Виробничий потенціал
Легка промисловість як галузь великої індустрії була створена у другій половині XVIII ст. Технічний прогрес в одній з найдавніших галузей легкої промисловості – у текстильній – розпочинається від великих винаходів ХVIIІ ст., які створили базу для переходу текстильної промисловості зі стадії мануфактури у стадію великої машинної індустрії. Швидке зростання кількості галузей легкої промисловості розпочалося у XIX ст., коли панські фабрики стали виштовхуватися капіталістичними. Розвиток легкої промисловості стримувався слабким розвитком сировинної бази, а також відсутністю машинобудування.
Шляхи вдосконалення розвитку легкої промисловості: підвищення якості, збільшення кількості, розширення асортименту продукції за рахунок розвитку відповідних галузей на новій основі, а саме: приватизації промисловості задля заповнення споживчого ринку, створення галузі виробництва нового професійного обладнання, а також для сфери послуг населенню.
За рахунок скорочення обороту капіталу в цій галузі можливе створення умов для прискорення розвитку всієї економіки країни.
Товарів народного споживання надходить на внутрішній ринок менше ніж їх виробляють в Україні, оскільки задля подальшого завоювання ринків збуту і розширення обсягів виробництва експортної конкурентоспроможної продукції урядом дозволено збільшити експорт до 30% виробленого в Україні взуття, одягу, трикотажних виробів та ін. Серед галузей виробництва непродовольчих товарів однією з важливих є легка промисловість, яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а промисловість – технічними тканинами. Виробничий потенціал легкої та текстильної промисловості України надав можливість виготовляти 11,3 м2 тканин, 5,6 пари панчішно-шкарпеткових виробів, 2,9 шт. трикотажних виробів, 2,0 пари взуття на людину.
У галузі легкої промисловості налічується 483 виробничих підприємства. Проте значні потенційні можливості галузі використовуються недостатньо. З цього випливають: значні недопоставки сировини за міждержавними угодами з країнами СНД, практично припинені імпортні поставки, які щороку становили 500 млн дол. США. Отримано лише 41,9 тис. т бавовни замість 77 тис. т. Поставляється менше хімічних ниток і волокна, шубно-хутрової сировини, каучуків, синтетичних латексів, барвників. Підприємства переважно працюють на давальницькій сировині, щоб не простоювати, що призведе до збіднення українського ринку товарів. До того ж держави-монополісти – постачальники основних видів сировини в Україну постійно підвищують ціни на них, унаслідок чого з 1993 р. до 1995 р. вартість продукції легкої промисловості зросла від 26 до 77 разів. Перед легкою промисловістю поставлене нове завдання – формувати і розміщувати державні замовлення і контакти та координувати діяльність підприємств, пов'язану з виконанням цього завдання, а також виробляти цільові програми перспективного розвитку нових видів сировини, збалансованого розвитку підгалузей. У розроблених проектах програм розвитку легкої промисловості передбачено розширити сировинну базу та ліквідувати диспропорції в окремих підгалузях, розвивати машинобудування для легкої промисловості, механізм відновлення кооперативних зв'язків із країнами СНД.
У зв'язку зі значними можливостями забезпечення потреб України власним льонокомбінатом доцільно прискорити будівництво Самбірського льонокомбінату для випуску льняних тканин. Випущено першу продукцію для промисловості на основі конверсії окремих підприємств військово-промислового комплексу. Хімічна промисловість України має можливість нині використовувати власні потужності для виробництва синтетичної шкіри, клею, підошв, хімічних ниток і волокон, капролактаму, необхідного для виробництва ниток та пряжі. Слід організувати виробництво поліуретанових композицій для взуттєвої галузі, які досі імпортували. Розміщення легкої промисловості вигідно поєднується з розміщенням важкої промисловості. Оскільки у виробництві предметів споживаня зайняті здебільшого жінки, а у важкій – чоловіки, при будівництві нових підприємств, окрім капітальних витрат, слід враховувати витрати на соціальну інфраструктуру. Легка промисловість тісно пов'язана із сільським господарством на стадіях первинної обробки сировини та з машинобудуванням й хімічною промисловістю, які постачають їй устаткування, барвники. У розміщенні хімічної промисловості відбулися зміни, зумовлені фактичною ліквідацією зв'язків між сировинними районами виробництва. Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і споживача, взуттєве і швейне – на споживача, льняне – на сировину. У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належить первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, льняна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, конопледжутова, сітков'язальна, текстильно-галантерейна, трикотажна, валяльно-повстяна підгалузь.
Текстильна промисловість. Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств були невеликі. Деяке пожвавлення її розвитку почалося в радянські часи, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові в Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбінати в Херсоні і Тернополі, камвольно- суконний у Чернігові, Дарницький шовковий комбінат, Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовнопрядильні фабрики в Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужність Чернівецького текстильного комбінату, Дунаєвецької і Богуславської суконних фабрик.
