Територіальна основа забезпечення екологічної рівноваги

Урбоекологія і техноекологія

Використання принципів гомеостазу під час планування урбанізованих територій стає можливим за реалізації ще одного важливого положення – створення екологічно збалансованої територіальної структури.

Існують розрахунки екологічної, господарської і психологічної потреби людей у території. На думку відомого американського еколога

Ю. Одума, одній людині необхідно 2 га середовища перебування (0,6 га орної землі; 0,4 га – під технічні культури; 0,8 га природного ландшафту; 0,2 га – під промислові об'єкти і соціальну інфраструктуру).

Відомі й більш конкретні рекомендації, відповідно до яких вся суша планети поділяється на 12 типів зон різного господарського призначення. Ці зони умовно можна поділити на відносно не порушені людиною, перетворені (рекреаційні зони, сільськогосподарські угіддя тощо) і глибоко нею змінені (міське середовище). Згідно з цими рекомендаціями співвідношення між такими територіями має становити 5,5 :4,0 :0,5 (якщо враховувати, що елементи урбанізованого середовища неминуче наявні в перших двох типах території, а окремі компоненти природи – в урбанізованому середовищі).

Наша планета заселена людьми надто нерівномірно, що пояснюється історичними, географічними і соціальними відмінностями еволюції людського суспільства в різних районах Землі. Широке розгортання процесів урбанізації призвело до ще більшої полярності в розподілі населення за територією і концентрації його у великих ареалах (містах, агломераціях, конурбаціях та інших областях розташування).

Існують різні підходи до визначення критичних антропогенних навантажень на територію в межах міських агломерацій і великих міст, а також раціонального її використання відповідно до потреб населення. Більшість з цих підходів ґрунтується на гігієнічних критеріях або на нормативах забезпеченості населення територіями різного функціонального призначення.

Як зазначалося вище, досягти повної екологічної рівноваги можна тільки у великих районах, які включають крім міської території національні та природні парки, зелені зони тощо.

Внаслідок прагнення не тільки забезпечити охорону рідкісних видів рослин, тварин і цілісного ландшафту, а й зрівноважити негативні наслідки індустріалізації та урбанізації виникли поняття "природний каркас району", "нова екологічна поляризація".

Розв'язання проблеми охорони флори, фауни, ландшафтів, нейтралізації негативного антропогенного впливу на довкілля можна досягти через створення в безпосередній близькості від міст територій противаг з різним містобудівним і екологічним режимом. Відома теорія "поляризованого ландшафту", суть якої визначається штучною поляризацією біосфери і техносфери та закріпленням за полярним ландшафтом різних народногосподарських функцій.

Екологічна рівновага при взаємодії урбаністичних структур і довкілля значною мірою залежить від характеру просторової організації систем розселення, тобто від співвідношення в конкретних умовах зон із різним екологічним і господарським режимом.

Формуючи та проектуючи великі системи розселення, доцільно розглядати райони їх формування, що включають великі міські утворення та обширні відкриті простори, які б могли екологічно зрівноважити один одного. Такі територіальні одиниці, кордони яких мають відповідати кордонам регіональних систем розселення, можуть бути названі біоекономічними територіальними системами [7].

До складу таких систем входять три специфічні урбоекологічні зони – найбільшої господарської активності, екологічної рівноваги і буферна зона.

У всіх можливих випадках для найбільш щільно заселених регіонів у біоекономічних територіальних системах мають бути передбачені буферні зони протяжністю 100–150 км.

Найменш заселені території із низькою щільністю населення слід розглядати як своєрідну компенсаційну зону, призначену для компенсації вилучення природних ресурсів у загальній системі розселення.

Перш ніж провести урбоекологічне зонування територій, для більш чіткого виділення і врахування наявної функціональної спеціалізації території необхідно здійснити її функціональне макрозонування. Макрозонування передбачає визначення таких типів територій:

• практично не порушених діяльністю людини;

• помірно змінених антропогенною діяльністю (лісові масиви, озера, луки тощо);

• кардинально перетворені людиною (міста, транспортні споруди, райони видобутку корисних копалин та ін.).

Зонування необхідно проводити відповідно до загальної структури виробництва і розселення, структури екологічного каркаса країни, вузлів і осей зосередження найбільшої екологічної активності, найвищого екологічного потенціалу. Конфігурація урбоекологічних зон визначається переважно урбоекологічною ситуацією, що склалася в тому або іншому регіоні, й залежить переважно від природних рубежів і структури розселення.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урбоекологія і техноекологія» автора Франчук Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Територіальна основа забезпечення екологічної рівноваги“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Частина І. УРБОЕКОЛОГІЯ

  • Методологічні підходи до розвитку урбосоціоекосистем, їх структура

  • ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МІСЬКИХ СИСТЕМ

  • Міста індустріальної епохи

  • Екологічні аспекти урбанізації

  • МІСТО ЯК УРБОСОЦІОЕКОСИСТЕМА

  • Екологічна ефективність різних видів і форм розселення

  • ВЗАЄМОДІЯ МІСТ З АБІОТИЧНИМИ КОМПОНЕНТАМИ ДОВКІЛЛЯ

  • Види забруднення ґрунтів

  • Роль гідросфери в урбоекосистемі

  • Водозабезпеченість міста

  • Показники якості води

  • Вплив урбоекосистеми на атмосферу

  • ВЗАЄМОДІЯ МІСТ З БІОТИЧНИМИ КОМПОНЕНТАМИ ДОВКІЛЛЯ

  • Фітомеліорація міського середовища

  • Вплив антропогенних забруднювачів на урбоекосистеми

  • Міське середовище і здоров'я людини

  • ПІДТРИМКА ЕКОЛОГІЧНОЇ РІВНОВАГИ

  • Територіальна основа забезпечення екологічної рівноваги
  • ЛОКАЛЬНІ МЕТОДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕНСАЦІЇ В УРБОЕКОСИСТЕМАХ

