Харчова промисловість, як і будь-яка інша, впливає на довкілля. За обсягом відходів агропромислове виробництво значно випереджає багато галузей. Залежно від методу розрахунку, оцінки їх загальної кількості змінюються в досить широких межах – від 100 до 500 млн т. Мінімальне значення відповідає обсягу врахованих ресурсів у галузях переробки сільськогосподарської продукції, а максимальне отримано виходячи з обсягів виробництва різноманітних видів продукції та чинних норм утворення відходів. Більш наочне уявлення про об'єми відходів при виробництві продуктів харчування може дати таке порівняння: в Україні річний вихід відходів хімічних виробництв та золи, шлаків ТЕС становить 10 і 15 млн т відповідно, а в харчовому виробництві утворюється не менше 100– 120 млн т відходів та побічних продуктів. Середній коефіцієнт використання основної сировини в харчовому виробництві не перевищує 30%. Тож близько 2/3 сировини, яка надходить з сільського господарства, перетворюється у відходи.
Для більшості галузей, які переробляють сільськогосподарські продукти, об'єм сировини в декілька разів перевищує вихід готової продукції. Наприклад, у бурякоцукровому виробництві в середньому на тонну цукру-піску витрачається 8 т цукрового буряку, у крохмалепатоковому виробництві для виготовлення тонни сухого крохмалю необхідно 8–9 т картоплі або близько 2 т зерна кукурудзи, у масложировій промисловості для отримання тонни рослинної олії потрібно переробити екстракційним способом близько 2 т та пресовим способом 2,1–2,2 т насіння соняшнику і т.д. Водночас у відходах харчових виробництв містяться сотні тисяч тонн білків, харчових кислот та масел, вітамінів та багато інших корисних речовин. У цілому з цих відходів можна здобути більше 100 найменувань різноманітної продукції, в тому числі продуктів харчування, кормів, добрив та ін. Але сьогодні обсяг їх промислової переробки не перевищує 10–15%.
За останні роки у справі використання харчової промисловості відбулися суттєві зміни, що розроблені і пройшли апробацію в промислових умовах багатьох високоефективних технологічних процесів та організаційно-економічних систем, які дають змогу досягти більш повної утилізації відходів. Але загальне становище змінюється повільно, і одна з найбільш суттєвих проблем, яка потребує розв'язання вже у найближчій перспективі, полягає у забезпеченні промислового перероблення відходів перед передачею їх іншим галузям.
Промислові комплекси з виробництва м'яса є джерелами забруднення атмосферного повітря. Над територіями, прилеглими до приміщень утримання худоби та птиці, в атмосферному повітрі поширюються на значні відстані аміак, сірководень та інші шкідливі гази. Також атмосферне повітря забруднюється різними пестицидами, які використовуються для протруювання насіння на складах.
На багатьох харчових виробництвах стоять величезні холодильні установки. В них використовуються синтезовані людиною хімічні речовини, які дістали назву хлорфторвуглеці. Ці сполуки дуже руйнівні для озонового шару. Інертні, негорючі, неядучі, нескладні у виробництві, ці сполуки дістали велике поширення. Зокрема, вони використовуються як охолодні рідини в холодильниках та кондиціонерах. Однією з найнебезпечніших з цих сполук є бромистий метил. Бромистий метил використовується як дезінфікуюча речовина для товарів (включаючи карантинну обробку деяких продуктів для міжнародної торгівлі). З бромистого метилу вивільняється бром, який у ЗО–60 разів руйнівніший для озону ніж хлор. Інші хімічні сполуки, які руйнують озоновий шар, використовуються при виготовленні полістиролових стаканчиків і сучасних упаковок для фасування продуктів та напівфабрикатів. Найчастіше як паливо в харчовій промисловості використовується природний газ. Перевагами цього виду палива є висока економічна та промислова ефективність його застосування, а також те, що під час його спалювання за нормального перебігу процесу горіння надходження в атмосферу шкідливих речовин мінімальне. Основними забруднювачами атмосферного повітря під час роботи на природному газі є оксиди азоту.
Також підприємства харчової промисловості забруднюють воду. У стічних водах органічна речовина в забрудненнях становить 58%, мінеральні речовини – 42%. Тут є мінеральні, органічні, бактеріальні та біологічні забруднювачі. Мінеральні забруднювачі – це пісок, глинисті частки, які потрапляють у воду після миття багатьох овочів (картоплі, цукрового буряку та ін.). Органічні речовини поділяються на рослинні та тваринні. Рослинні органічні забруднення – це залишки рослин, плодів, овочів та злаків, олії тощо. Забруднення тваринного походження – клейові речовини, залишки тканин тварин, фекалії. Бактеріальне та біологічне забруднення вноситься здебільшого зі стоками біофабрик і підприємств мікробіологічної промисловості. Воду забруднюють синтетичні поверхневоактивні речовини, особливо у складі мийних засобів.
