Витоки української вишивки

Філософія родознавства

Найпоширеніший вид народного мистецтва, де використовується орнамент, — вишивка (свити, очіпки, хустки, рушники, передусім сорочки).

Мистецтво вишивки притаманне майже кожній українській родині. Вміння вишивати традиційно передається від покоління до покоління. Мистецтву вишивки дівчинку навчали з семи років. У такий спосіб бабуся, мати передавали народний художній досвід, естетику національної культури, дбали про наслідування у поколіннях родинних художніх традицій.

У вишивці традиційний орнамент набув гуманістичного змісту, оптимізуючи життстворчу сутність людського буття.

В українській вишивці поширені різні мотиви орнаменту, зокрема:

• ромбо-меандровий мотив, найдавніший, відомий з часів трипільської культури — символ родючості;

• квадрат, розділений на чотири частини, з кружками або крапками у кожній, — символ засіяного поля;

• хрестоподібні фігури, розетки, коло — символи вогню, сонячного божества;

• мотив Великої Богині (жіночої фігури з піднесеними догори руками) — уособлення активних сил природи, найголовніший оберіг родини (Земля-Мати, Берегиня);

• "дерево життя", "світове дерево" — символ універсальних законів світобачення, провідний рослинний мотив східнослов'янського мистецтва.

Мистецтво вишивки активно пропагують представники української діаспори. З-поміж них — Анна Кульчицька, дослідниця культури Трипілля, Київської Русі й української вишивки XX ст. її творчий доробок вміщує серію давньоруських строїв: урочистий одяг київського князя Володимира Великого, святкові шати княгині Ольги, одяг Анни Ярославни (доньки Ярослава Мудрого) й інші, розроблені під впливом картини "1000-річчя хрещення Руси-України" (автор П.Андрусів, українець за походженням); сучасні узори, створені за прадавніми орнаментами; у США та Канаді відбулися понад 30 виставок її вишиваних виробів (Кульчицька, 1995).

В Україні налічується понад 100 технік вишивання. Для української вишивки властиві взаємовпливи різних культур. Історико-етнографічні регіони України характеризують певні особливості вишивки: техніка, орнаментика, кольорове і композиційне вирішення. За матеріалом виділяються основні типи вишивки: лляна, вишивка вовною, шовком, золотом, сріблом. У всіх регіонах України практикується поєднання матеріалів, що зумовлює поділ вишивки на підтипи, наприклад, золото-шовкова та ін. Історично склалися способи вишивання: нанесення вишивальною ниткою прямих, скісних, зустрічно-скісних стібків.

Вишивка західних регіонів України поєднує традиційну колірну гаму, різноманітні матеріали (гарус, бісер) і техніки (аплікація) (Захарчук-Чугай, 1988).

На Поділлі вишивки наслідують ткацтво, геометричним візерункам властиве строге колірне вирішення, використовуються нитки білі, червоні (інколи додаються чорні та сині). Узори виконуються лічильною гладдю. Виконані низзю і занизуванням на білому полотні, червоно-чорні геометричні візерунки подільських вишивок набувають особливої святковості.

Вишивки Південної України характеризує поліхромія, легкість рослинних мотивів, виконання узорів гладдю.

На Полтавщині вишивку вирізняє висока художність, строгість геометричних узорів, техніка лічильної гладі у поєднанні з вирізуванням, виколюванням, мережкою. Особливо витончена полтавська вишивка білим по білому (Кара-Васильєва, 1983).

У традиційно-побутовій культурі українського народу вишивка виконує важливі функції: пізнавально-інформаційну, художньо-естетичну, обрядово-символічну. Духовна функція вишивки пов'язана з церковним оздобленням (ікони, хоругви).

Відомий майстер вишивання ікон і хоругв — отець-доктор Дмитро Блажейовський (уродженець Лемківщини). Він видав сім збірок узорів українських вишивок. Вишиті ним ікони і хоругви (понад 170) відомі в Україні, Західній Європі, Канаді, Аргентині, Австралії, прикрашають українські кафедральні собори СІНА, Австрії, Німеччини, Бразилії, Ва-тиканську бібліотеку, Папський східний інститут, Українську центральну семінарію в Римі. У 90-х роках XX ст. творчі виставки о. Блажейовського відбулися в Італії (Рим, Помпея) й Україні (Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ, Коломия, Косів, Луцьк, Миколаїв, Канів, Київ). Вишивані твори майстра експонуються в музеях Коломиї, Канева, дві хоругви — у Львівському кафедральному соборі св. Юра. У Львові функціонує виставкова галерея о. Дмитра Блажейовського.

Інтер'єр українського житла прикрашали, надаючи святковості, орнаментовані рушники, простирадла, наволочки, скатертини, серветки. Рушники виконують оберегову функцію. За призначенням, вони поділяються на побутові, святкові (їх використовували для прикрашання житла, розвішували над віконними отворами, у простінках між вікнами), обрядові (ними обрамляли ікони). Над вікнами та дверима вивішували рушники із зображенням Берегині, вона — давній символ родинного вогнища й оберіг вірності подружжя.

Значний внесок у розвиток вишивального мистецтва, у тому числі вишивки інтер'ерного та обрядового призначення, зробила заслужений майстер народної творчості України Ольга Возниця.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Витоки української вишивки“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки
  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література