Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

Філософія родознавства

Унікальна художня пам'ятка — "Слово о полку Ігоревім", де йдеться про нещасливий похід проти половців чотирьох князів Сіверщини: Ігоря, Всеволода, Володимира і Святослава. Звістка про поразку і полон князів розійшлася швидко.

"Слово..." вміщує колективний плач жінок і матерів за чоловіками та синами, страченими у поході. Третю частину твору поет починає плачем Ярославни. Тут автор порушив хронологію: Ярославна ще не відає про нещастя. Це зроблено задля ідеального зв'язку сюжетного плану: втечу Ігоря попереджає віщий плач його дружини на причілку Путивля. Ярославна рано плаче у Путивлі на міській стіні: вона зозулею хоче полетіти по Дунаю, прагнучи обтерти князеві рани; просить Дніпра-Славутича, щоб приніс до неї чоловіка; вона голосить, звертаючись до Сонця, тричі ясного, теплого й красного, — щоб простерло свій гарячий промінь на військо її чоловіка. Віщий плач став бажанням до виповнення: Ярославна кличе чоловіка, і він визволяється з полону, втікає до рідного краю, а всі явища природи прихильні до нього (Возняк, 1992).

"Волинський літопис" згадує смерть князя Володимира Васильковича, описує плач княгині над ним уже в християнських формах. У "Роксоланії" С. Кленовича у латинському перекладі подано плач, відповідний до тих голосінь, що й дотепер побутують у народі. Зазвичай плачуть або голосять ближчі родичі померлої людини (практика професійних плачниць, які голосили за плату, траплялася рідко). Плакали переважно жінки та діти; чоловіки не голосили зовсім або лише коротко приказували. Практика похоронної обрядовості просякнута магічно-містичними елементами, але голосіння сягає найглибших витоків магічного світогляду. На сучасному етапі голосіння зазнало впливів високо розвиненої ліричної пісні. Ліричну пісню і плач поєднують обопільні запозичення, поетичні образи, символіка, мотиви розлучення, жалю, туги (Грушевський, 1993).

Смерть і безсмертя у християнстві (інших релігіях).

Проблема смерті має глибокий філософський і морально-психологічний смисл (Арьєс, 1992; Рязанцев, 1994; Фройд, 1994; Фромм, 1994 та ін.)

Філософія власне й аналізує смисл смерті як завершальний етап людського життя.

Людина, на відміну від інших живих істот, усвідомлює свою смертність.

Ставлення різних народів до явища смерті суттєво зумовлюють форми релігійних культів. Особливе значення має культ предків. За віруваннями давніх японців, людина після смерті продовжує жити у своїх нащадках, і лише за їх відсутності вона помирає остаточно.

У міру послаблення родинних і общинних зв'язків смерть переживається вже не як смерть предка, а радше як власна, хоча культ предків продовжує існувати як традиція.

За віруваннями давніх єгиптян, смерть — це лише перехід до нескінченного життя у потойбічному світі. Земне життя людини вважалося підготовкою до її загробного перебування.

"Назвати ім'я небіжчика, означає воскресити його", — наголошує "Єгипетська книга мертвих".

У Давньому Єгипті домінував культ мертвих. Вважалося, що душа не вмирає, але для загробного життя потрібно тіло, яке необхідно зберегти. Ця ідея втілена в архітектурі та мистецтві Єгипту. Проте і в смерті не було рівності — усипальниці будували лише для фараона і вищої знаті. Споруджувались і прикрашались гробниці, поширилось мистецтво бальзамування. Єгипет відкрив секрет "вічного" життя — муміфікацію. Єгиптом правили 360 фараонів. Найбільшою з-поміж пірамід-гробниць Давнього Єгипту вважається піраміда Хеопса у Гізі (XXVIII ст. до н. е.; її висота 146,6 м, вага 6 млн т). У Гізі споруджено найбільший пам'ятник Сфінксу (завдовжки 57 м) — символ сонця і його сина фараона. Сфінкс обернений обличчям до сонця, яке сходить.

Поховання фараонів з XVI ст. до н. е. відбувалось у Долині Царів (Фіви), де з-поміж виявлених гробниць лише гробниця Тутанхамона залишилась не пограбованою.

Ім'я Тутанхамона (єгипетський фараон із XVIII династії; 1351—1342 до н. е.) стало широко відомим завдяки відкриттю його гробниці, яка вміщувала цінні пам'ятки давньоєгипетської культури. Його усипальницю виявив у листопаді

1922 р. англійський археолог Г. Картер (1873—1939). Багатство гробниці засвідчило її розчищення, яке тривало майже три роки. Тут найповніше простежується давній поховальний обряд єгипетських правителів: мумія фараона, різне начиння (посуд, прикраси, золоті вироби тощо).

Згодом, після необхідних досліджень, мумію юного фараона (помер у 18 років) повернули у його гробницю.

До здобутків світового мистецтва належить золота маска Тутанхамона — свідчення високого художнього таланту єгипетських ювелірів, які гармонійно поєднали реальне і символічне.

Напис на гробниці застерігав: "Смерть швидко наздожене того, хто порушить спокій фараона". Ймовірно, тут приховується таємниця так званого прокляття фараонів, що передрікало смерть усім, хто не зважав на застереження.

Клеопатра VII (69 до н.е. — 30 до н. е.) — остання цариця Єгипту з династії Птоломеїв, після поразки у боротьбі з римлянами, завойовниками Єгипту, вдалася до самогубства, але, за давніми традиціями своєї країни, легенда пов'язує смерть Клеопатри з укусом змії. Кобра — один із символів охоронців фараонів, врятувала Клеопатру від приниження. Переможець Октавіан мріяв провести її у ланцюгах по вулицях Риму, а побачив лише величну картину: Клеопатра упокоїлась у царському вбранні. Кобра зробила свою справу. З Клеопатрою загинула одна з великих цивілізацій, які знало людство.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").
  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література