Шкідливий вплив на здоров'я людини мають харчові продукти, які не відповідають нормативним вимогам за санітарно-хімічними показниками (вміст вологи, нітратів, нітритів, солей важких металів, афлатоксинів та ін.). Багато харчових продуктів містять сторонні речовини, такі як свинець, мідь, цинк. Концентрації цих елементів часто перевищують допустимі рівні. Також зараз багато імпортних продуктів харчування, які часто містять різні синтетичні основи та сурогати.
Одним з альтернативних рішень є організація безвідхідних виробництв у харчовій промисловості. Технології харчових виробництв забезпечують вилучення тільки одного корисного компонента сировини (наприклад, цукру, олії, крохмалю), вміст якого в декілька разів нижче маси первинної сировини. Основна маса відходів та побічних продуктів харчової промисловості – близько 70% – використовується безпосередньо на кормові цілі в тваринництві, близько 20% направляється на виробництво продуктів харчування та технічної продукції, решта використовується як добриво та паливо. Відходи харчових підприємств бідні на білки і вітаміни, дуже об'ємні, містять багато вологи, малотранспортабельні і не можуть довго зберігатися.
Багато продуктів виробляється з відходів. Це кормові та хлібопекарні дріжджі, спирт, господарське мило, молочна сироватка. Крім того, з відходів отримують тисячі тонн пектину та фруктового порошку, рослинного масла, лимонної та глютамінової кислоти.
Важлива утилізація бурякового жому – найбільшого за обсягом відходу харчової промисловості. Жом має багато амінокиснот та азотистих речовин. У свіжому вигляді худобі згодовується 84%, сушеному – 16%. Така структура споживання призводить до великих втрат (при зберіганні жом втрачає до 50% цінних речовин). 20–25% корисних речовин втрачається при транспортуванні. Найбільш раціональним способом зберігання жому з найменшими втратами цінних речовин є його сушіння. Для налагодження випуску сухого жому треба здійснити перехід на комбінування цукрового виробництва з жомосушильним.
Зараз майже всі харчові виробництва мають комбіновані підприємства, які випускають продукцію з відходів. У цукровій промисловості це сухий жом та добрива, в м'ясній – кормова мука та лікарські препарати, в молочній – замінники незбираного молока та молочний цукор, у спиртовій – вуглекислота, харчові та кормові дріжджі, в крохмалепатоковій – сухі білкові корми тощо.
Сьогодні широко впроваджуються технології одержання фруктово-глюкозних порошків із фруктових жмихів, які утворюються в процесі виробництва соків та екстрактів. Ця цінна сировина, яка містить багато білка, цукру, вітамінів, переважно йде на корм тваринам. Але з неї можна виробляти цукерки, мармелад та інші кондитерські вироби.
Таким чином, безвідхідне виробництво може бути організоване на основі утилізації відходів практично всіх підприємств харчової промисловості: спиртових заводів, масложирових комбінатів, м'ясокомбінатів і т.д.
Дуже важливо не допускати прямих втрат населенням продуктів. Такі втрати на сьогодні становлять близько 50%. За підрахунками, не менше 10% загального об'єму продуктів харчування потрапляє у відходи.
Актуальною потребою є розробка та впровадження способів збирання врожаїв, що забезпечували б мінімізацію втрат.
Вивчення причин втрат упакованої продукції показало, що 20- 22% їх загального обсягу може ліквідуватися тільки за рахунок впровадження раціональної тари.
Система безвідхідного споживання продуктів харчування має обов'язково включати підсистему збирання та утилізації харчових відходів.
Одна з головних проблем – це погана якість продукції. Основними причинами поганої якості продукції, що виробляється та реалізується населенню, є різке погіршення матеріально-технічної бази та устаткування підприємств харчової промисловості, тривале зберігання сировини для перероблення, використання неякісних сировини та компонентів, які використовуються в харчових виробництвах, різке послаблення виробничого та галузевого контролю у зв'язку з ліквідацією органів господарського управління з лабораторними службами, що входили до їх складу, бажання виробників зменшити витрати на контроль якості продукції, низький рівень санітарної культури працівників харчової промисловості, торгівлі, громадського харчування, зниження виробничої дисципліни.
Проблема якості та безпечності харчів значно загострилась у зв'язку з великим потоком імпорту, в тому числі з країн СНД, Туреччини, Польщі. На відміну від давно усталеної системи поставок, коли зовнішньоторговельною діяльністю займалися державні організації, в останні роки значний обсяг харчової продукції надходить за прямими контактами і договорами між виробником і торговельною організацією за бартером, а також у зв'язку з підприємницької діяльністю окремих громадян, які ввозять з порушеннями правил зберігання та транспортування продукцію поганої якості.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урбоекологія і техноекологія» автора Франчук Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика впливу підприємств харчової промисловості на довкілля“ на сторінці 1. Приємного читання.
