Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

Філософія родознавства

• 4.1. Українські імена і прізвища

• 4.2. Соціалізація поколінь. Повноліття

Українські імена і прізвища

Філософський аналіз імені, річ та ім'я (О. Лосєв).

Проблема іменування має різні аспекти: міфологічний, релігійний, філософський, мовознавчий, фольклористичний, соціокультурний та ін. Перші роздуми стосовно природи імен вміщено у діалозі Платона "Кратіл". У коментарях до цього діалогу неоплатонік Прокл (V ст.) висунув питання відношення імені до буття, розглядаючи імена як розумно-символічні й енергійно-світлові еманації Першоєдиного. Аналіз зв'язку мови і буття значно поглибили В. Гумбольдт, Е. Кассірер (Німеччина), К. Аксаков, Г. Шпет (Росія), О. Потебня (Україна). Важливе методологічне значення має висновок О.Потебні про мову як орган самосвідомості та невіддільність імен від буття.

Ім'я в логіці — це вираз мови, що позначає предмет або клас предметів; при цьому предмет розуміють як усе, що можна назвати. Якщо ім'я позначає один предмет, воно є власним, або одиничним; якщо ж клас предметів — воно загальне. Відношення між ім'ям і предметом, який це ім'я позначає, є відношенням найменування або позначення. Його вивчає семантика у логіці. Ім'я позначає предмет і виражає смисл.

Діалектичну концепцію імені О. Лосєв розвинув у працях "Філософія імені" (1927), "Річ і ім'я" (1929), "Ім'я. Вибрані праці" (1997).

У дослідженні "Річ і ім'я" О. Лосєв зазначав, що позитивісти і механіцисти далекі від дійсної природи імені; за ними приховується, з одного боку, агностицизм, з іншого — суб'єктивізм, тому ім'я розуміється як суб'єктивно виголошуваний звук, а річ — як річ, в якій ім'я зовсім не є моментом у ній самій.

За О. Лосевим, з позицій філософського аналізу імені, ім'я — це деяка соціальна дійсність, воно невіддільне від речі, а є оформлення самої речі в її об'єктивному існуванні. Розмірковуючи над тим, що таке дійсність з погляду філософії, він дійшов висновку: імена належать речам; речі носять свої імена; у речах міститься дещо внутрішнє і дещо зовнішнє^ це — основна й універсальна антитеза думки і буття. Синтез "дійсності" (де нероздільні ідея та матерія) та "вираження" (де нероздільні "дійсність" і "образ") і є не що інше, як ім'я, ім'я дійсності. Лише в імені своєму дійсність відкриває себе будь-якому розумному погляду і дає осмислено зрозуміти себе порівняно з усім іншим. Так, в імені своєму дійсність продукує себе саму цілком і повністю, і тут напружені всі її внутрішні можливості. Насправді, в чому могла б втілюватись могутність і самостійність дійсності, як не в постійному утвердженні себе, або самоутвердженні, й утвердженні себе зовні? Однак для цього необхідно знати себе на відміну від усього іншого. Це знання, при активному сприйнятті та продукуванні себе в аспекті цього знання, і е іменування.

В іменуванні вираження наповнюється активністю і дійсністю, чому ім'я завжди і активне, і динамічне, хоча б в потенції. Це і є справжня дійсність.

Аналіз слова й імені О.Лосєв здійснює на досвіді життя, яке розуміє достатньо широко. Це можуть бути факти повсякденності, значущість слова в агітації, у проповіді, захоплення іменами наших рідних, коханих, наших ворогів, вождів. Імена можуть викликати любов і ненависть, захоплення і збудження; вони заставляють діяти, навіть вмирати. Ми любимо не річ, а імена, відчуваємо ненависть не до речі, а до імен, і коли вмираємо за будь-що, то завжди лише за певне ім'я або імена, "в ім'я" будь-чого чи будь-кого. В цьому полягає магічна сила імені.

Проблему речі та ставлення її до імені О.Лосєв вважає найскладнішою у філософії. Річ — все те, що нами сприймається; тут ми підходимо до розкриття природи імені — бо це мислення, сприйняття, відчуття, почування речей тільки і можливо за допомогою їх імен, через ці імена. Що означає іменувати річ? Найменувати річ можливо лише тоді, коли річ упізнана. Ім'я речі, переважно, — це засіб спілкування з нею, ім'я відкриває і визначає річ.

Ім'я має дві універсальні ознаки: ім'я речі — це засіб відмінності від усього іншого; ім'я речі — це засіб спілкування з її смислом. Наприклад, називаючи Івана — Іваном, а Петра — Петром, робимо це не тому, що в того й іншого є рот, ніс, очі, ноги, руки, тіло, не тому навіть, що вони загалом є певні речі, це робиться тому, що відомо певне відмінне смислове ядро кожної особистості, й це закріплено особливими іменами. Очі, ноги і руки є в усіх. Але мій приятель Іван має, крім всього, дещо таке, чого ніхто інший не має; саме це і змушує давати йому особливе ім'я, а не те, в чому він подібний чи ототожнюється з усіма іншими. Щоправда, "Іванів" багато, але це лише особливість і певна вузькість та економіка нашої мовної свідомості й апарата. Насправді, загальне між Іваном Івановичем і Іваном Петровичем — лише у звуках імені "Іван"; по суті, обидва Івани зовсім самостійні та незрівнянні особистості. Оскільки ж ім'я в жодному випадку не є звуком або комплексом звуків, дійсні імена цих двох Іванів зовсім різні. Для ілюстрації значення імені О.Лосєв використав матеріали з історії релігій. Від примітивних язичницьких форм замовлянь і заклинань до розвинутих і витончених побудов вищих релігій (у тому числі християнства), — все просякає віра в імена, славослів'я іменам, покладання надії на імена, страх і трепет перед іменами. Магічне сприйняття імені характерне для індійців, прасемітів, фінікійців, вавилонян і ассирійців, а також єгиптян, греків, християн, гностиків і магометан (В. Якоб). Відомі спроби порівняння мухам меданського і християнського вчень про імена Божі (Г. Саблуков).

У науці питання відношення імен до історії релігії достатньо відоме. Підхід О. Лосева ґрунтується на загальнолюдському релігійному вченні про імена, він надає перевагу двом великим релігійним системам — єврейській і християнській. На його думку, єврейська містика дає цікавий матеріал, а вчення Каббали про божественний алфавіт та божественні імена і становить, можливо, найрозробленішу систему ономатології, яка загалом існує в історії релігії.

Згідно з висновками О.Лосева, ім'я і його носій взаємопов'язані. Ім'я представляє (stellt dar) свого носія. Це дає право розуміти ім'я як означення сутності. Проте потрібно пам'ятати, що ім'я спочатку говорить про те, хто є його носій, а вже потім, що він є. Ім'я впливає на носія. Цей вплив може виявлятись у різних формах: активно, приносячи щастя, пасивно, активно і пасивно водночас, проти своєї волі (клятва), з власної волі (культ) та ін. Ім'я примітивної людини відрізняється демонічним характером. У богослужінні волання до імені Божого викликає і його реальну присутність тут. Заклик імені надає зцілення і силу. Однак заклик імені може і завдати горя (поширені табу на імена). Для людини ім'я Боже — найвеличніше з відомих джерел сили у світі. Те, що стосується божественних імен, стосується і окремих людських імен, вони також зводять божественні сили, постаючи магічними формулами (Лосєв, 1929).


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ
  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література