АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС

Урбоекологія і техноекологія

Україна – країна з інтенсивним сільським господарством. Більше половини її території займають орні землі. Набутий спадок від минулої практики управління сільським господарством усе ще має негативний вплив на природу, такий як зміна гідрографічного режиму рік, висушування боліт, вирубка кущів, викоси трав уздовж водойм, надлишкове використання пестицидів та розорення степів. Усе викликає морфологічні зміни (вітрова та водна ерозія ґрунтів, зсуви, засолення, зниження плідності ґрунтів), зменшення біорізноманіття та змінювання екосистем [2].

Україна вже давно усвідомила негативний вплив сільського господарства на її природу. Постійно засаджувалися нові захисні зелені смуги. Сьогодні як захисний захід заборонено сільськогосподарське використання S млн га земель. У 1997 р. була завершена розробка проекту Національної програми захисту ґрунтів до 2000 р. Програма містить заходи зі збереження, раціонального використання та відновлення земель незалежно від форми власності та характеру їх використання. Мають бути розширені на 2% лісові зони, заповідні зони будуть збільшені до 6% території, близько 6 млн га земель будуть триматись у резервному фонді. До того ж, незважаючи на сучасні труднощі, держава намагається розвивати стале сільське господарство та впроваджувати ефективні сільськогосподарські практики. У співпраці з IUCN був розроблений Проект: Стале сільське господарство та збереження біорізноманіття в степовій зоні України та Росії (1996–1998). Інший проект – Стале сільське господарство, спрямований на розробку закону про ефективну сільськогосподарську практику, був розроблений USA1D та міжвідомчою робочою групою. Ним також передбачені система екологічного управління та інші заходи, такі як класифікація земель відповідно до характеру їх використання та агрохімічна "паспортизація" земель.

Сільське господарство

Сільське господарство – одна з основних і життєво важливих галузей виробництва України. Сільськогосподарське виробництво – складна, цілісна, насамперед біологічна, система репродукції енергії за участі природних, соціальних, економічних і технічних чинників.

Галузь сільськогосподарського виробництва, в якій відбувається накопичення органічної речовини через вирощування культурних рослин, називається рослинництвом. Рослинництво своєю чергою поділяється на ряд самостійних галузей: вирощування польових культур, овочівництво, плодівництво, квітникарство, луківництво, лісівництво та ін. Важливою особливістю рослинництва є його сезонність, пов'язана з тим, що у звичайних умовах культурні рослини здатні давати врожай лише у безморозний період. Займаючись рослинництвом, людина зіштовхується з багатьма умовами, що постійно змінюються. Щоб забезпечити рослину необхідними факторами життєдіяльності, треба створити сприятливі умови через своєчасне і високоякісне виконання всіх польових робіт. Сільськогосподарські угіддя України – 40,8 млн га. З них рілля становить 79,7%, 6,7 млн га – сінокоси і пасовища. Сільськогосподарське освоєння території країни перевищило допустимі норми, а рівень розораності сільськогосподарських угідь найвищий у світі (у Вінницькій, Тернопільській, Кіровоградській, Черкаській та ін. областях понад 90%, а в Одеській, Херсонській, Миколаївській – навіть 95%). Разом із тим, для різних видів будівництва щороку відводиться 12–14 тис. га сільськогосподарських угідь. Так, якщо у 1950 р. на душу населення в Україні припадало 1 га ріллі, то в 2009 р. – лише 0,64 га. Вартість рослинницької продукції становить 51,7% від продукції сільського господарства.

Приріст сільськогосподарської продукції в майбутньому можливий лише за рахунок підвищення родючості ґрунтів. Продуктивність орних земель територіально диференційована, тому для їх оцінки використовують земельний кадастр.

Найбільш дійовим способом поліпшення родючості землі і збільшення виробництва сільськогосподарської продукції є меліорація. Нині площа меліорованих земель – 5,9 млн га (14% площі с/г угідь), на них виробляють понад 20% продукції землеробства. В Україні вже сформувалися Поліський гідромеліоративний комплекс, основне завдання якого полягає у ліквідації надмірного заболочення і перезволоження земель, і Степовий, що має забезпечити посушливі райони водою завдяки зрошувальній меліорації земель.

Рослинництво тісно пов'язано з іншою важливою галуззю сільськогосподарського виробництва – тваринництвом. Якщо рослинництво забезпечує тваринництво кормами, то від тваринництва воно своєю чергою одержує органічні добрива. Воно забезпечує населення продуктами харчування (молоко, масло, м'ясо, яйця, мед та ін.), а переробну промисловість – сировиною (вовна, пух, хутро, шкіра тощо). Тваринницво поділяється на галузі: скотарство, свинарство, вівчарство, конярство, крільництво, птахівництво, рибництво, бджолярство, шовківництво та розведення пушних звірів.

