Відмінності між казкою, легендою і новелою.

Філософія родознавства

До найпоширенішого жанру усної народно-оповідальної творчості належить казка.

Народна педагогіка розглядає казки як необхідну умову національного виховання, морально-естетичного розвитку і соціалізації дітей. У казці динамізм сюжету, художня вигадка і розважальність становлять органічну цілісність, а головне — добро завжди перемагає зло.

Казки — одна із культурних форм становлення духовності людини. З найдавніших часів вони побутують у різних народів, певною мірою наближені до сказань, саг, переказів, легенд, епічних пісень. Здавна відомі філософські казки-притчі.

Термін "казка" як рівнозначний поняттям "баснь", "байка" вперше тлумачиться у словниках, що уклали наприкінці XVI — початку XVII ст. діячі української культури Лаврентій Зизаній та Памво Беринда.

Лаврентій Зизаній (р. н. невід.—1634) — український письменник, перекладач, філолог і церковний діяч. Він видав 1596 р. буквар "Наука к читаню і розум'кню писма словенського: тзг ты ж о святой троици и о въчлов'кченш господни". До букваря додано церковнослов'янський український словник (1061 термін) — "Лексис, сиречь реченія въкратъцк събранны и из словенського язика на простий рускій дія-лектъ истолкованы Л. Z."

Вагомий внесок у розвиток української мови зробив український письменник, педагог, лексикограф, гравер і друкар Памво Беринда (між 1555—1632). Важливе значення має його наукова праця "Лексиконъ славеноросскій и имен тлькованіє" (К., 1627), де вміщено близько 7 тис. слів, які перекладені або витлумачені українською мовою. Він уперше в східнослов'янській філології застосував наукову обробку словникового матеріалу.

Основні типи казок (В. Міллер, В. Вундт, А. Аарне) у східнослов'янському фольклорі та їх побутування в Україні.

Існують різні підходи до класифікації казок, проте ця проблема і дотепер залишається відкритою.

Класифікацію казок за трьома групами — казки з чарівним змістом, казки побутові, казки про тварин — запропонував російський дослідник В. Міллер (1848—1913), котрий очолював історичну школу фольклористики. Його класифікація певною мірою збігається з класифікацією міфологічної школи, за якою виділяються казки міфічні, про тварин і побутові.

Німецький вчений В. Вундт у дослідженні "Психологія народів" виділив сім розрядів казок: міфологічні казки-байки, чисті чарівні казки, біологічні казки і байки, чисті байки про тварин, казки "про походження", жартівливі казки і байки; моральні байки.

Одним з перших уклав "Покажчик казкових типів" (1910) фінський фольклорист А. Аарне (1867—1925). За його класифікацією, чарівні казки охоплюють такі категорії мотивів: чарівний супротивник; чарівний чоловік (дружина); чарівне завдання; чарівний помічник; чарівний предмет; чарівна сила або вміння; інші чарівні мотиви. Американський фольклорист С. Томпсон суттєво поглибив порівняльний аналіз казок (1913) і загадок (1918). Згодом цей науковий досвід подекуди використав російський дослідник М. Андрєєв у виданні "Порівняльний покажчик сюжетів. Східнослов'янська казка" (1979).

Морфологічний аналіз казки (В.Пропп).

Теоретично обґрунтував наявність у сюжеті системного взаємовідношення казкових одиниць-мотивів В. Пропп у праці "Морфологія казки" (1928). У дослідженні чарівної казки він звернувся до "Покажчика..." Аарне, зазначаючи, попри деяку відносність, його важливе значення "як практичного довідника". В. Пропп здійснив спробу структурної побудови чарівної казки на засадах міжсюжетного порівняння за складовими частинами й особливими прийомами. За його висновком, казка нерідко приписує однакові дії різним персонажам, тому доцільно вивчати її "за функціями діючих персонажів"; спосіб здійснення функцій може змінюватися — це величина змінна (Морозно діє інакше, ніж Баба-Яга), але функція як така — величина постійна. Функція — вчинок діючої особи, визначений з погляду його значущості для самої дії. Так він започаткував морфологічний підхід — опис казки за складовими частинами, відношенням частин між собою і до цілого. "Постійними, усталеними елементами казки постають функції діючих осіб, незалежно від того, ким і як вони виконуються. Число функцій, відомих чарівній казці, — обмежене" (Пропп, 1928, с. 19, ЗО—31). Ідеї вченого дотепер актуальні у дослідженні структури знакових систем, які вирізняють Тартуську лінгвістичну школу (Естонія).

До перших публікацій українських казок належить збірка О. Бодянського "Наські українські казки" (1835), видання М. Драгоманова "Малоруські народні перекази і оповідання" (1876), І. Рудченка "Народні південноросійські казки" (1869, 1870).

У галузі збирання і вивчення казки працювали українські вчені І. Срезневський, М. Костомаров, Я. Головацький, П. Куліш, Т. Шевченко, П. Чубинський, Б. Грінченко, Олена Пчілка, Леся Українка, І. Франко, В. Гнатюк, Д. Яворницький, Ю. Ярмиш та ін.

У східнослов'янському фольклорі за змістом розрізняють переважно три основні групи казок: про тварин, чарівні або фантастичні, соціально-побутові або новелістичні. їх об'єднує тематика, поетичність засобів, художня форма, яскрава образність.

Казки про тварин — генетично найдавніші. Вони виникають у давньому суспільстві на ступені розвитку мисливства і скотарства. В казках про тварин діють головно звірі або птахи. Персонажами українських казок про тварин переважно виступають хитра лисиця, полохливий заєць, ласун ведмідь, незграбний вовк. Тут діють і свійські тварини — помічники людини: собака, кіт, кізочка і кінь.

До жанрового різновиду казок про тварин належать кумулятивні казки, тобто твори для дітей, що розвивають логічне й аналітичне мислення (наприклад, "Горобець і бадилинка"). Розвитку фантазії і творчої уяви дітей сприяють засоби типізації казкових персонажів, зокрема діалог ("Коза-дереза", "Колобок", "Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат").

Давні фантастичні казки органічно поєднують міфічне, фантастичне і героїчне начало.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Відмінності між казкою, легендою і новелою.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.
  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література