Під час мартенівського виробництва сталі з усіх пилогазових викидів із сталеплавильних агрегатів найбільша кількість припадає на мартенівські печі: 90% оксидів сірки, 85% оксидів азоту та 75% пилу. На одну тонну садки в мартенівських печах при опаленні їх природним газом утворюється від 1000 до 4000 м3/год газу, який має на виході з печі температуру 700–800°С. Хімічний склад газу залежить від виду використаного палива, складу шихти та технології плавки. В ньому містяться оксид та діоксид вуглецю, оксиди азоту та сірки, кисень, водень, азот, водяна пара та деякі інші речовини. Кількість оксидів сірки залежить від виду використаного палива і при опаленні коксодоменним газом може досягати 800 мг/м3.
Окрім газоподібних домішок, газ, що виділяється, містить значні кількості пилу – до 15 г/м3. Мартенівський пил складається в основному з оксидів заліза (близько 88%). Крім цього, в ньому містяться оксиди алюмінію, марганцю та інших речовин, що входять до складу шихти; оксиди заліза надають газу коричневого кольору.
У мартенівських цехах є і неорганізовані джерела потрапляння пилу в довкілля. Наприклад, у повітрі міксерного відділення вміст пилу доходить до 13 г/м3; у місці розвантаження сипких матеріалів на шихтовому подвір'ї – 250–450 мг/м3; у люнкеритному пристрої в розливальному прольоті – 100–160 мг/м3. Виділений з мартенівської печі газ перед викидом в атмосферу підлягає обов'язковому очищенню. Перед очищенням газ охолоджують у котлах- утилізаторах до 220–250°С.
В Україні найбільше поширення дістали дві схеми очищення мартенівського газу: суха (рис. 19.1) та мокра (рис. 19.2). Запиленість очищених за цими схемами газів не перевищує 100 мг/м3. На зображеній на рис. 19.1 схемі очищення мартенівського газу сухі пластинчасті електрофільтри встановлені після котла-утилізатора. Для запобігання вибуху оксид вуглецю, що міститься в газі, допалюється в спеціальній камері, що знаходиться перед котлом-утилізатором.
Рис. 19.1. Схема очищення мартенівських газів від пилу в сухих пластинчастих електрофільтрах ("сухе" очищення):
1 – мартенівська піч; 2 – лежак; 3 – шибер; 4 – камера для допалювання оксиду вуглецю; 5 – котел-утилізатор; 6 – димосос; 7 – напрямний апарат; 8 – димова труба; 9 – електрофільтр; 10 – лінія пневмотранспорту пилу; 11 – дросель-клапан; 12– випарювальний скрубер
При очищенні газу, що відходить від двованного сталеплавильного агрегату, використовується також суха та мокра схеми очищення. Після допалювання оксиду вуглецю газ охолоджується (до 200°С) у скрубері, за яким установлюється електрофільтр типу УГ.
За такої схеми очищення, якщо запиленість газу перед скрубером становить до 7 г/м3, то перед електрофільтром вона вже зменшується до 3 г/м3, а за ним – до 0,1 г/м3.
Рис. 19.2. Схема очищення мартенівських газів від пилу в трубах Вентурі ("мокре" очищення):
1 – мартенівська піч; 2 – лежак; 3 – шибер; 4 – пристрій для підігріву газу; 5 – димова труба; 6 – котел-утилізатор; 7 – димосос; 8 – напрямний апарат; 9 – дросельний клапан; 10 – відцентровий скрубер; 11 – зрошувальна камера; 12 – газопровід очищеного газу; 13 – прямокутні труби Вентурі; 14 – гідрозатвор
Зменшення шкідливих викидів в атмосферу
За "мокрого" очищення газу, що відходить від двованного сталеплавильного агрегату, в скруберах Вентурі його спочатку охолоджують до 700–800°С уприскуванням води, потім направляють у котел-утилізатор. Охолоджені до 200–250°С гази потрапляють далі в скрубери Вентурі, після них – у краплеуловлювачі, а звідти за допомогою димососів – у димар. Ефективність уловлювання пилу досягає 99%.
Зараз необхідно очищати мартенівські гази не тільки від пилу, а й від оксидів азоту. Для видалення їх апробовано аміачно-каталітичний метод. Підготовка газів до каталітичного очищення включає їх охолодження та очищення від пилу в тканинних або електричних фільтрах. Процес відновлення оксидів азоту аміаком до елементарного азоту відбувається за температури 280–320°С за наявності ванадієвого каталізатора.
Розробляються методи окиснення азоту до діоксидів, для чого використовуються тверді, рідкі та газоподібні окиснювачі (гіпохлорид натрію, хлорне вапно, діоксид хлору, озон). Отриманий діоксид азоту та непрореагований оксид азоту уловлюються лужним розчином.
Досліджуються методи адсорбції оксидів азоту твердими адсорбентами (сланцевою золою, вапном, цеолітами та іншими речовинами) в нерухомому та киплячому шарах. При цьому поглинається до 80% оксидів азоту. Контактний апарат являє собою циліндричну або прямокутну ємкість з перегородкою – перфорованою полицею, на якій знаходиться адсорбент. У разі необхідності в апарат встановлюють декілька полиць з адсорбентом, шар якого досягає висоти 50–100 мм, будується окремий колекторний підвід та відвід газу від кожної полиці.
У зв'язку з меншою енергоємністю киснево-конверторного способу виробництва сталі порівняно з мартенівським способом частка виплавки конверторної сталі безперервно збільшується.
При продувці рідкого чавуну киснем у конверторі відбувається вигоряння з чавуну вуглецю та інших домішок. Утворений продукт згоряння (конверторний газ) містить переважно оксид вуглецю (85–90%), діоксид вуглецю (8–14%), а також невелику кількість кисню, азоту та деяких інших речовин, наприклад сірки. За даними, кількість сірки, що виходить з газової фази за плавку, становить 7–8% від вмісту сірки в шихті.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урбоекологія і техноекологія» автора Франчук Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Заходи боротьби зі шкідливим впливом на довкілля“ на сторінці 1. Приємного читання.
