Історія водопостачання налічує кілька тисячоліть. Ще у Стародавньому Єгипті для відбору підземних вод будували глибокі колодязі, обладнані найпростішими механізмами для підйому води, використовувалися гончарні, дерев'яні і навіть металеві (мідні та свинцеві) труби. У Давньому Римі були вже досить великі централізовані системи водопостачання.
Необхідність елементарного очищення води перед споживанням розуміли давно. Першу водоочисну станцію із застосуванням технологічних методів очистки (так звані повільні фільтри) було збудовано в 1829 р. у Лондоні. У Росії станцію очищення водопровідної води відкрили в 1888 р. у Петербурзі. В Україні станція відкрита у 1965 р.
Відведення стічних вод по трубах за межі населених місць також застосовувалось із давніх часів. При розкопках у Єгипті виявлено каналізаційні канали, збудовані ще за 2500 років до н.е. Аналогічні споруди існували ще раніше в Індії. Безумовно, ці споруди потребували величезних витрат праці, матеріалів і будувалися лише для палаців, храмів, громадських купалень.
В епоху феодалізму й особливо в наступний період розвитку капіталізму через зростаючу густоту населення погіршився санітарний стан міст. Часті епідемії викликали необхідність будівництва водопроводів, а потім і каналізації. Це диктувалося також розвитком промисловості та збільшенням об'ємів промислових стічних вод. Інтенсивне будівництво каналізацій почалось у Європі лише з XIX ст.
У наш час будівництво каналізацій є звичайним явищем під час благоустрою та будівництва централізованих систем водопроводу в населених пунктах.
Водопостачання – це сукупність заходів із забезпечення водою різних користувачів (населення, промисловості, транспорту тощо). Комплекс інженерних споруд, які здійснюють водопостачання, називають системою водопостачання, або водопроводом. Усі сучасні системи водопостачання населених місць централізовані, кожна з них забезпечує водою велику групу користувачів [5].
Динаміка розвитку водопровідно-каналізаційного господарства м. Києва за характерні роки наведена в табл. 4.2.
Таблиця 4.2
Розвиток водопровідно-каналізаційного господарства м. Києва за характерні роки
| Рік | Кількість жителів, тис. людей | Площа міста, км2 | Водопровід | Каналізація | ||||||
| Довжина мережі, км | Кількість свердловин артезіанської води | Подача води місту, тис. м3/добу | Довжина мережі, км | Об'єм стічних вод, тис. м3/добу | ||||||
| всього | артезіанської | дніпровської | деснянської | |||||||
| 1872 | 120 | 46,0 | 23,3 | – | 6,3 | – | 6,3 | 75,3 | – | |
| 1894 | 189 | 48,6 | 62,5 | – | 6,7 | – | 6,7 | – | 151,0 | – |
| 1913 | 442 | 170,0 | 180,0 | 25 | 31,0 | 31,0 | – | – | 195,0 | – |
| 1930 | 559 | 442,0 | 262,0 | 31 | 41,8 | 41,8 | – | – | 224,0 | 42,6 |
| 1939 | 846 | 442,0 | 343,0 | 53 | 109,0 | 79,0 | 30,0 | 269 | 245,0 | 99,0 |
| 1945 | 470 | 680,0 | 374,0 | 35 | 120,0 | 84,0 | 36,0 | 678 | 670,0 | 59,0 |
| 1965 | 1332 | 717,0 | 955,6 | 91 | 698,0 | 177,0 | 252,0 | 876 | 1738,0 | 520,0 |
| 1985 | 2436 | 903,0 | 3042,0 | 295 | 1494,0 | 318,0 | 498,0 | – | 2221,0 | 1307,0 |
| 1993 | 2654 | 990,0 | 3562,0 | 370 | 1519,0 | 221,0 | 422,0 | – | – | 1398,0 |
Для водопостачання використовуються природні джерела води: поверхневі – відкриті водойми (річки, озера, водосховища, моря) і підземні (ґрунтові та артезіанські води). Найбільш придатні для потреб населення – підземні води. Але для постачання водою великих населених пунктів підземних джерел часто виявляється недостатньо, й отримання з них значної кількості води економічно не вигідно. Тому для водопостачання великих міст і промислових об'єктів використовують переважно поверхневі джерела прісної води.
Для здобуття води з природних джерел, її очищення та подачі до місць користування слугують водозабірні споруди і насосні станції першого підйому, які подають воду до місць її очищення; очисні споруди; водозбірні резервуари чистої води; насосні станції другого чи наступних підйомів, які подають воду в місто чи на промислові підприємства; водоводи та водопровідні мережі. Загальна схема водопостачання може змінюватися залежно від конкретних умов (рис. 4.1). Якщо, наприклад, вода джерела не потребує очищення, то зі схеми випадають очисні та пов'язані з ними споруди. У разі розташування джерела на більш високих позначках, ніж об'єкт-водокористувач, вода може подаватися самотоком, і тому немає потреби у спорудженні насосних станцій. Розміщення водонапірних башт і резервуарів залежить від рельєфу місцевості. У деяких системах використовується кілька джерел водопостачання, що приводить до збільшення кількості основних споруд.
Рис. 4.1. Загальна схема системи водопостачання:
1 – водоприймальна споруда (водозабір); 2 – насосна станція першого підйому; 3 – водоочисні споруди; 4 – резервуар чистої води; 5 – насосна станція другого підйому; 6 – водоводи; 7 – водопровідна мережа; 8 – водомірна башта
Промислові підприємства за певних умов застосовують так звані оборотні системи водопостачання (рис. 4.2), а також системи з послідовним використанням води. Оборотні системи слугують для запобігання нераціональному використанню природних вод та їх забрудненню. У таких системах воду після необхідної обробки (охолодження чи освітлення) знову подають користувачам. Для охолодження води в оборотних системах застосовуються градирні, охолоджувальні ставки, басейни.
При цьому вода з джерела подається лише для поповнення її втрат під час охолодження та безповоротних втрат у виробництві. Таким чином, кількість води, яка забирається з джерела за оборотної системи, значно менша ніж за звичайної прямоточної системи.
Це дає змогу інколи використовувати природне джерело, якого за прямоточної системи було б недостатньо для цього користувача.
Системи з послідовним використанням води застосовують у тих випадках, коли вода, що скидається одним виробничим користувачем, може споживатись іншим. Це також зменшує об'єм води, який треба забрати з джерела водопостачання.
Через значне зростання об'ємів водокористування у містах місцеві природні джерела у деяких районах не можуть задовольнити потреб водопостачання. У такі райони вода надходить з віддалених джерел. Наприклад, у Лос-Анджелес (США) вода подається трьома водоводами з джерел водопостачання, які знаходяться на відстані 420, 610 і 800 км. Одним із джерел водопостачання Москви є р. Волга, з якої вода надходить по каналу на відстань 128 км. У центральні райони Донбасу вод: подається каналом "Дніпро-Донбас" і водоводами на відстань 130 км, Північно-Кримський канал забезпечує водою з Дніпра Крим аж до м. Керчі (протяжність близько 400 км).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урбоекологія і техноекологія» автора Франчук Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Водозабезпеченість міста“ на сторінці 1. Приємного читання.
