Період феодального абсолютизму був одночасно і періодом нагромадження династіями Європи багатств. Будувалися великі резиденції, пишні архітектурні світські і церковні ансамблі, палаци, парки. У XVII-XVIII ст. розвинулося регулярне планування міста, що характеризується правильним геометричним малюнком кварталів і особливим садово-парковим мистецтвом. Велику популярність здобув садово-парковий комплекс, створений А. Пенотром у Версалі, резиденції французьких королів. Цей парк став зразком для наслідування в багатьох державах Європи.
Разом із містами зростала і кількість мешканців міст, що були одночасно важливими адміністративними і господарськими центрами. Порівняно з попередніми віками вона збільшилася в кілька разів і досягла в найбільших містах того часу (Париж, Лондон, Москва та ін.) 200-300 тис. людей. Особливого значення стали набувати заходи, спрямовані на упорядкування природокористування. Відповідні укази мали на меті охорону лісів від вирубування, створення заповідних гаїв, регламентацію полювання, встановлення місць рибного лову тощо. Позаміські території охоронялися правилами, указами про використання найближчих до міста територій для розбиття садів та ін. Усі ці заходи, проте, не могли істотно оживити міське середовище. Санітарний стан міст, як і раніше, залишався незадовільним.
Промислова революція дійшла піку в пору великих географічних відкриттів, що набрала силу разом із новими прогресивними капіталістичними відносинами, привела до бурхливого зростання і розвитку промисловості і, як наслідок, міст, де насамперед виявилися негативні наслідки індустріалізації та урбанізації.
Стрімко зростаючі міста швидко перевершили своїх попередників – до 1800 р. мільйонний рубіж переступив Лондон, до 1850 р. – Париж, а на початок XX ст. у світі вже було 12 міст-мільйонерів.
Скупчена забудова, антисанітарні умови в робочих кварталах і епідеміологічна небезпека в найбільших промислових центрах Манчестера, Бірмінгема, Ліона залишалися грізним виявом дисгармонії людини і природи. Водоймища у великих містах були джерелами шлунково-кишкових захворювань, що призводило до епідемій черевного тифу (1937 р. Лондон, Глазго, Единбург), холери (з 1817 по 1826 рр. відмічено шість пандемій цієї хвороби).
Згодом, завдяки успіхам медицини і гігієни, розвитку каналізаційного і водопровідного господарства, ця небезпека була значно послаблена. Але дедалі більш відчутною ставала нова, не менш суттєва екологічна проблема – прогресуючий розвиток забруднень повітряного та водного басейнів, ґрунтово-рослинного покриву, деградація природного ландшафту. Такий стан посилився надзвичайною щільністю міських поселень на території багатьох країн – Англії, Бельгії, Голландії, деяких районів Франції і Німеччини, що нерідко призводило до злиття міських районів у міські агломерації, обширні зони з деградованою природою.
Міста постіндустріальної епохи
Ще століття тому всього 5% населення Землі проживало в містах (причому більше за 2% – у великих, з населенням понад 100 тис. людей) і тільки одне місто -– Лондон налічувало більше за 1 млн мешканців. Сьогодні кожна третя людина планети – городянин, міське населення в промислово розвинутих країнах – Англії, США, Німеччині, Нідерландах Росії становить 75-80%; у великих містах зосереджена чверть міських жителів, а кількість міст-мільйонерів до 2000 р. досягла 300 (у 1900 р. їх було 12, у 1940 – 42, у 1960 – 88). Із них не менше половини налічують більше 3 млн жителів кожне. Традиційні рекордсмени – міста-столиці промислово розвинутих країн перевершують за кількістю населення найбільші міста в країнах, які розвиваються. Чисельність населення найбільш великих з них у кінці 2000 р. досягла: Мехіко – 26,3 млн, Сан-Пауло – 24 млн, Токіо – 17,1 млн, Калькутта – 16,6 млн, Бомбей – 16 млн, Нью-Йорк – 15,5 млн, Шанхай – 13,8 млн, Сеул – 13,5 млн, Делі – 13,3 млн, Ріо-де-Жанейро – 13,3 млн, Буенос-Айрес – 13,2 млн. У Російській Федерації кількість міст-мільйонерів до 2000 р. досягла 15.
Процес розвитку сучасних міст визначається не тільки їх кількісним зростанням. Міста змінюються якісно – у різних районах Землі виникають гігантські метрополії – скупчення міст із численним населенням. їхні території охоплюють багато сотень квадратних кілометрів, поглинаючи сусідні селища і утворюючи гігантські агломерації й урбанізовані райони, що тягнуться на тисячі кілометрів. Так, у США, на Атлантичному узбережжі сформувався величезний урбанізований район (агломерації Бостона, Нью-Йорка, Філадельфії, Балтимора, Вашингтона, що злилися), який займає площу 150 тис. км2 з населенням 40 млн. На Тихоокеанському узбережжі Японії внаслідок злиття агломерацій Токіо, Іокогами, Кіото, Нагої, Осаки, Кобе складається одна з найбільших у світі конурбацій – Токайдо з населенням 60 млн (половина населення країни).
Величезні багатомільйонні агломерації сформувалися також у Німеччині (Рурська), Англії (Лондонська і Бірмінгемська), Нідерландах (Ранстад-Холланд) та ін.
Швидке зростання гігантських урбанізованих районів, які дістали назву мегаполісів, дає можливість передбачити, що в наступному столітті цей вид розселення буде переважати. Особливості взаємодії містобудівних структур із навколишнім середовищем найпомітніші за розгляду екологічних аспектів ще одного феномена нашого часу – урбанізації.
Екологічні аспекти урбанізації
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урбоекологія і техноекологія» автора Франчук Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міста індустріальної епохи“ на сторінці 1. Приємного читання.
