який ризик має бути знижений настільки, наскільки це є практично досяжним, на основі принципу затрати–вигоди. Слід враховувати, що жодна господарська діяльність не може бути виправдана, якщо вигода від неї не перевищує завданого збитку.
Необхідність впровадження концептуальних засад управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру викликана глобальними і національними чинниками, які справляють негативний вплив на безпеку населення і територій. До них належать:
• підвищення рівня ризику стихійних природних явищ, обумовлених глобальними і регіональними змінами клімату, зростанням сейсмічної активності тощо, а також інтенсифікацією впливу техногенної діяльності людини на навколишнє природне середовище;
• значна кількість небезпечних техногенних об'єктів на території України;
• підвищення ймовірності та масштабів впливу стихійних природних явищ і катастроф на функціонування небезпечних техногенних об'єктів;
• підвищення рівня ризику техногенних аварій і катастроф, обумовлених критичним ступенем зношеності (60–70 %) основних виробничих фондів у провідних галузях промисловості, агропромисловому комплексі, системах життєзабезпечення України;
• високий рівень травматизму і смертності населення України, спричинений надзвичайними подіями та нещасними випадками;
• неефективність механізмів державного контролю й регулювання техногенної та природної безпеки;
• недостатній технічний і технологічний розвиток державної системи спостережень за чинниками, що зумовлюють надзвичайні ситуації природного характеру;
• неадекватність державної превентивної політики у сфері забезпечення техногенної та природної безпеки рівню реальних ризиків небезпеки, ступеню складності сучасних технологічних комплексів на території України і небезпечних природних явищ;
• необхідність удосконалення єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій в її теперішньому вигляді для ефективної нейтралізації сучасних загроз безпеці людини, суспільства і держави.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Природний, техногенний та екологічний ризики: аналіз, оцінка, управління» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Проблеми і методи управління ризиками“ на сторінці 1. Приємного читання.
