Локальні заходи щодо охорони довкілля (технологічні, санітарно-гігієнічні, біологічні тощо) – найбільш ефективний засіб компенсації екологічної неспроможності територій застосування стабілізувальних і компенсаційних заходів. Методи охорони кожного компонента природи по-своєму специфічні, однак більшість із них ґрунтується на імітації природних біологічних процесів самоочищення, адаптації і самовідтворення природного середовища.
Охорона ґрунтового покриву і ландшафту
Головні причини порушення цілісності верхніх шарів літосфери і ґрунтового покриву – відчуження земель під забудову, порушення території гірськими виробітками, ерозійні процеси, дефляція, переущільнення ґрунтів, забруднення їх пестицидами та іншими отрутохімікатами, солями важких металів, твердими побутовими і промисловими відходами, "психологічне" забруднення ландшафту, причинами якого є безлика структура забудови, збільшення в ландшафті непридатних земель тощо.
Основний засіб скорочення площі територій, що відводяться під міську забудову, – це раціональне їх використання. На сьогодні питома вага територій, що не використовуються для міських цілей в сучасних кордонах міських поселень, становить близько 50%. Така щільність забудови свідчить про необхідність переходу до більш інтенсивного використання міських територій, прискореного освоєння незручних і непридатних земель, надзвичайно жорсткого ущільнення промислової та складської забудови.
Природність трансформованих ландшафтів визначається показником екологічної стабільності Ксх трансформованих комплексів:
(7.1)
де Fст – площі, зайняті стабільними рослинними угрупованнями, що позитивно впливають на ландшафт; Fнест – площі, зайняті нестабільними елементами ландшафту (забудовою, дорогами тощо).
Нормальна природність або відносно стабільний коефіцієнт Ке.с відповідає територіям, відкритість яких становить понад 50%. Однак і на таких територіях забудова може сягати 10–20%, а людина не відчуває переважного впливу природи, оскільки він нівелюється антропогенним покривом.
Висока природність або стабільний показник Fст характерний для масивів, прилеглих до техногенно не завантажених територій, у межах яких відчутний всебічний вплив навколишнього природного середовища, навіть якщо це – сільськогосподарські угіддя.
Під час пошукових робіт, видобутку і переробки корисних копалин, будівництва підприємств і доріг порушуються величезні площі території. Ці порушення викликають зміни ґрунтового покриву, гідрологічного режиму, утворення техногенного рельєфу та інші якісні зміни. Порушені землі втрачають свою первісну цінність і стають доказом негативного впливу на довкілля.
У разі виконання різних земельних робіт верхні родючі шари, що містять гумус, знімаються і в подальшому використовуються на малопридатних землях. Глибину знімання родючих шарів регламентує ГОСТ 17.5.3.06-85.
Норми знімання родючого шару деяких типових ґрунтів наведені в табл. 7.1 [8]. Порушені землі підлягають рекультивації, що являє собою комплекс робіт, спрямованих на відновлення їх продуктивності і народногосподарської цінності, а також покращення стану навколишнього середовища відповідно до індексів суспільства.
Таблиця 7.1
Глибина родючого шару, що знімається для рекультивації
| Найменування ґрунту | Глибина знімання шару" м |
| Дерново-підзолистий | 0,2 |
| Буроземно-підзолистий | 0,2...0,5 |
| Бурові лісні | 0,2...0,3 |
| Чорнозем | 0,5...1,2 |
| Луговий | 0,4...0,5 |
| Сірозем | 0,4 |
| Жовтозем | 0,3 |
| Гірсько-луговий | 0,3...0,8 |
| Торф'яно-болотний | Вся глибина торф'яного шару |
За стабільності загальної площі ріллі у світі щорічно втрачається 6–7 млн га продуктивних земель [9]. Землі відводяться під будівництво, у резерв, деградують. Зростають площі "бедлендів" ("поганої" землі). У світі на сьогодні близько 2,5 млрд га становлять природні непридатні землі (пустелі, виходи скельних порід) і коло 2,0 млрд га – пустелі антропогенного походження.
Інтенсифікація сільського господарства спричинює дегуміфікацію, фізичну деградацію, переущільнення, розвиток водної та вітрової ерозії, забруднення ґрунтів різними сполуками тощо. Це призводить до зниження родючості та втрат земель. Такі втрати мають важливі екологічні наслідки. Лише за рахунок цих процесів в атмосферу додатково надійшло близько 1000 млрд т С02, що посилило парниковий ефект.
Серед проблем деградації ґрунтів унаслідок діяльності людини найважливішими є ерозія, дефляція земель та опустелювання територій. Ерозія – руйнування ґрунту через вимивання порід водою, дефляція – руйнування й розвіювання ґрунтів та гірських порід під дією вітру.
Опустелювання – зниження або руйнування біологічного потенціалу землі, яке може призвести до умов пустелі. Стосовно урбоекосистем поняття опустелювання означає виснаження наземних екосистем унаслідок діяльності людини.
Захист ґрунтів від ерозії та дефляції включає цілий комплекс організаційних, агротехнічних, лісомеліоративних та гідротехнічних заходів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урбоекологія і техноекологія» автора Франчук Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЛОКАЛЬНІ МЕТОДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕНСАЦІЇ В УРБОЕКОСИСТЕМАХ“ на сторінці 1. Приємного читання.
