Вертепна вистава.

Філософія родознавства

Вертепна вистава виразно поділяється на дві частини: релігійну та світську (трагічну і комічну). Це виявляє зв'язок з колишньою академічною виставою, що складалася з серйозної частини й інтермедій.

Розігрувалась вертепна вистава у гарно оздобленому з дерева або картону двоповерховому будиночку (скриньці завбільшки 1,5 х 1.5 х 0,5 м), який носили колядники. Драматичну основу вертепу становить легенда про народження Ісуса Христа і знищення царем Іродом 40 тис. вифлеємських немовлят. Вистава складалася з двох частин — дій.

Перша частина (на верхньому поверсі) відображала традиційний євангельський сюжет: про поклоніння народженому Христові пастухів і царів-волхвів, про деспотизм царя Ірода (за що Смерть стинала йому косою голову).

Друга частина (світського характеру) виконувалася на нижньому поверсі й була слабо пов'язана з попереднім сюжетом (лише чорт грав у двох діях). З-поміж персонажів діяли Дід і Баба, уніатський священик, селянин Клим з козою, шинкар-еврей з жінкою, шляхтич з полькою і слугою та ін.

Головний і обов'язковий персонаж другої частини — Запорожець, герой, що перемагає всіх ворогів (він навіть більший від інших ляльок). Запорожець у великому монолозі розгортав історію народно-козацького визвольного руху. Різноманітний склад персонажів своєрідно відтворював структуру і соціальні протиріччя тогочасного українського суспільства. На зміст другої частини вистави (так званої світської вертепної драми) суттєво впливала усна поетична творчість.

У вертепних виставах переважають мотиви соціального характеру, народне світострийняття. Найдавніші тексти вертепної драми збереглися з другої половини ХУЛІ ст. (Со-кирницький вертеп, 1771); у XIX—XX ст. записано редакції Новгород-Сіверського (1874), Славутинського (1897; 1928), Батуринського (кінець XIX ст.), Хорольського (1928), Куп'янського (1937) текстів.

Весняний цикл обрядовості.

Власне весняний цикл починався з появою перших птахів і тривав приблизно до Благовіщення. У східних слов'ян з дохристиянських часів відомі веснянки — народні обрядові пісні, присвячені приходу весни. Пісні виконували насамперед молоді жінки й дівчата. В Галичині такі пісні мають назву гаївки, або гагілки.

Здавна піснями і магічно-обрядовими діями викликання весни люди прагнули вплинути на природу, а відтак забезпечити добрий урожай.

До провідних мотивів давніх веснянок належать: магічно-обрядове кликання птахів (символів весни), хліборобські (орання, сіяння), сатирично-глузливі, мотиви культу померлих та ін. Згодом вони втратили магічний зміст і стали народними ліричними піснями. В них оспівується працелюбність народу, краса природи, молодість, врода, кохання.

Весняний цикл обрядовості супроводжують хорові пісні (дівочі хороводи), ігри, танці. У веснянках органічну цілісність становлять слово, рух, мелодія, драматична форма діалогу (питання-відповіді). Останнє характерно також для купальських, весільних пісень, хорових виступів тощо.

До своєрідної театральної драми подібний традиційний український весільний обряд, де поєднувалися елементи драматичної дії, переодягання, масок з пізнішими нашаруваннями художньо-побутової культури різних епох.

Джерела народної драми сягають первісного синкретизму, коли трудова діяльність, обряд, міф, релігійне таїнство становлять органічну цілісність. Різні форми драматичного дійства побутували в усній традиції і виконувалися самодіяльними акторами.

З обрядовими веснянками пов'язане найбільше християнське свято воскресіння природи — Великдень.

Великодні святкування тривали три дні. У Страсну (Велику) п'ятницю перед Великоднем не дзвонили дзвони. Повсюдно (в домі, на подвір'ї) наводили порядок; розмовляли тихо; господині випікали білі баби (паски), присвячені померлим родичам. У Велику суботу пекли чорні баби, тобто паски, які присвячувалися усім живим, готували писанки та ін. Вночі у церкві на урочистій службі Божій відбувалося освячення (їжу приносили в кошиках, загорнутою в рушники). Дівчата у передвеликодню ніч ворожили, прагнучи дізнатися про свого нареченого. В домівках горіли свічки. Запалювання вогню, свічок — давні атрибути Великодніх свят, своєрідне нагадування про останню ніч Христа, яку він провів у молитві, й апостолів, котрі грілися біля багаття в Гетсиманському саду. Великодня ніч (Велична ніч, ніч Воскресіння), коли воскресає Син Божий (у дохристиянські часи — Дажбог-Сонце), вважалася чарівною.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вертепна вистава.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.
  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література