На сільськогосподарське виробництво впливають кількість опадів, водозабезпечення території, обсяг і якість води в різних природних зонах. Для України характерний низький рівень водозабезпечення, нерівномірне розміщення водних ресурсів. Найбільш сприятливими для розвитку рослинництва є степова і лісостепова зони.

Посівні площі в Україні в 2009 р. становили 30,9 млн га, в тому числі під зерновими культурами – 14,1, технічними – 3,7, картоплею і овочебаштанними – 2,1, кормовими культурами – 10,9 млн га. Площа чистих парів становила 1,6 млн га.

Зернові культури займали останніми роками 42-47% посівних площ. Основними зонами виробницва зерна є Степ і Лісостеп, де виробляють по 45 і 40% відповідно його загального обсягу.

Озима пшениця – основна продовольча зернова культура, посіви якої займають до половини зернового клину. Найвища концентрація їх у степовій (понад половину посівів) і лісостеповій зонах (понад третину). Значно менше посівних площ під озимою пшеницею на Поліссі.

Озиме жито вирощують в основному на Поліссі (понад 60% усіх його посівів), в районах Карпат і деяких лісостепових районах.

Ярий ячмінь – друга зернова культура за площею посівів (після пшениці) і валовими зборами зерна. Посіви розміщені переважно в північному Степу і Лісостепу, а також у передгірських та гірських районах Карпат. Озимий ячмінь вирощують у південному Степу та у передгірських і гірських районах Криму.

Овес як фуражна культура найбільшу частку в структурі посівних площ займає на Поліссі і в районах Карпат.

Основні посіви кукурудзи зосереджені в Степу і південній частині Лісостепу.

Просо, гречка, рис, сорго – цінні круп'яні культури. Просо, завдяки його посухостійкості, вирощують переважно у степових областях, хоча найбільші врожаї одержують у лісостепових. Гречку вирощують у лісостепових і поліських областях, менше – у степових. Рис в Україні почали сіяти з 1930-х років. У 1933 р. посіви рису запровадили у Херсонській, Миколаївській, Одеській областях та Криму.

Серед зернобобових культур в Україні найбільш поширені горох, люпин, вика, менше – соя, сочевиця, квасоля, боби, чина та ін.

Середня врожайність зернових у 2009 р. становила 31,2 ц/га.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урбоекологія і техноекологія» автора Франчук Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Частина І. УРБОЕКОЛОГІЯ

  • Методологічні підходи до розвитку урбосоціоекосистем, їх структура

  • ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МІСЬКИХ СИСТЕМ

  • Міста індустріальної епохи

  • Екологічні аспекти урбанізації

  • МІСТО ЯК УРБОСОЦІОЕКОСИСТЕМА

  • Екологічна ефективність різних видів і форм розселення

  • ВЗАЄМОДІЯ МІСТ З АБІОТИЧНИМИ КОМПОНЕНТАМИ ДОВКІЛЛЯ

  • Види забруднення ґрунтів

  • Роль гідросфери в урбоекосистемі

  • Водозабезпеченість міста

  • Показники якості води

  • Вплив урбоекосистеми на атмосферу

  • ВЗАЄМОДІЯ МІСТ З БІОТИЧНИМИ КОМПОНЕНТАМИ ДОВКІЛЛЯ

  • Фітомеліорація міського середовища

  • Вплив антропогенних забруднювачів на урбоекосистеми

  • Міське середовище і здоров'я людини

  • ПІДТРИМКА ЕКОЛОГІЧНОЇ РІВНОВАГИ

  • Територіальна основа забезпечення екологічної рівноваги

  • ЛОКАЛЬНІ МЕТОДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕНСАЦІЇ В УРБОЕКОСИСТЕМАХ

  • Охорона гідросфери

  • Охорона повітряного басейну

  • Охорона рослинного і тваринного світу в міських агломераціях

  • Захист довкілля від впливу фізичних чинників

  • ТЕРИТОРІАЛЬНІ МЕТОДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕНСАЦІЇ

  • Основні урбоекологічні характеристики міського ландшафту

  • Природні каркаси району і міста

  • АРКОЛОГІЯ

  • Способи підвищення екологічного ефекту містобудування

  • Частина II. ТЕХНОЕКОЛОГІЯ

  • Ключові поняття індустріальної екології

  • Оцінка життєвого циклу

  • Головні компоненти екосистем

  • Потоки енергії та речовини в екосистемах

  • ПРОЦЕСИ В ЕКОСИСТЕМАХ

  • Індустріальний метаболізм

  • Заходи індустріального метаболізму

  • ІНДЕКСИ І МЕТРИКИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

  • "Головне екологічне рівняння"

