Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

Філософія родознавства

Цікаве тлумачення композиції Збруцького ідола запропонував В. Рибаков. На його думку, тут зображено, принаймні, чотири давньослов'янські божества: Мокош, Перун, Лада, Дажбог. У центрі, на головній лицьовій стороні чотиригранного ідола, зображена Мокош — "Мати врожаю" (вона тримає ріг достатку); справа від неї — Лада, покровителька дівчат і жінок, богиня весни, кохання, шлюбу, сімейного життя (символом чого є перстень у її руці); зліва — Перун, бог-воїн з конем і мечем, покровитель мужів-воїнів. Підземний бог, котрий несе на руках землю, ймовірно, Белее, пов'язаний з родючістю землі та світом померлих предків (Рибаков, 1981, с. 408).

Існує припущення, що до Збруцького ідола подібний кам'яний стовп з різьбою, виявлений також у р. Збруч, поблизу с. Лопушани. Від Лопушанського ідола залишився п'єдестал з майстерно висіченими на ньому ногами знищеного божества. На п'єдесталі згодом встановили хрест як символ християнізації Русі. Це зображення є прикладом характерного для Русі явища так званого двовір'я.

У контексті міфологічної психології давньої людини обрядові дії розглянув М. Грушевський. Аналізуючи історію численних племен-кочівників, що населяли у давнину землі теперішньої України і сусідні з нею, зокрема причорноморські та придунайські, вчений дійшов висновку стосовно синкретизму культур Чорномор'я, відгомін яких простежується у творах фольклору, естетичному і художньому мисленні нашого народу.

Використовуючи надзвичайно багатий ілюстративний матеріал, М. Грушевський довів існування у давній українській поезії світових образів фольклору. З-поміж них відомі; світове дерево (життя, мудрості, космогонічне, виноград); птах (віщий, творець світу); звір (дев'ятирогий, тридцятирогий, сімдесятирогий); олень, кінь, вода (Дунай-ріка, море, світовий океан).

Відображення світових образів фольклору в українській поетичній творчості засвідчує спільність, типологічність відповідних жанрів різних народів.

Народна обрядовість поділяється на календарно-виробничу (зимовий цикл, весняний цикл, літо й осінь) і родинну (весілля, народний, поховання).

У слов'ян календарно-обрядові пісні виникли в дохристиянські часи. Цей вид усної поетичної творчості відомий у всіх народів світу. Цикли календарно-обрядових пісень пов'язані з певним періодом року або з відповідною трудовою діяльністю.

На рівні давньої обрядовості простежуються тенденції діалогу культур.

У контексті порівняльного аналізу обрядовість річного календарного циклу дослідили українські вчені М. Максимович, М. Маркевич, П. Чубинський, О. Потебня, М. Костомаров, М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський, С. Килимник, К. Сосенко та ін. Ці питання висвітлюють і зарубіжні джерела, зокрема O. Афанасьєв, Дж. Фрезер, М. Фасмер, В. Соколова, М. Гуров, Б. Рибаков.

Зимовий цикл народної обрядовості: Корочун-Різдво; Сніп-Дідух-"Рай".

Зимовий цикл обрядів відкривають різдвяні святкування. Народна традиція закріпила за різдвяним циклом вірувань і обрядів назву коронуй (карачун, кречун, крачун, керечун). У науці етимологія слова коронуй не має усталеного тлумачення. На думку К.Сосенка, вірування у Корочуна сягають культу сонця, поширеного в українські міфології, аза предковічною символічною сутністю споріднені Коронуй і Дідух. Символіка Дідуха Корочу на стосується культу Різдва-Коляди, Щедрого Вечора, культу місяця молодика, староукраїнського гаїлкового Великодного свята. Відмінність полягає лише у тому, що культ Корочуна "загубився у пам'яті народу", а традиційний народний культ Дідуха зберігся незмінним із прадавніх часів. Святочними жертвами для Корочуна були обсипання його зерном і настільний хліб; для Дідуха — хліб і кутя з медом, що ставилися перед ним на покутті (Войтович, 2005, с. 247—248).

У річному циклі зимових святкувань ("бурмалій") найголовнішим українським родинним, громадським і релігійним святом було свято "Корочуна". Назву Коронуй трактують по-різному, зокрема "як свято дня, що ступнево збільшується (ніч скорочується), як назву сонячних променів, що входять з цього часу під земну кору". Наш цикл зимових свят нагадує грецькі та римські. "Врумалії" — від 24 листопада до 17 грудня на честь Діоніса; "Сатурналії" — від 17 до 24 грудня; "Воти" — від 24 грудня по 1 січня. Цьому циклу відповідають наші: "Калита-Андрій", "Катерина"; "Корочун" — тепер Різдво; "Маланка", "Василь" — Новий рік та Водохрещі. Стародавні назви свят, крім Калити та Корочуна, забуті в пам'яті народній, а з прийняттям християнства всі ці свята дістали християнські назви. З-поміж давніх свят найдовше в Європі побутували "календи". Ймовірно, згадані свята через Азію, Грецію і Рим поширилися в Європі. "Корочун" Русі-України, що покрився Святим Різдвом, — винятково радісне, веселе, велике свято. Від подібних свят інших народів його відрізняє багатство фольклору, оригінальність етнографії й обрядовості, витоки якої сягають передісторичної культури (Килимник, 1993, с. 7—9).

Сніп-Дідух — давній символ родючості та добробуту, дух поля і Сонця, оберіг душ предків. Такий сніп з часу обжинок був особливо шанований.

Згідно з описом С. Килимника, Сніп-Дідух ("Рай") — це місце перебування духів дідів-прадідів, опікунів або "покровителів" свого дому. За давніми віруваннями українського народу, всі духи (душі) померлих — це святі душі, благодійники роду і родини; а святі душі потрапляли до раю (звідси назва — "сніп-Рай"). Батько з сином вносили Дідух-Рай до хати. Його встановлювали на сіні на покутті, хлоп'я приносило рештку в'язочок сіна. Господиня здіймала зі столу скатертину, а господар укладав стіл тонким шаром сіна і застеляв поверх чистою білою скатертиною. Господиня брала чарівне зілля (останнім часом — часник), і розкладала по всіх чотирьох кутах. При цьому вона промовляла магічні слова, що відвертають темні сили: "Злая сило, темна сило, іди на болота, очерети, яри-скелі, у глибокі води-прірви, куди курячий голос не доходить, куди світ сонця не світить..."

Святкування Корочуна-Різдва відбувалося з початку грудня до 7 січня; здійснювалися безперервні ритуали – дії:

• 1. Приготування до Різдва.

• 2. Вілія. На Вілію — початок свята (24 грудня за старим стилем) напередодні пізно ввечері господиня пекла паляниці, а "до світа" витягла з печі "книші" та "книшики", клала у піч "колачі" та пісні пиріжки. Якщо Кутя — це їжа бога урожаю, "сонця праведного", то книші — хліб духів, хоч усе споживалося всіма: і Богом, і духами, і людьми.

• 3. Багата Кутя — Свята Вечеря.

• 4. Звичай у Святий вечір носити дідуньові та бабуні "вечерю".

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).
  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література