Територіальні методи мають важливе значення в комплексі заходів щодо охорони навколишнього середовища міських систем. Саме вони дають змогу найбільш повно використати потенціал самоочищення природного середовища без значних затрат на системи очищення, визначити функціональний зміст і конфігурацію природного каркаса району.
Вимоги до територіально-планувальних заходів
Процес урбанізації неминуче призводить до змін природних комплексів, природного середовища. Ці зміни мають відбуватися так, аби природа мала можливість пристосування до них, а міське середовище залишалося б сприятливим для життєдіяльності людини.
Суттєвою особливістю урбанізованого середовища є те, що воно включає в себе не тільки природне середовище як складник довкілля, а й матеріальну структуру міста, створену діяльністю людини, тобто антропогенний складник.
Таке урбанізоване середовище називають антропогенно-природним територіальним комплексом, стійкість якого забезпечується раціональним поєднанням процесів управління з боку людини і природної саморегуляції.
Для здійснення управління необхідна картографічна модель, яка б містила інформацію про сучасний стан досліджуваної системи. Дістати таку модель можна на основі результатів геоекологічного аналізу території міста [7].
Геоекологічні дослідження урболандшафтів передбачають дослідження просторово-часової організації ландшафтно-архітектурних систем (ЛАС), визначення етапів і тенденцій містобудівного освоєння ландшафтів досліджуваної території, проведення історико-ландшафтної реконструкції (відновлення ландшафтної ситуації, яка існувала до початку активного містобудівного освоєння території), вивчення та картографування просторових структур ЛАС, дослідження особливостей їх розвитку та функціонування.
Дослідження включають чотири етапи: 1) історико-ландшафтний; 2) структурно-ландшафтний; 3) ландшафтно-функціональний; 4) ландшафтно-організаційний. Для кожного з цих етапів застосовуються спеціальні групи польових натурних і камеральних методів, співвідношення між якими залежить від етапу досліджень та рангу досліджуваних одиниць.
На першому (історико-ландшафтному) етапі аналізу території міста співвідношення між камеральними та натурними методами дослідження врівноважені. Карта відновлених (реконструйованих) ландшафтів складається в камеральних умовах з обов'язковою її перевіркою та коригуванням під час натурних досліджень.
Для ландшафтного аналізу території міста, коли досліджується весь процес містобудівного освоєння ландшафтів, формування та розвитку ландшафтно-архітектурних систем і комплексів, особливо важливі історико-ландшафтні зрізи. Вибір цих зрізів здійснюється із застосуванням діахронічного підходу через зіставлення історичної, археологічної і ландшафтно-історичної періодизації.
Мета діахронічного підходу в ландшафтному аналізі території міста полягає в тому, щоб правильно визначити поширення давніх та сучасних урбаністичних форм, проаналізувати історичні зрізи і визначити їх зміни за історичний час.
Для сучасних міст, що не мають істотного історичного часу, освоєння, формування і відновлення ЛАС значно спрощується і виконується за скороченою програмою історико-ландшафтного аналізу території.
Найбільш стабільною характеристикою геологічної будови є рельєф, що дає змогу поширити сучасні дані з геологічної будови території на весь проміжок часу досліджуваного періоду.
Основний об'єкт відновлення – ґрунтово-рослинний покрив. Докладна інформація про ґрунти може бути здобута за даними натурних досліджень сучасних і викопних ґрунтів. Для відновлення рослинного покриву використовують наявні матеріали приміських лісогосподарств, міських органів "зеленого господарства", різноманітну архівну, літописну та іншу інформацію.
Паралельно з аналізом ландшафтної та ландшафтно-архітектурної структури території міста виконується картографічне моделювання ареалу техногенного освоєння [7].
Для ландшафтного аналізу території міста оптимальною моделлю ареалу техногенного освоєння є сукупність картографічних моделей полів, реалізованих у вигляді полів техногенного освоєння (обсягів забудови – щільностей техногенних ландшафтно-архітектурних елементів (ЛАЕ) з бальною оцінкою їх висоти, кількості поверхів, площі.
Наступний етап досліджень – структурно-ландшафтний, має такі особливості: за аналізу ландшафтно-архітектурної структури визначальним чинником є подібність походження та еволюції територіальних одиниць ПАС. Ландшафтно-архітектурні елементи мають загальні генетично зумовлені ознаки будови – однорідний склад та об'єднувальні властивості компонентів та взаємозв'язків між ними. За цими властивостями ЛАЕ й дістають свою назву.
Територіально сумісні ЛАЕ поєднуються в територіальні структури більш вищого рангу: ландшафтно-архітектурні групи (ЛАГ), ландшафтно-архітектурні масиви (ЛАМ), ландшафтно-архітектурні комплекси (ЛАК) та ЛАС. Територіальні структури ЛАС виділяються так, щоб у межах ділянок території, які їм відповідають, збереглося відносно однорідним генетично та еволюційно зумовлене поєднання природних і техногенних компонентів та характер їх взаємодії.
Оскільки від заснування до сьогодні кожна частина міста мала певні функції, місто зростало залежно від придатності ландшафтів до виконання цих функцій. Тому необхідний третій етап ландшафтного аналізу території міста – ландшафтно-функціональний. Це сумісний аналіз ландшафтної структури досліджуваної території (відновлених ландшафтів) і територіальної структури її урбаністично-функціонального використання. Результатом спільного аналізу ландшафтної та функціональної структур є ландшафтно-функціональне зонування для різних етапів розвитку міста у вигляді карт і картосхем.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урбоекологія і техноекологія» автора Франчук Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТЕРИТОРІАЛЬНІ МЕТОДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕНСАЦІЇ“ на сторінці 1. Приємного читання.