  • Національні матеріальні потоки

  • АНАЛІЗ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ

  • Видобування сировини, виробничої і транспортної продукції

  • Екоіндикатори-99

  • Впливи на якість екосистем

  • ЗАПОБІГАННЯ ЗАБРУДНЕННЮ

  • Запобігання забрудненню і сталий розвиток

  • Переваги запобігання забрудненню

  • Інші види діяльності

  • ГЛОБАЛЬНІ І НАЦІОНАЛЬНІ ТРЕНДИ В ПОТОКАХ МАТЕРІАЛІВ

  • Потреби людини

  • Зростання населення і споживання

  • Пороги експлуатації природних систем

  • Джерела, тренди та інтенсивність використання матеріалів

  • ВИДОБУВАННЯ СИРОВИНИ

  • Джерела впливу на навколишнє середовище

  • Гірниче виробництво та довкілля

  • Заходи щодо зниження впливу на навколишнє середовище у процесі видобутку ресурсів

  • ЕНЕРГЕТИКА

  • Необхідні ресурси

  • Характеристика впливу на довкілля

  • Заходи боротьби зі шкідливим впливом на довкілля

  • Скорочення шкідливих викидів в атмосферу

  • Очищення димових газів у батарейних циклонах

  • Скорочення забруднення водоймищ

  • Гідротехнічні споруди

  • Характеристика впливу на довкілля

  • ТРАНСПОРТ

  • Залізничний транспорт

  • Автомобільний транспорт

  • Альтернативні види палива та енергії

  • Заходи боротьби із забрудненням довкілля автомобільним транспортом

  • Шляхи зменшення шкідливості викидів автомобільного транспорту

  • Водний транспорт

  • Тверде паливо, використовуване у водному транспорті

  • Вплив водного транспорту на довкілля

  • Заходи запобігання забрудненню водного басейну транспортними суднами

  • Методи ліквідації забруднень, спричинених водним транспортом

  • Авіаційний транспорт

  • Зменшення шкідливих викидів авіаційного транспорту

  • Цивільна авіація, вплив шуму на довкілля

  • Забезпечення збалансованої системи регулювання шуму і зонування території навколо аеропортів

  • Результати досліджень наслідків впливу авіаційного

  • Аналіз структури та акустичних характеристик парку повітряних кораблів

  • ЧОРНА ТА КОЛЬОРОВА МЕТАЛУРГІЯ

  • Характеристика впливу на довкілля

  • Заходи боротьби зі шкідливим впливом на довкілля

  • Зниження рівня забруднення водоймищ

  • ХІМІЧНА ПРОМИСЛОВІСТЬ

  • Головні показники і географія хімічної промисловості України

  • Найбільш характерні технологічні процеси і основні реактори хімічної промисловості

  • Необхідні ресурси хімічної промисловості

  • Заходи боротьби зі шкідливим впливом на довкілля

  • ЛІСОВА, ДЕРЕВООБРОБНА ТА ПАПЕРОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ

  • Експлуатація лісів та лісові пожежі

  • Характерні технологічні процеси і характеристики сировини

  • Доставка сировини

  • Характеристика впливу на довкілля

  • Засоби уловлювання

  • Заходи боротьби зі шкідливим впливом на довкілля

  • Заходи щодо захисту лісів

  • АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС
  • Характеристика впливу на довкілля

  • Заходи боротьби зі шкідливим впливом на довкілля

  • ПЕРЕРОБНА ПРОМИСЛОВІСТЬ

  • Ресурси, що витрачаються

  • Характеристика впливу підприємств харчової промисловості на довкілля

  • ЛЕГКА ПРОМИСЛОВІСТЬ

  • Характерні технологічні процеси

  • Характеристика впливу на довкілля

  • УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ

  • Промислові та інші подібні відходи

  • Побутові (комунальні) відходи

  • Зберігання та видалення відходів

  • Технології утилізації, спалювання та повторного використання відходів

  • Економічні інструменти та важелі примусу

  • Висновки та рекомендації

  • ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ЯК СКЛАДНИК НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

  • Докази необхідності чистого виробництва

  • Спеціальні програми, спрямовані на підвищення безпеки та чистоти виробництва

  • Інтегровані показники сталого розвитку, узгоджені з вимогами Організації економічного співробітництва і розвитку