Бавовняна промисловість. Бавовняна промисловість для виробництва тканини – перша серед галузей текстильної промисловості. На неї припадає 50,1% всіх тканин, що виробляються. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживача. Бавовняна промисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувально-обробне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин із домішкою синтетичних і штучних волокон. Основні підприємства розміщені: у Херсоні, Тернополі – бавовняні комбінати, Донецьку – бавовнопрядильний комбінат, Києві – ватноткацька, Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі – ткацькі фабрики, Нікополі – ниткова фабрика.
Вовняна промисловість. Вовняна промисловість – одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловості. Вона виробляє 7% усіх тканин України. Первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки виристовують штучні та синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях, Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську – тонкосуконна фабрика, Чернігові – камвольно-суконний комбінат, Кривому Розі – вовнопрядильна фабрика. У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.
Шовкова промисловість. Шовкова промисловість пов'язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Вона виробляє 20,5% усіх тканин України. Зосереджена в Києві, де виробляють крепдешин і крепжоржет із натурального шовку. У Києві та Черкасах випускають тканини зі штучного і синтетичного волокна. У Луганську – меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовляють шовкові тканини технічного призначення. Льняна промисловість розвинулася за радянських часів. Вона випускає 7,3% тканин країни на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах, Костенській і Марчихіно-Будській фабриках. Підприємства повністю забезпечені власним льоноволокном. Частину льоноволокна вивозять за межі країни.
Конопляно-джутова промисловість. Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і власної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію цієї підгалузі випускає Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод. Частину продукції експортують.
Трикотажна промисловість. Трикотажною промисловістю України вироблено в 1995 р. 27 млн шт. трикотажних виробів. За 1985– 1995 рр. виробництво зменшилось у 12 разів. Вона має значну власну сировинну базу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Донецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Миколаєві, Львові й Червонограді.
Швейна промисловість. Розміщена у районах споживання, здебільшого у великих населених пунктах, оскільки перевезти тканини і нитки для неї економніше ніж готові вироби. У швейній промисловості створено виробничі об'єднання і фірми, серед них відомі такі, як Київське виробниче об'єднання швейної промисловості "Україна", Львівська фірма "Маяк", Харківська швейна фабрика ім. Ю.Д. Синякова та ін. Швейна промисловість донедавна на 90% задовольняла попит населення України на готовий одяг і білизну.
У місті Миколаєві на підприємстві "Евіс" у 1997 р. обсяг виробництва товарів народного споживання становив 11 177 тис. грн.
Шкіряно-взуттєва промисловість. Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї – природна шкіра свійських, диких і морських тварин. Широке використання нових синтетичних матеріалів (штучної шкіри, гуми), парусини, вовни (для валяного взуття), тканини суттєво збагатило й доповнило сировинну базу взуттєвого виробництва. Зі шкіри виготовляють одяг, шорно-сідельні та галантерейні вироби, деталі для текстильних машин. На розміщення шкіряного виробництва впливають і центри м'ясної промисловості, а також традиційні способи й види вичинки шкіри.
У взуттєвому виробництві велику роль відіграють процеси механізації та машинобудування для шкіряно-взуттєвого виробництва. Підприємства виробляють різноманітні товари з замінників шкіри, шкіряні товари, взуття з натуральної і штучної шкіри. Шкіряна промисловість – стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства розміщені в Харкові, Києві, Львові, Василькові, Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку: шкірзамінники – в Одесі. Сучасна взуттєва промисловість України перетворена на велику механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Херсоні реконструйовано, у Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі, Мукачеві збудовано нові підприємства. Всього в країні діє 16 шкіряних і 33 взуттєвих виробничих об'єднання. Найбільші шкіряні об'єднання – у Луганську, Львові, Харкові, Вознесенську, Кривому Розі, Хмельницькому. Для шкіряного виробництва важливо удосконалювати діючу і створювати нову технологію, освоювати матеріали з поліпшеними технологічними та експлуатаційними властивостяии, механізувати та автоматизувати виробничий процес. Хутрова підгалузь переробляє хутрову, овечу та козину сировину й штучне хутро і виготовляє з них хутряні і шубні вироби. В минулому вона мала кустарний і сезонний характер. Зараз у країні збудовані і діють хутрові підприємства в Харкові, Краснограді, Тисмениці, Львові, Одесі, Жмеринці.
В Україні основний хутровий звір – лисиця, поширена на всій території. Особливо цінне хутро куниці, видри, норки. Заготовляють шкіри ховрахів, хом'яків, водяних щурів, що є шкідниками сільського господарства. Крім того, хутрові підприємства переробляють шкіри сріблясто-чорної лисиці, кроля. У підгалузі освоєно технологію облагородження овечих шкір, як наслідок – поліпшились якість і зовнішній вигляд виробів та їх асортимент. Тут має глибоке значення трикотажне штучне хутро, що імітує натуральне хутро норки, куниці, єнота, ондатри, овець. В Україні штучне хутро виготовляють Донецький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об'єднання, фабрики у Жовтих Водах і Ясені. Зараз випускають вироби масового вживання, удосконалюються технології обробки хутрової сировини, із застосуванням нових барвників впроваджуються системи управління виробництвом.
Характерні технологічні процеси
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урбоекологія і техноекологія» автора Франчук Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЛЕГКА ПРОМИСЛОВІСТЬ“ на сторінці 1. Приємного читання.
