Урбоекологія розвивається як частина містобудівної науки і багато в чому заснована на її методології. Для неї характерні декілька підходів, зокрема:
Територіально-містобудівний підхід. Стосовно розв'язання завдань урбоекології цей підхід визначається особливістю заходів з охорони навколишнього середовища, які плануються в проектних роботах з містобудування. Ці заходи утворюють певну систему, просторові кордони і характер функціонування якої зумовлені конкретною територією та особливостями її планувальної організації. Від того, наскільки раціонально організована і використовується така територія, залежить не тільки гармонійний розвиток виробництва, соціальної сфери та інше, а й дієвість природоохоронних заходів.
Комплексний підхід. Досліджуючи і проектуючи містобудівні структури, дуже важливо прагнути до досягнення максимальної повноти і комплексності – охопленням якомога більшої кількості галузей народного господарства, представлених на цій території, до повного і всебічного розгляду всієї різноманітності виниклих проблем. Тільки такий підхід може привести до прийняття справді обґрунтованих рішень.
Системний підхід. Ідея системного підходу – розгляд того чи іншого явища як цілого, що складається із сукупності взаємопов'язаних елементів – не є новою для багатьох галузей знання. Зокрема і урбоекологія як складник містобудування по своїй суті – системна дисципліна.
Система – певним чином впорядкована матеріальна та (або) енергетична сукупність, що саморозвивається і саморегулюється, існує і керується як відносно стійке одне ціле за рахунок взаємодії, розподілу та перерозподілу речовин, енергії та інформації.
Головний зміст урбоекології полягає в тому, щоб на основі аналізу і синтезу взаємозв'язків природних, соціально-економічних і технічних складників території створити інтегровану модель району і в конкретних умовах визначити програму заходів для її реалізації. Для цього необхідно враховувати дві найбільш важливі умови: перша – комплексне охоплення всіх істотних природних, економічних і екологічних чинників; друга – розподіл будь-якої складної проблеми на ряд проблем більш низького рівня, що потребують свого особливого підходу і мають найкращий розв'язок для раціонального функціонування системи загалом.
Біоекономічний підхід. Великі масштаби господарської діяльності завдають природі величезного збитку. Своєю чергою пригнічення і деградація природи обертається для економіки, соціальної сфери, суспільства загалом колосальними втратами. Чим вище рівень забруднення навколишнього середовища, тим більші відповідні витрати на їх запобігання. У цьому полягає економічний зміст проблеми пошуку оптимальних впливів на природу. Бажаний оптимізм може бути досягнутий тільки тоді, коли додаткові витрати на запобігання негативним наслідкам антропогенного тиску на природу принаймні урівноважуться економією від зниження збитку, завданого подібним тиском. Такий підхід потребує реалізації виробничих процесів з урахуванням збереження рівноваги навколишнього середовища, тобто здійснення принципу раціонального природокористування.
Традиційний підхід до містобудування має поступатися місцем більш прогресивному, більш відповідному сучасній екологічній ситуації в містах, досить широкому біоекономічному підходу, що розглядає на рівних як антропогенний, так і природний складник міст і їх систем. Такий підхід в урбоекології здатний забезпечити досягнення сукупної ефективності планувальних заходів, спрямованих на раціональну організацію виробництв, збереження і збагачення природного середовища міста.
Навколишнє середовище міста (довкілля) – це частина географічної оболонки (глобальне середовище перебування людини та інших живих організмів), обмежена територією, зайнятою містом, його околицями і пов'язаними з ними інженерними і транспортними спорудами – включає природні і штучні компоненти (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Загальне середовище міста
Природні компоненти – фізичні тіла і поля, які є об'єктами фізичного (абіотичного) середовища мешкання і відмінними від людини живими організмами (біотичного) середовища.
Абіотичне середовище – повітря, вода, геологічне середовище.
Біотичне середовище – флора і фауна міст.
Штучні компоненти – фізичні і духовні об'єкти:
• 1) предмети, засоби і результати діяльності людини як пізнаючої субстанції: житло, виробничі умови, культурні будівлі, споруди, системи комунікацій і життєзабезпечення, засоби виробництва і предмети домашнього вжитку, енергоносії і харчові продукти;
• 2) відходи виробництва і життєдіяльності (об'єкти штучного техногенного середовища);
• 3) об'єкти духовно-культурного середовища (книги, картини, скульптури, твори музики, архітектура, драматургія, кінематограф, ідеї).
Емоційно-психологічне середовище – люди, об'єднані в статево-вікові психологічні, професійні та етнокультурні групи.
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МІСЬКИХ СИСТЕМ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урбоекологія і техноекологія» автора Франчук Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Методологічні підходи до розвитку урбосоціоекосистем, їх структура“ на сторінці 1. Приємного читання.
