Закон “Про об'єкти підвищеної небезпеки” є українською копією Директиви Севезо II. На жаль, з поля зору цього закону випали інші потенційно небезпечні об'єкти, на яких небезпечних речовин немає, але на них відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій” [31] можуть статися такі надзвичайні ситуації: транспортні аварії, раптове руйнування будівель і споруд, аварії в електроенергетичних системах, системах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії тощо.
Звісно, серед різних видів техногенної небезпеки хімічна посідає особливе місце, оскільки небезпечні хімічні речовини виробляються, використовуються, зберігаються, транспортуються і знищуються на дуже багатьох небезпечних об'єктах, а масштаби і ступінь ураження ними населення й навколишнього середовища страхітливі. Проте на території України нині в Державному реєстрі ПНО налічується 13 789 об'єктів, до числа яких входять об'єкти “нехімічного” профілю, зокрема промислові підприємства, шахти, кар'єри, магістральні газо-, нафто-, продуктопроводи, гідротехнічні споруди, вузлові залізничні станції, мости, тунелі, полігони промислових відходів, місця зберігання небезпечних речовин. Загальна зношеність споруд, конструкцій, обладнання та інженерних мереж у всіх секторах економіки за невжиття термінових запобіжних заходів може спричинити велику кількість аварій на об'єктах “нехімічного” профілю. Це потребує застосування єдиних підходів державного управління й регулювання безпеки існуючого спектра ПНО України.
В Україні поки-що слабко розвинені нормативно-правові, організаційно-адміністративні, економічні, науково-методичні та інженерно-технічні методи управління ризиками, що сьогодні унеможливлює забезпечення рівня безпеки для населення, прийнятого в економічно розвинених країнах. Досі відсутній стандарт основних понять і термінів у сфері аналізу ризику. Відсутня система типових методик оцінювання ризиків надзвичайних ситуацій різного типу або збитків від них. Проте наукові дослідження, спрямовані на формування надійних і ефективних показників рівня безпеки населення, розробка методик і нормативів щодо її забезпечення постійно розвиваються і вдосконалюються.
Методологічний апарат кількісної оцінки ризику виникнення надзвичайних ситуацій і збитків від них уже використовується в окремих галузях, зокрема при аналізі безпеки АЕС, в авіації, при декларуванні безпеки об'єктів підвищеної небезпеки.
У 2005 р. в МНС України під керівництвом Г.А. Хміль було розроблено Проект Концепції управління ризиками надзвичайних ситуацій, яка містить науково обґрунтовану систему поглядів, підходів і рекомендацій щодо переходу держави на систему аналізу й управління ризиками як основу регулювання безпеки населення і територій [32].
Концепція забезпечення безпеки на основі критеріїв ризику визначає роль механізмів державного регулювання техногенної безпеки України, нормування ризиків та напрямки державної політики з питань управління ними.
Зауважимо, що управління ризиками надзвичайних ситуацій передбачає організацію постійного моніторингу за рівнем небезпеки техногенних об'єктів, природних процесів та регулювальний вплив на параметри устаткування й технологічні процеси, природні комплекси, екзогенні геологічні процеси тощо для зниження їх небезпечності. Регулярний моніторинг ризиків дає змогу відстежувати зміни рівня безпеки небезпечних об'єктів упродовж їх життєвих циклів, отримувати реальні оцінки їх залишкового ресурсу, що в умовах обмежених фінансових ресурсів та значної зношеності основних виробничих фондів у державі уможливлює оптимізацію витрат на запобіжні заходи.
Фундаментальною основою щодо управління природними процесами є вивчення умов і чинників, які впливають на їх розвиток.
Проте навіть за доброго знання всіх закономірностей управління ними – надзвичайно складне завдання [33]. У багатьох випадках їх розвиток взагалі не піддається регулюванню. Люди поки-що не навчилися керувати такими явищами, як землетруси чи виверження вулканів, проте виробили методи зменшення негативних наслідків багатьох природних процесів за своєчасного прогнозування їх прояву. Зокрема це стосується проблем спорудження будинків підвищеної сейсмостійкості в сейсмічно активних районах, обстрілу лавинонебезпечних ділянок, дренування зсувонебезпечних схилів, будівництва захисних гребель на повененебезпечних річках тощо. Доволі ефективним способом зниження природних ризиків і підвищення рівня безпеки є раціональна господарська діяльність людини та вибір для проживання територій, найменш уразливих із погляду впливу уражальних чинників.
Сучасна парадигма розвитку суспільства ставить за мету підвищення якості життя і задоволення потреб як нинішнього, так і майбутніх поколінь. Умовою досягнення цього є створення кожною державою національної системи управління безпекою суспільного розвитку, складовою якої є система управління техногенною, природною та екологічною безпекою. Збалансоване вирішення соціально-економічних завдань, проблем цивільного захисту населення, збереження сприятливого стану навколишнього природного середовища можливе лише за умов застосування науково обґрунтованих рівнів ризиків виникнення надзвичайних ситуацій. Показник ризику (як критерій) дає змогу порівнювати дію небезпечних чинників різних природи і виду, визначати з урахуванням внеску кожного окремого чинника інтегральний ступінь небезпеки будь-якого об'єкта, регіону, держави.
Незважаючи на відсутність уніфікованої методики і використання в розрахунках великої кількості припущень, застосування процедури оцінювання ризику – важливий інструмент для прийняття виважених та обґрунтованих рішень щодо створення системи безпеки суспільства.
Математичне визначення ризику
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Природний, техногенний та екологічний ризики: аналіз, оцінка, управління» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні принципи аналізу безпеки і ризику“ на сторінці 4. Приємного читання.