  • Охорона гідросфери

  • Охорона повітряного басейну

  • Охорона рослинного і тваринного світу в міських агломераціях

  • Захист довкілля від впливу фізичних чинників

  • ТЕРИТОРІАЛЬНІ МЕТОДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕНСАЦІЇ

  • Основні урбоекологічні характеристики міського ландшафту

  • Природні каркаси району і міста

  • АРКОЛОГІЯ

  • Способи підвищення екологічного ефекту містобудування

  • Частина II. ТЕХНОЕКОЛОГІЯ

  • Ключові поняття індустріальної екології

  • Оцінка життєвого циклу

  • Головні компоненти екосистем

  • Потоки енергії та речовини в екосистемах

  • ПРОЦЕСИ В ЕКОСИСТЕМАХ

  • Індустріальний метаболізм

  • Заходи індустріального метаболізму

  • ІНДЕКСИ І МЕТРИКИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

  • "Головне екологічне рівняння"

  • Національні матеріальні потоки

  • АНАЛІЗ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ

  • Видобування сировини, виробничої і транспортної продукції

  • Екоіндикатори-99

  • Впливи на якість екосистем

  • ЗАПОБІГАННЯ ЗАБРУДНЕННЮ

  • Запобігання забрудненню і сталий розвиток

  • Переваги запобігання забрудненню

  • Інші види діяльності

  • ГЛОБАЛЬНІ І НАЦІОНАЛЬНІ ТРЕНДИ В ПОТОКАХ МАТЕРІАЛІВ

  • Потреби людини

  • Зростання населення і споживання

  • Пороги експлуатації природних систем

  • Джерела, тренди та інтенсивність використання матеріалів

  • ВИДОБУВАННЯ СИРОВИНИ

  • Джерела впливу на навколишнє середовище

  • Гірниче виробництво та довкілля

  • Заходи щодо зниження впливу на навколишнє середовище у процесі видобутку ресурсів

  • ЕНЕРГЕТИКА

  • Необхідні ресурси

  • Характеристика впливу на довкілля

  • Заходи боротьби зі шкідливим впливом на довкілля

  • Скорочення шкідливих викидів в атмосферу

  • Очищення димових газів у батарейних циклонах

  • Скорочення забруднення водоймищ

  • Гідротехнічні споруди

  • Характеристика впливу на довкілля

  • ТРАНСПОРТ

  • Залізничний транспорт

  • Автомобільний транспорт

  • Альтернативні види палива та енергії

  • Заходи боротьби із забрудненням довкілля автомобільним транспортом

  • Шляхи зменшення шкідливості викидів автомобільного транспорту

  • Водний транспорт

  • Тверде паливо, використовуване у водному транспорті

  • Вплив водного транспорту на довкілля

  • Заходи запобігання забрудненню водного басейну транспортними суднами

  • Методи ліквідації забруднень, спричинених водним транспортом

  • Авіаційний транспорт

  • Зменшення шкідливих викидів авіаційного транспорту

  • Цивільна авіація, вплив шуму на довкілля

  • Забезпечення збалансованої системи регулювання шуму і зонування території навколо аеропортів

  • Результати досліджень наслідків впливу авіаційного

  • Аналіз структури та акустичних характеристик парку повітряних кораблів

  • ЧОРНА ТА КОЛЬОРОВА МЕТАЛУРГІЯ

  • Характеристика впливу на довкілля

  • Заходи боротьби зі шкідливим впливом на довкілля

  • Зниження рівня забруднення водоймищ

  • ХІМІЧНА ПРОМИСЛОВІСТЬ

  • Головні показники і географія хімічної промисловості України

  • Найбільш характерні технологічні процеси і основні реактори хімічної промисловості

  • Необхідні ресурси хімічної промисловості

  • Заходи боротьби зі шкідливим впливом на довкілля

  • ЛІСОВА, ДЕРЕВООБРОБНА ТА ПАПЕРОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ

  • Експлуатація лісів та лісові пожежі

  • Характерні технологічні процеси і характеристики сировини

  • Доставка сировини

  • Характеристика впливу на довкілля

  • Засоби уловлювання

  • Заходи боротьби зі шкідливим впливом на довкілля

  • Заходи щодо захисту лісів

  • АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС

  • Характеристика впливу на довкілля

  • Заходи боротьби зі шкідливим впливом на довкілля

  • ПЕРЕРОБНА ПРОМИСЛОВІСТЬ

  • Ресурси, що витрачаються

  • Характеристика впливу підприємств харчової промисловості на довкілля

  • ЛЕГКА ПРОМИСЛОВІСТЬ

  • Характерні технологічні процеси

  • Характеристика впливу на довкілля

  • УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ

  • Промислові та інші подібні відходи

  • Побутові (комунальні) відходи

  • Зберігання та видалення відходів

  • Технології утилізації, спалювання та повторного використання відходів

  • Економічні інструменти та важелі примусу

  • Висновки та рекомендації

  • ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ЯК СКЛАДНИК НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

  • Докази необхідності чистого виробництва

  • Спеціальні програми, спрямовані на підвищення безпеки та чистоти виробництва

  • Інтегровані показники сталого розвитку, узгоджені з вимогами Організації економічного співробітництва і розвитку