Американська кухня складалась у часи поширення конвеєрного харчування, напівфабрикатів, консервів, використання холодильних установок. їжа тут переважно стандартизована.
Оригінальніша кухня збереглась на Заході та Півдні, зокрема страви зі свинини, домашня шинка гарячого приготування. Вирізняється креольська кухня у Новому Орлеані, витоки якої сягають французьких традицій (риба з різними соусами чи мигдалем) та іспанських (рис із креветками, рибою, м'ясом). Найвищим досягненням американської кулінарії вважається натуральний біфштекс, зокрема у Чикаго. Лише на американському Заході можливо скуштувати барбекю-біф, для приготування якого використовують тонко нарізану воловину. Біфштекс і барбекю-біф — американські витвори ковбоїв "дикого" Заходу. Американським вважається і яблучний пиріг, хоча тут його поширили пенсільванські німці. Американці (майже кожен другий) прагнуть позбутися зайвої ваги, використовуючи для цього різноманітні дієти. Тому хліб у харчуванні використовують мало. До обіду подається маленька булочка і трошки масла. Америка — батьківщина картоплі, проте вона тут не користується великим попитом.
Американська кухня вміщує досягнення різних країн. Зокрема вживаються німецькі ковбаси, італійська піцца, дрібно нарізана воловина зі зеленим перцем по-китайськи, мексиканські такс — кукурудзяні млинці з гострою приправою, грецькі "сувлакі" — шматочки прісної підсмаженої баранини з овочами у м'яких пшеничних коржах і навіть український борщ.
З часів Наполеоне (він цурався пишних обідів) поширився термін "буфет" як звичка вживати їжу стоячи. На різдвяному столі французів обов'язково має бути фуа-гра, делікатесна гусяча печінка. У Парижі продаж її різних видів здійснює спеціалізований елітний магазин "Фашон" (ціна за 1 кг — 300—350 дол.).
Сучасні глобалізаційні процеси, "ринок без кордонів", синтез економіки та біотехнологій, створення модифікованих продуктів харчування актуалізують необхідність збереження традицій народної кулінарії.
Наприклад, корінні жителі Австралії з поширенням західних продуктів харчування (чіпси, гамбургери, кока-кола й ін.) зменшили вживання місцевої риби, внаслідок чого поширилося захворювання діабетом (сьогодні ця хвороба простежується у кожного третього австралійця).
Набули поширення так звані трансгенні продукти. При використанні методів "мікробомбардування" і генетичного схрещування продукти набувають нових якостей. Так з'явилися трансгенні картопля, соя, кукурудза, яблука, морква тощо. У продукти вводилися спеціальні гени, зокрема проти холери, в картоплю — ген стійкості проти колорадського жука й ін.
У США трансгенні продукти вживають понад десять років. Тут у торгівельній мережі поширено понад 100 видів трансгенних продуктів. Виросли покоління, які не знають смаку справжнього яблука чи помідора.
В англійських кав'ярнях обов'язково називаються трансгенні продукти. У Росії трансгенні продукти набули поширення останні п'ять-шість років. Близько 25 % продуктів в Україні містять генно-модифіковані елементи.
В Європі заборонено продаж дитячого харчування, виробленого на основі трансгенної сої. Генетично модифіковані продукти підлягають обов'язковому маркуванню в країнах Євросоюзу.
При вживанні трансгенних продуктів відбувається імунізація організму людей і тварин. Вважається, що бджоли з генно-модифікованих продуктів виробляють "неприродний" мед. Вплив таких продуктів на організм людини потребує всебічного вивчення.
Не можна вважати позитивною практику поширення в Україні таких західних закладів харчування, як "McDonald's", зокрема у Галичині, де глибоко укорінена культура народної кулінарії.
Своєрідний досвід започатковано в Білорусі, де противагу "McDonald's" становить виготовлення хлібних виробів за принципом "два в одному" (хліб зі салом, хліб із шинкою).
Кожну родину характеризують не лише власні неповторні кулінарні рецепти приготування обрядових і повсякденних страв, які варто передати поколінням, а й наслідування родинних імен.
Цікаву тенденцію виявила студентка Львівського банківського коледжу Мирослава Халак: "Помітно, що чим ближче ми підходимо до мого (наймолодшого) покоління, тим частіше в родині імена надаються "за модою". Немає вже Теофілії, Параскеви, Теклі. З'явилися Аліни і Лесі, Русла-ни і Лілі, Тетяни і Наталі". Трапляється ситуація, про яку сказала інша студентка коледжу — Руслана Біблій. Вона зауважила: "Коли я народилася, батьки довго не могли вибрати ім'я, можливо тому, що я була первістком молодої сім'ї. Отож, внаслідок пошуків мене назвали Ростиславою — з ініціативи батька; мама дала мені ім'я Руслана, а охрестили Марією — на вимогу бабусі".
Галина Усик (Львівський державний медичний коледж) у родинному літописі написала: "Моїй мамі, Усик Софії Сильвестрівні, і татові Усику Григорію їльковичу, дуже подобалось ім'я Ігор, яким вони назвали мого брата. А коли я появилася на світ, то брат наполіг, щоб мене назвали Галиною. В нашій родині найпоширеніші жіночі імена — Ганна, Марія, чоловічі — Іван".
У процесі науково-пошукової діяльності студенти віднаходять документи генеалогічного характеру та приватно публічного змісту.
Загальну зацікавленість викликав оригінальний "Протокол наміру вступу у шлюб" від 28 жовтня 1875 р.. який зберігся в родині Ольги Стефанюк (Львівський банківський коледж). Згідно з документом, у присутності батьків і свідків наречені повинні були відповісти на деякі запитання з метою виявити серйозність намірів створити сім'ю.
Окремі документи засвідчують правові засади регулювання майнових відносин. Такі документи віднайшли студенти Львівського медичного коледжу. Наприклад, Ольга Джура та її брат Петро розшукали "Контракт купівлі та продажу" (від 12 листопада 1900 р.). Контракт уклав Францішек Гнат з метою продажу 2/8 частини землі (маєтку) Аполонії Ко-сак — своїй сестрі (прабабусі Ольги Джури за лінією батька).
В родині Людмили Гайванович збереглися два документи. "Контракт даровини" (Акт нотаріальний від 22 вересня 1910 р. № 7639), за яким Василь Гайванович (син Павла) "відступає у необмежену власність" своєму синові Пилипові Гайвановичу половину земельного господарства у Розсохачі (названо перелік нерухомостей). Актом зазначено, що особа, котра отримує дарунок (Пилип Гайванович), — приймає його, а даруючий відмовляється від будь-яких претензій з кожного пункту, передбаченого Законом. Вартість дарунка, за оцінкою контрагентів, становить 1 тис. 200 крон. Акт складений польською мовою у присутності свідків; "засвідчив Андрій Данилович — нотаріус в Борині, в Галичині". Інший документ — "Угода передшлюбна" від 29 вересня 1932 р. визначає матеріальні зобов'язання Пилипа Гайвановича (господаря з Розсохача) та Федора Чудийовича (господаря з Оравчика) стосовно одруження їхніх дітей, а також розмір матеріального відшкодування сторін (200 дол.) у випадку недотримання угоди.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Педагогічний досвід.“ на сторінці 3. Приємного читання.
