Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

Філософія родознавства

У нелегких соціальних умовах тієї далекої доби традиції величання ставали втіленням мудрості народу, яскравою формою передання нащадкам соціального і духовного досвіду.

Різноманітні мотиви (дружинні та весільні) зосереджували увагу на старших дітях: синові-жениху і доньці-відданиці; можливо, такі мотиви були дещо послабленими порівняно зі старою поезією великої патріархальної родини. Вони доносять нам відгомін величань родинного дерева з його численними паростями; старого патріарха родини, оточеного дітьми, як місяць зорями, владики дому, повного "челяди" — ближчої й далекої рідні. Його дев'ять синів "на пелени суть, злотечко віють"; його дев'ять зятів "у муштарні суть, конечки чешуть"; його дев'ять невісток "у світлиці суть, рубки качають". Його "перші діти — стадо лічать, другі діти — вівці лічать, треті діти — шати лічать", — "першії кажуть, що стадо ціле, другії кажуть, що вівці цілі, третії кажуть, що шати цілі" (Грушевський, 1993, т. 1, с. 243).

Усна традиція народного величання і поздоровлення збереглася до наших днів як своєрідна філософія народного світобачення, що сприяє вихованню гуманності, етики спілкування, взаємоповаги в родині, усвідомленню цінності сім'ї, життя, праці.

Давні обрядові свята були глибоко гуманістичними за змістом. Обрядові дії нерідко містять елементи комічного (наприклад, спалювання опудала) як складову частину народної культури.

Народно-сміховий аспект світосприйняття становить характерну особливість середньовічної європейської культури. Існував освячений традицією вільний "різдвяний сміх", "пасхальний сміх". Поширилися церковні ("храмові свята"), під час яких відбувалися ярмарки і балаганні розваги. Проте народна обрядово-видовищна культура принципово відрізняється від офіційних церковних і феодально-державних форм і ритуалів (Лихачов, Панченко, Понирко, 1984; Бахтін, 1990).

У Середньовіччі носіями ідей народної театралізації були мандрівні актори. В епоху античності на о.Сицилія виник вид вистав народного театру під назвою мім (лат. Мітпиз), де імпровізації на теми повсякденного життя виконували один чи два актори без масок. У пізньоімператорський період (IV—V ст. до н. е.) у Римі широкою популярністю користувалися міми і гістрігони, які розігрували сцени з народного життя, водили потішних тварин.

Вплив давніх народних театральних традицій позначився на творчості мандрівних акторів середньовічної Європи.

Такими були жонглери (Франція), шпільмани (Німеччина), менестрелі (Англія), хулгари (Іспанія), франтики (Польща), скоморохи (Київська Русь).

Про виступи скоморохів згадує "Повість минулих літ". Мистецтво скоморохів поширилося у XV—XVIII ст. Скоморохи брали участь у весільних обрядах, ярмарках, ходили з ведмедем, козою тощо. У прилюдних виступах вони не лише розважали глядачів, а й висміювали можновладців.

З народною обрядовістю пов'язаний розвиток української драматичної поезії. З народним театром взаємодіяли українська шкільна драма і шкільний театр. У другій половині XVII ст., з поширенням в Україні шкільної драми, інтермедій виникає вертеп. Назва походить від печери поблизу Вифлеєма в Йорданії, де, за біблійним переказом, народився Ісус Христос.

Вертепна драма — це старовинний український народний ляльковий театр. Відомості про театр ляльок трапляються ще в античній літературі. Улюбленим героєм театру ляльок був розумний і дотепний представник народу: в Англії — Панч, Італії — Пульчинелла, Польщі — Шопка, Німеччині — Гансвурст, Франції — Полішинель, Росії — Петрушка, Білорусі — Батлейка, в Україні — Запорожець.

Найраніші згадки про вертеп датуються 1666 р., хоча звичай "ходити з ляльками" відомий з 1573 р. Вертепні драми особливо поширилися в другій половині XVIII ст., зокрема у період занепаду Києво-Могилянської академії. Вертепників поповнювали вихованці академії, які несли у народ гуманістичні ідеї Григорія Сковороди, популяризували українську виставу в формі лялькового театру. Популяризували вертеп також мандрівні дяки.

Наступний розділ:

Вертепна вистава.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).
  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література