Водозабір – це гідротехнічна споруда, яка здійснює забір води з джерела живлення (річки, озера, водосховища) для потреб водокористування.
Крім того, є водозабори, які використовуються для потреб гідроенергетики, іригації тощо. Водозабірні споруди мають забезпечувати надходження у водовід (трубопровід, канал, тунель) води заданої кількості, необхідної якості і відповідно до графіка водокористування.
Споруди для забору води з поверхневих джерел класифікуються за типом джерела (річкові, водосховищні, озерні, морські та ін.). З річкових найпоширеніші – берегові, руслові, плавні, ківшові. Крім того, вони можуть бути суміщені з насосними станціями першого підйому чи розміщені окремо від них.
Берегові водозабірні споруди, які будуються на відносно крутих берегах річок, являють собою бетонний чи залізобетонний колодязь великого діаметра, винесений передньою стінкою у річку (рис. 4.3). Вода надходить у нього через отвори, захищені гратами, а потім через сітки, які забезпечують механічне очищення води.
Рис. 4.2. Схема оборотного водопостачання:
А – промислове підприємство; Б – охолоджувальний пристрій; В – циркуляційна насосна станція; Г – водоприймач; Д – насосна станція; 1 – відвід нагрітої води; 2 – подача охолодженої води; 3 – подача свіжої води
Рис. 4.3. Береговий водозабірник:
1 – поріг водозабору; 2 – грати для затримки сміття; 3 – дериваційний канал; 4 – пристрій для усунення сміття з грат; 5 – затвори; б – шахта водозабору; 7 – іераційна шахта; 8 – байпаси; 9 – галерея засувів на байпасах; 10 – приміщення підйому механізмів; НПР – нормативний підпірний рівень; РМО – рівень мертвого об'єму
Руслові водозабори споруджують, як правило, на пологих берегах; вони мають оголовок, винесений у русло річки (рис. 4.4). Конструкція оголовків найрізноманітніша. З оголовка вода подається по самостічних трубах до берегового колодязя; останній часто суміщається з насосною станцією першого підйому.
Плавні водозабірні споруди – це понтон чи баржа, на яких встановлюються насоси, що забирають воду безпосередньо з річки. На берег вода подається по трубах (з рухливими стиками), які прокладено на з'єднувальному містку.
У ківшових водозабірних спорудах вода надходить з річки спочатку в розташований біля берега ківш (штучна затока), у кінці якого розміщується власне водозабірна споруда. Сам ківш використовується для осадження насосів, а також для боротьби з льодовими явищами – шугою, глибинним льодом.
Водозабір підземних вод – це гідротехнічна споруда для забору підземних вод і подачі їх у водопровідні та інші водогосподарські системи. Вибір ділянки для закладання водозабору підземних вод зумовлюється геолого-гідрогеологічними умовами району, відстанню від місця користування водою та ін. Експлуатація водозаборів здійснюється за допомогою каптажних пристроїв. Залежно від умов і призначення вони поділяються на вертикальні та горизонтальні.
Рис. 4.4. Водозабір руслового типу:
• 1 – оголовок; 2 – самопливні лінії; 3 – береговий колодязь;
• 4 – насосна станція; ГВВ-горизонт високих вод; ГНВ – горизонт низьких вод
Вертикальні водозабори споруджуються за наявності відносно глибокого залягання водоносних горизонтів як безнапірних, так і напірних вод. Конструктивно вертикальні водозабори поділяються на свердловини (трубчаті колодязі) і шахтні колодязі. Свердловини – найбільш універсальний, технічно досконалий тип водозаборів. Вони мають велику продуктивність і найповніше відповідають санітарним вимогам. Використовуються для централізованого водопостачання. Глибина свердловин може сягати 800 м, але більшість з них обладнується на глибині 100-300 м. Дебіти становлять від 0,5 до 50 л/с, інколи більше. Стінки свердловини у нестійких пухких породах укріплюють колонами обсадних труб, які входять одна в одну і в межах водоносного горизонту закінчуються фільтром з пористого бетону, кераміки, гравію, металевих сіток. Для підйому води зі свердловин використовують занурені насоси. Часто водозабірні свердловини обладнуються водонапірними баштами, які регулюють напір і витрату води у водопровідній мережі. Строк служби свердловин, як правило, становить 10-15 років, інколи до 30.
Шахтні колодязі можуть закладатись у водоносних шарах із вільною поверхнею (ґрунтові) і в напірних водоносних горизонтах (артезіанські) до глибини 100 м.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урбоекологія і техноекологія» автора Франчук Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Водозабезпеченість міста“ на сторінці 2. Приємного читання.
